Чи зупинила б десантна операція окупацію Криму?

Продовження. Першу частину читайте тут

У 2014 році у Генштабі ЗСУ розробили триетапний план звільнення Кримського півострова. 1 березня 2014 року шість БТРів із десантниками вийшли з Миколаєва у напрямку Красноперекопська. Але чому вони так і не дісталися Криму? Чому 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду з Житомира розвернули і відправили на охорону стратегічних об'єктів на півдні України? Михайло Куцин, начальник Генштабу ЗСУ (з 28 лютого до 3 липня 2014 року) в ексклюзивному коментарі телепроєкту Крим.Реалії пояснив, чому скасував десантну операцію у Криму на початку березня 2014 року. Чи потрібна була ця спецоперація? І чи зупинила б вона окупацію півострова?

Чому згорнули спецоперацію?

Другий етап десантної операції не був реалізований, тому що не були підписані бойові розпорядження. Про це розповів Сергій Кривонос Радіо Свобода в січні 2020-го. У 2014 році він був керівником штабу високомобільних десантних військ України. Відповідно, секретну операцію з повернення Криму згорнули.

Згідно з планом Генштабу ЗСУ, допомогти 25-й бригаді в Криму мали підрозділи 79-ї десантно-штурмової бригади з Миколаєва. 1 березня 2014 року шість БТРів із десантниками вийшли з Миколаєва у бік Красноперекопська. Підрозділ мав дістатися Криму та на півночі півострова взяти під оборону джанкойський аеродром. Але з шести БТРів до Чаплинки у Херсонській області дійшли тільки два, інші машини зламалися, колона зупинилася.

Із Чаплинки до Криму під виглядом таксиста на розвідку виїхав підполковник 79-ї бригади ЗСУ Дмитро Марченко. Він зафіксував, що саме до Джанкоя росіяни стягнули значні сили. Миколаївські десантники заходити до Криму суходолом з материкової частини України не ризикнули, операцію згорнули.

Для реалізації плану Генштабу ЗСУ на початку березня до Криму спорядили підрозділ 95-ї окремої десантно-штурмової бригади з Житомира. Про це в інтерв’ю журналісту Юрію Бутусову розповідав Олександр Порхун – Герой України, у березні 2014-го командир 13-го батальйону 95-ї бригади десантників:

«Це було літаки в дві палуби, 500-550 осіб – це всі контрактники, це всі кадрові військові, тоді ще мобілізації ще не було, це було 8 березня 2014 року. Ми завантажилися в Іл-76 з аеродрому «Озерне» (Житомирська область) і мали летіти на один з військових аеродромів в Криму, я вже не пам’ятаю – «Джанкой» чи «Бельбек».

За словами Олександра Порхуна, два військово-транспортних Іл-76 вилетіли з військового аеродрому «Озерне» у Житомирській області 8 березня 2014-го. На той час аеродром «Бельбек» у Криму вже був захоплений російськими військовими. Тому близько 500 десантників мали висадитися на військовий аеродром «Джанкой» на півночі Криму.

«Ми мали взяти під охорону один з військових аеродромів, і цим дати, щоб головні сили прибували на півострів. І вже з завданням відбити агресію, але під час польоту було засідання РНБО і в повітрі все змінилося, і наші борти сіли в Кульбакиному Миколаївської області», – каже Олександр Порхун.

Наступного дня, 9 березня 2014 року, військовий аеропорт «Джанкой» захопили 300 російських військових. Повітряний коридор до Криму для українських десантників зачинився. 13-й батальйон 95-ї бригади Олександра Порхуна терміново перекинули для охорони стратегічного об'єкту півдня України – Каховського водосховища. Саме там, у глибокому тилу, українські десантники зустріли російських військових.

«Тільки мій взвод туди доїхав, взяв під охорону і оборону і доповідає, що під час виконання бойового завдання туди прилетів гелікоптер РФ, висаджував спецназ, але мої хлопці вже були на позиціях. І спецназ – «извините мы ошиблись», сіли у вертоліт і полетіли. Я тоді поставив запитання своєму командиру взводу: «А чому ти не відкривав вогонь»? А він мені відповів: «Ну, не було готовності», – розповів Олександр Порхун.

Повну відеоверсію дивіться тут:

Хто дав наказ згорнути операцію?

Чому ударну групу десантників 95-ї бригади розвернули і вони так і не дісталися Криму? І хто дав наказ згорнути операцію?

«Запитання було політичним. І це запитання потрібно ставити тому, хто не підписав ці розпорядження. Це генералу Замані», – сказав керівник штабу українських десантників у 2014 році Сергій Кривонос в інтерв'ю Радіо Свобода в січні 2020-го.

Ексначальник Генштабу ЗСУ Володимир Замана підтверджує розповідь десантника Олександра Порхуна:

«Був підготовлений особовий склад, завантажений на літаки. Літаки піднялися і дійшли до морського узбережжя континентальної України. Після цього льотчики отримали команди і розвернулися назад… Розвернули особовий склад – і на цьому все закінчилося. Це офіційний факт і це було. Документів я не бачив, але мені доповідали посадові особи, які безпосередньо брали участь в цьому».

