​«Моя історія подана у вигляді позову до ЄСПЛ» – колишня полонена бойовиків

Дніпро – Дніпровські правозахисники за підтримки американських документалістів знімають цикл документальних фільмів «Незламні» – про українських жінок, які побували в полоні. Кожна з героїнь була за крок від смерті, пройшла тортури, знущання й приниження, але не зламалась. Вони живуть у різних містах і по-різному переживають те, що довелось витерпіти в руках бойовиків. Але всі вони намагаються продовжувати суспільно активне життя, знаходять сили допомагати іншим. І все це попри відсутність будь-якої державної підтримки, медичну, соціальну, фінансову й психологічну незахищеність.

Художниця, поетеса, ріелтор, архітектор, громадська активістка, мама двох дітей… Ганна Гуцулка з Донецька зараз живе в Києві. Позаду в жінки такі епізоди життя, про які дуже важко згадувати: 2014 року через свою відверту проукраїнську позицію вона опинилась в руках бойовиків.

«У полоні я пробула тиждень. Мене катували. Досить жорстоко. Перед цим ми виходили на місцевий Майдан з українськими прапорами, моє обличчя знали. У проросійських сил була інформація про мене – де живу, коли приходжу додому, як потрапити в під’їзд. Коли мене приїхали захоплювати, приїхала ціла бригада – семеро мужиків з автоматами, такі «спецефекти»… Моя історія подана у вигляді позову до Європейського суду з прав людини», – розповіла Ганна.

«Я «досліджувала» тему соціальної незахищеності жінки на власній шкірі»

Після визволення з полону і переїзду в мирну частину України її випробування не закінчились: поневіряння по винайманих квартирах, неможливість стабільного працевлаштування, фінансові проблеми. Але жінка не опускала рук, займалась волонтерською діяльністю, серед іншого – як арт-терапевт допомагала таким самим переселенцям, як сама, і дітям у «сірій» зоні.

«Виявилось, що ті психологічні техніки, які я дізнавалась для себе, для роботи з власною травмою, мені знадобились, щоб допомогти іншим людям. Я говорила з людьми, які також пройшли полон. Спочатку тобі взагалі здається, що в тебе все гаразд. Ти живий, ти врятувався, треба скільки всього встигнути, і сонце світить яскравіше, ейфорія. Але потім наздоганяє… Приходить розуміння, що тобі нікуди повернутись, що тут у тебе точки спокою немає. І це доволі важко. Це така підла штука: може спрацювати несподіваний асоціативний ряд, і знову опиняєшся в стані тих же підвалів…

У мене невирішене питання з житлом. Батьків вдалось поселити в пансіонат, але це була недержавна ініціатива. А я знімала то квартири, то кімнати, жила в кризовому центрі. Набагато легше лікуються душевні травми, коли ти знаєш, що з місця, де ти живеш, тебе завтра раптово не попросять. Працювала я проектно – від проекту до проекту. Стабільного доходу у мене не було, тільки стабільні витрати. Так я «досліджувала» тему соціальної незахищеності жінки в нашій країні на власній шкірі. Було цікаво, але в цілому мені не сподобалось», – розповіла колишня полонена.

«На площі в Донецьку обв’язали українським прапором…»

Історії таких, як Ганна, екс-полонених українських жінок дніпровські правозахисники вирішили зібрати в циклі коротких документальних фільмів «Незламні». Зараз у роботі три стрічки про трьох жінок.

Авторка проекту, сценаристка Ольга Волинська зауважує: типових історій полонених не буває, кожен переживає все по-своєму. Однак є і спільне. Кожна з жінок опинилась в руках бойовиків через свою проукраїнську позицію й допомогу українській армії. Кожній довелось пережити тортури, знущання, показові розстріли, те, що називають воєнними злочинами.

Одна з героїнь – Ірина Довгань – зараз присвячує своє життя тому, щоб свідчити про пережите, аби винуватці були покарані.

