Три десятиліття тому, 31 грудня 1992 року, побачив світ перший номер єдиної регулярної україномовної газети Криму «Кримська світлиця». Про минуле і майбутнє видання говоримо з першим заступником першого головного редактора Миколою Семеною та чинним головредом Андрієм Щекуном.
– Як взагалі виникла ідея україномовної газети в Криму, і звідки взялася така назва?
Микола Семена: Власне, ідеєю української газети було на той момент, 1991–1992 роки, просякнуте все повітря в Криму. Її підтримували всі українці, особливо ті, хто брав участь в активній діяльності місцевої «Просвіти», якою тоді керував Павло Власенко.
Після засідань ми часто залишалися поговорити. Пам’ятаю одну таку розмову, коли ми – я, Олександр Кулик, Сергій Савченко, Власенко та інші – вже вийшли з приміщення і стояли на вулиці. І хтось із них, уже не пам’ятаю, хто саме, сказав, що днями починає виходити, здається, вірменська газета чи журнал. І ми з такою заздрістю зреагували на цю подію, що я сказав Кулику, що скоро в Криму буде багато національностей, і кожна національність видаватиме свої газети й розвиватиме свою культуру – крім української. Настільки пасивними нам тоді здавалися українці. І, відчуваю, Саші ці слова запали в душу, і він того разу погодився, але змовчав. А за деякий час зателефонував мені і сказав, що питання української газети вже вирішено.
Одного разу хтось сказав, що це буде «Кримська світлиця», можливо, Кулик, і назва всім сподобалася одразуМикола Семена
Після цієї розмови він поїхав до Києва. Оскільки він був членом Спілки письменників, активним просвітянином, то поговорив із хлопцями в Києві щодо цього. «Просвіта» і Спілка письменників України тоді домовилися і виступили засновниками – утворили газету «Кримська світлиця».
Таємниці народження назви я не знаю. Одного разу хтось сказав, що це буде «Кримська світлиця», можливо, Кулик, і назва всім сподобалася одразу.
Тоді я працював редактором однієї із сімферопольських газет і завдяки цьому знав усі фінансові питання роботи редакції. Саша попросив мене зробити бюджет газети на 1992 рік з розрахунку, що це буде газета великого формату і виходитиме раз на тиждень, а потім буде видно – можливо, 2 чи 3 рази. Я уклав кошторис, передав Кулику, і його ухвалили. Наскільки великий був той бюджет, я вже не пам’ятаю. Гроші на потреби: на друк, на наші ставки, на гонорари авторам – нам давала «Просвіта» і Спілка письменників через Сашу. А за деякий час ми зібралися і підготували перший номер.
Довідка: У перші роки незалежності осередки Народного руху України у Красноперекопську та Саках випускали газети «Кримський вісник» та «Відродження». Рішення про створення загальнокримської україномовної газети було ухвалене Координаційною радою національно-демократичних сил, обраною І Всекримським конгресом українців. Голова ради – Юрій Колесников, заступник – Петро Вольвач, секретар – Сергій Савченко. Деталі – у матеріалі «Кримська світлиця» – на варті української ідентичності в Криму».
– А чому ви вирішили видати газету 31 грудня? Хіба не логічніше було б починати після 1 січня?
Микола Семена: А тому що склалася така ситуація, що ми домовилися випускати її раз на тиждень, 31-е грудня було четвер, і якби ми перенесли випуск першого номера на кінець першого тижня січня, то довелося б вийти вже аж 7 січня, а ми хотіли почати неодмінно з Новим роком, і привітати читачів, заявити про себе ще у 1992 році.
– Скільки людей було в першій редакції?
Микола Семена: Головним редактором став Саша Кулик, оскільки він був членом Спілки письменників. Він запросив мене як практикуючого журналіста на посаду свого заступника і редактора відділу політичного життя та економіки. А відповідальним секретарем був Василь Богуцький – українець до нутра кісток, готовий буквально битися будь з ким за українську справу. Він до цього працював у газеті «Крымская правда», де дуже страждав через утиски редактора Михайла Бахарева. А у нас, у «Світлиці», просто розцвів, бо випускав українську газету. До речі, його невістка – та сама Ліза Богуцька, народна депутатка України.
Ми висунули ідею створення такої газети, щоб за деякий час, наростивши сили, зробити її головною, центральною у КримуМикола Семена
І ще один цікавий момент. Ми заснували «Кримську світлицю» як суспільно-політичну газету. Розрахунок полягав на тому, що Україна стала незалежною державою, що вона проросійський Крим далі терпіти не зможе, і тому українська преса на півострові має відчувати безмірну підтримку з боку держави. І ми висунули ідею створення такої газети, щоб за деякий час, наростивши сили, зробити її головною, центральною у Криму – в піку «Крымской правде».
І якби у нас була дійсно потужна підтримка української держави і якби ми мали можливості для нарощування колективу, то, певно, ми могли б цього досягти. Але ми її не отримали, а «Просвіта» була малосильна, Спілка письменників теж – ми навіть не змогли вирішити питання з приміщенням. Нам дали тільки одну кімнату в «Крименерго» – начальником був щирий українець, і він через зв’язки з «Просвітою» в приватному порядку виділив її нам. Це була велика кімната, ми всі могли у ній поміститися і, здається, нічого за неї не платили. Ми зранку збиралися у ній всі разом на літучку, потім розходилися шукати матеріали, брати інтерв’ю, а по обіді поверталися, щоб писати статті.
Цитата: «Кандидатуру головного редактора часопису ретельно обговорювали на Координаційній раді Конгресу, яка зупинилася на особі Олександра Кулика. Він тоді, як мені видається, вже очолював Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Олександр Кулик у часи «горбачовської перебудови» працював інструктором Кримського обкому, де як член Спілки письменників України опікувався пресою й видавничою діяльністю. Він мав досвід керівної роботи, відзначався демократичними поглядами, порядністю і принциповістю. Ці чесноти були вельми рідкісними й непопулярними в середовищі партапаратників. Його виборча програма, як кандидата до останньої обласної ради, вирізнялася також демократичністю та україноцентричністю». «Кримська світлиця» – на варті української ідентичності в Криму».
– Як на появу «Кримської світлиці» відреагували на півострові?
Микола Семена: Тут дві відповіді. Якщо говорити про українську спільноту, то і в Україні, і в світі загалом «Світлицю» зустріли прихильно, з великим ентузіазмом. У нас з’явилися передплатники у Львові, Івано-Франківську, Харкові, Києві. Згодом розголос, що в Криму відкрилася перша україномовна газета, дійшов до українців за кордоном. З нами зв’язувалися з Канади, Австралії, Німеччини – і через «Просвіту», і через прямі зв’язки з Куликом. Вони, по-перше, передплачували цю газету, а по-друге, жертвували гроші на розвиток «Кримської світлиці». Перші наклади сягали захмарних нині 10 тисяч примірників – вистачало і на продаж по всіх кіосках, і на розсилку по Україні та за кордон.
Створення «Кримської світлиці» вороже зустріли також у Верховній Раді та Раді міністрів КримуМикола Семена
А ось «Крымская правда» почала виступати зі статтями проти «Світлиці». По-перше, там не сприймали україномовну газету, по-друге, ми не тільки Богуцького, ми ще кількох працівників у них забрали. Створення «Кримської світлиці» вороже зустріли також у Верховній Раді та Раді міністрів Криму. Кулик потрапив під величезний тиск з боку влади – його постійно викликали «нагору» і ставили обмеження. Але Саша всі переживання тримав у собі та нікому про це не розповідав. Ми відчували, що щось таке є, але що конкретно – невідомо. Але тепер розумію, що то був тиск із багатьох боків. Почалося його вербування, Саші інколи хтось телефонував, він на зустрічі кудись ходив.
Цей тиск і став причиною його професійної драми. Він був талановитий письменник, але в цих обставинах нічого вже не міг писати, і, позбавлений можливості поділитися своїм тягарем, замкнувся в собі. Це серйозно вплинуло на його здатність керувати газетою – робота редакції була вкрай незадовільною. А згодом призвело і до справжньої особистої трагедії Саші. Тож коли мене у 1993 році запросили спецкором по півдню України в газету «Известия», я тоді серйозно поговорив із Куликом, і він погодився, щоб я прийняв цю пропозицію.
Але незважаючи на це все, «Кримська світлиця» вистояла.
Цитата: «Серед перших відважних творців «Кримської світлиці», крім Олександра Кулика, необхідно відзначити Василя Богуцького, Григорія Рудницького, Данила Кононенка, Володимира Миткалика, Федора Степанова, Миколу Семену, Віталія Фесенка, Олександра Пілата, Тамару Фесенко, Тамару Соловей. Створенням матеріально-технічної бази опікувався Павло Власенко. Вони обрали редактора газети, визначили її назву, опрацювали дизайн та ідеологію часопису. Згодом, як мені видається, коли головним редактором часопису став Володимир Миткалик, до газети прийшли Віктор Качула, Тетяна Успенська, Оксана Ліховецька та інші.