«Вона знає людей, які над нею знущались. І оскільки воєнні злочини не мають терміну давності, то цим людям рано чи пізно доведеться відповідати. Свідчення Ірини увійшли до звітів ООН, Європарламенту і Міжнародного кримінального суду. І вона доводить такий меседж: якщо ти вижив – говори! Говори, що ти пережив і від кого ти це пережив. Також Ірина допомагає українським військовим. Не шкодує свого часу, сил, працює з громадськими організаціями. І як би не було важко, вона згадує ті жахливі моменти полону. Є дуже відомі фотографії Ірини, де її на площі в Донецьку обв’язали українським прапором, написали, що вона «вбиває дітей». І люди ходили, плювали, кидались на неї, били ногами. Фотографію цього зробив відомий фрілансер із Бразилії й продав газеті «Нью-Йорк таймс». Ця світлина викликала таку хвилю обурення усього правозахисного світу, що Ірину відпустили», – розповідає Ольга Волинська.

Без статусу, без державної допомоги

Іще одна героїня – Ганна Іллющенкова з Одеси, медсестра батальйону «Донбас», – потрапила до полону тяжко пораненою й пробула там п’ять днів без медичної допомоги. Опісля вона потребувала тривалого лікування й реабілітації.

«Вона втратила геть усе – свій будинок, бізнес, здоров’я. І попри те, що тримається молодцем, – вона багатьом сьогодні допомагає як волонтерка – вона живе в комірчині, в будинку для переселенців, де фактично не можна жити. Наші героїні нам признавались, що життя після полону іноді ще важче, ніж сам полон. І якими б сильними не були колишні полонені, вони все одно потребують допомоги держави. Тому ми й хочемо привернути увагу до категорії колишніх полонених, зокрема, цивільних заручників, які не мають захисту. Сьогодні ці люди не мають ні статусу, ні медичної допомоги, ні соціальної, ні реабілітації. Абсолютно нічого. Ці люди часто намагаються про все забути, закопати в собі. Важко уявити демонстрацію колишніх полонених за свої права, тому що ці люди ніби невидимі. Але хтось мусить боротись за їхні права», – каже сценаристка фільму про полонених.

Сподівання – на законопроект

Правовий статус колишніх полонених в Україні за майже п’ять років бойових дій на Донбасі досі не врегульований, зазначає керівник громадської організації «Правозахисна група «Січ» Дмитро Рева. За його словами, без державної підтримки силами тільки громадських організацій це питання не вирішити. Правозахисники здійснюють юридичний супровід частини екс-полонених, допомагають у судових процесах в Україні і в Європейському суді з прав людини, але комплексна медична, соціальна та психологічна допомога – за державою.

У грудні 2018 року група народних депутатів внесла до парламенту законопроект про статус і захист колишніх полонених, він пройшов обговорення в профільному комітеті й відправлений на доопрацювання, зауважує Дмитро Рева.

«У законопроекті йдеться про правовий статус і соціальні гарантії осіб, незаконно обмежених в свободі, заручників і незаконно засуджених як на території України, так і на території інших держав. Тобто максимально містке визначення категорії громадян України, які постраждали внаслідок воєнного конфлікту на Донбасі. Передбачені медичні послуги, реабілітація, фінансові виплати за кожен місяць утримання в полоні в сумі середньомісячної мінімальної зарплати, пільги під час вступу до вишів тощо. Цього, звісно, недостатньо, але це перший крок. Є дуже велика надія, що цього року, при чинній каденції українського парламенту, цей законопроект буде ухвалений. Наша діяльність спрямована на це – щоб прискорити процес», – зазначив правозахисник.

«Правозахисна група «Січ» подала до Європейського суду з прав людини понад сто позовних заяв про відновлення прав колишніх полонених. Результатів очікують 2020–2021 року.

Між тим триває робота над фільмом про жінок-екс-полонених. Презентацію планують за кілька місяців.

За офіційними даними, з полону бойовиків на Донбасі вийшло понад 3 200 громадян, військових та цивільних. Більш ніж 250 із них – жінки.