Кожен із названих журналістів був яскравою творчою особистістю й залишив у «Кримській світлиці» часточку свого таланту й життя. За майже 25-річний період діяльності змінювався формат, обсяг, оновлювався авторський колектив, з’явилися нові рубрики. Але незмінною залишилася україноцентрична ідеологія й державницьке спрямування видання». «Кримська світлиця» – на варті української ідентичності в Криму».
– У березні 2016 року через неможливість гарантувати безпеку співробітників «Кримська світлиця» переїхала до Києва і відтоді видається там. Газета пережила низку труднощів, пов’язаних із фінансуванням друку, відсутністю приміщення та суперечками щодо керівництва. Чи можна сказати, що на сьогодні всі проблеми вже позаду і «Кримській світлиці» нічого не загрожує?
Держава мала би далі фінансувати «Кримську світлицю», але вона не виконує свої функціїАндрій Щекун
Андрій Щекун: Дотепер держава мала би далі фінансувати «Кримську світлицю», але вона не виконує свої функції. У нас чинний указ президента про ухвалення Стратегії деокупації та реінтеграції Криму. Відповідно до ст. 73, якщо не помиляюся, всі ЗМІ, переміщені з тимчасово окупованої території, повинні мати державну підтримку. На сьогодні, я знаю, її отримують телеканал АТР і Чорноморська ТРК. Ми неодноразово озвучували цю проблему і буквально щойно (9 січня – ред.) мали зустріч з Іриною Верещук – міністром з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Вона пообіцяла, що розгляне наше питання. А найближчими днями відбудеться нарада з постійною представницею президента в Криму Тамілою Ташевою, з якою також будемо його вирішувати.
На сьогодні газета фінансується за рахунок грантів міжнародних донорів. Наприклад, у січні отримали грант від фонду «Східна Європа» – у них була програма для ЗМІ, переміщених з окупованих територій. Цей грант на 5 місяців, який дозволяє утримувати і видавати газету. Відповідно до цього гранту будемо створювати сайт для передплати електронних аналогів газети. Ринок друкованих ЗМІ зменшується, і ми бачимо, що всі інші давно перейшли в електронні формати. Підемо цим шляхом і ми.
– А що станеться з газетою після визволення Криму? Редакція повернеться на півострів?
Андрій Щекун: Трудовий колектив має намір повернутися до Криму після його звільнення і видавати газету на півострові. Принаймні, більшість наших співробітників. Але це індивідуальна справа журналістів – так само, як було у 2014–2015 роках. Тоді кожен особисто ухвалював вольове рішення – залишатися чи виїжджати. На той момент у редакції працювало семеро людей, п’ятеро вирушили до Києва, двоє, включаючи тодішнього головного редактора Віктора Качулу, – ні.
– Якою ви бачите «Кримську світлицю» в недалекому, гадаю, майбутньому – у вільному Криму?
Я на всі сто упевнений що в деокупованому Криму повинні бути наклади не тисячні, а мінімум стотисячні кожного номера газетиАндрій Щекун
Андрей Щекун: Ця газета для нас – більший символ, ніж прапор України. Це символ нездоланності українців Криму періоду окупації. На 100% я запевняю, що складу свої повноваження відразу ж після повернення. Я прийняв газету у 2019 році у найскладніший час, фактично без фінансування. Тому, коли звільниться Крим, я готовий почати видавати її там і одночасно ж оголосити конкурс – шукати людину, яка там буде далі працювати з газетою на належному рівні. Я на всі сто упевнений що в деокупованому Криму повинні бути наклади не тисячні, а мінімум стотисячні кожного номера газети. Тобто за українським солдатом відразу ж повинна зайти на півострів «Кримська світлиця».
Цитата: «Мусимо без хизування наголосити: якщо щось сприяло збереженню української ідентичності, розвитку україномовної освіти, літератури, культури, національного мистецтва й історичної пам’яті, то значною мірою за сприяння героїчної газети «Кримська світлиця».
Вона згуртувала кримське українство, сприяла пошуку та розвитку творчих особистостей у різних сферах людської діяльності, виховала кілька поколінь українських патріотів, зібрала численний авторський колектив, залучила до співпраці видатних діячів літератури, культури, мистецтва та науки з усієї України». «Кримська світлиця» – на варті української ідентичності в Криму».