Але скасувати десантну операцію 8 березня 2014 року Володимир Замана вже не міг. Начальником Генерального штабу ЗСУ він був до 18 лютого 2014 року. Далі цю посаду обійняв генерал-лейтенант Михайло Куцин. Від 28 лютого і до 3 липня 2014 року.

Саме Михайло Куцин скасував десантну операцію ЗСУ, розповів у інтерв’ю журналістці Наталі Влащенко генерал-майор Віктор Назаров. У 2014 році він був заступником начальника оперативного управління Генштабу ЗСУ, зараз засуджений до 7 років ув’язнення через службову недбалість, яка призвела до збиття літака Іл-76 і загибелі українських військових у червні 2014 року в Луганську.

«...Вже навіть було поставлене завдання літакам військово-транспортним і аеромобільним.

– Чому цього не зробили?

– Тому що була команда від начальника Генерального штабу скасувати.

– Скасувати військову операцію?

– Скасувати перекидання сил і засобів до Криму.

– Начальником штабу був хто?

– На той час начальником штабу був генерал-лейтенант Куцин. Я був свідком цієї розмови».

За словами Назарова, іншим свідком розмови у Генштабі 8 березня 2014 року був Віктор Муженко. Саме він очолив Генеральний штаб ЗСУ після Куцина. «Мене викликав до себе генерал-майор Муженко. Йому поставили запитання, чому літаки вирушили у напрямку півострова Крим? Тому що у нас є певні плани. І ми маємо реагувати на ситуацію. І на тому етапі це можна було б зробити. «Хто дав таку команду»? – було поставлене запитання. Це було запитання від начальника Генерального штабу Куцина.

І генерал-лейтенант Муженко відповів: «Так ми ж робимо це на підставі вашої директиви». І він так здивовано сказав: «А що, я підписав якусь директиву? Це, може, ви мені щось підсунули». І фактично після цього ми вийшли з кабінету і дали команду літакам повертатися у зворотному напрямку», – розповів Віктор Назаров.

Слова Назарова підтвердив і Віктор Муженко в інтерв’ю про події березня 2014 року:

«Я пішов до начальника Генштабу, питаю: «Дії розпочалися, літаки в повітрі, десантні підрозділи перебувають на аеродромах. Що далі?». Він питає: «Що відбувається?». Я відповідаю: «Як?! На підставі ваших розпоряджень проводяться відповідні дії». Він каже: «Я таких розпоряджень не підписував».

Крим.Реалії зв’язалися з Михайлом Куциним і запитали, чому він згорнув десантну операцію в Криму у 2014 році.

«Просто деякі хотіли пропіаритися на тому. Той захід був спланований, але не був підготовлений, не був готовий. Ніяких в повітрі літаків не було. І для того, щоб їх відправити, треба було ще багато зробити. Якщо б ми так, як вони хотіли, відправили, то у нас Луганськ був би набагато раніше. (14 червня 2014 року у луганському аеропорту російські бойовики збили літак Іл-76. На борту було 40 бійців 25-ї окремої повітряно-десантної бригади та 9 членів екіпажу, усі вони загинули – ред.). Для підготовки ще був потрібен час. А коли їх вже треба було відправляти, то вже всі аеродроми були зайняті».

Скасувати десантну операцію самостійно Михайло Куцин однаково не міг. Про це говорять усі опитані нами військові. 2014 року згоду на це мав дати виконувач обов'язків президента України і секретар РНБО Олександр Турчинов.

«Вже 28 лютого всі аеродроми були зайняті російськими військами. Тобто, якби завантажили там до тисячі осіб, яких можна було підняти, використовуючи вертольоти, літаки і всі наші можливості, то їх можна було скидати тільки з парашутами. Ну, це ми б втратили просто хлопців, які не змогли б виконати жодного реального бойового завдання», – в ексклюзивному інтерв'ю проєкту Крим.Реалії розповів Олександр Турчинов.

Але до 9 березня незахопленим залишався аеродром «Джанкой» на півночі Криму. І там ще могли висадитися українські десантники.

«Коли росіяни отримують жорстку відсіч, то здають назад»

Отже, чи потрібна була десантна операція у Криму? І чи зупинила б вона окупацію півострова?

«Я вважаю, що ми повинні були показати зуби, огризнутися, і, можливо, чому ворог завжди поважає силу. І історія показує, коли росіяни отримують жорстку відсіч, то здають назад і починають вже шукати нові шляхи... Цілком можливо, до збройного протистояння в Криму і не дійшло б. Коли б росіяни побачили, що увійшли свіжі частини, а частини ВДВ були здатні виконувати певні завдання. На початку війни спецназ і ВДВ, і подальша війна показала, були вмотивованими, підготовленими і здатними діяти рішуче, правильно і зухвало», – каже начальник штабу українських десантників Сергій Кривонос.

«Моя думка, якби ми прилетіли в Крим, я знаю, що не тільки мій підрозділ туди летів, а ще одна бригада. І дві бригади були на марші суходолом, я вважаю, з різними завданнями. Плюс, після того, якби ми взяли аеродроми, то далі б почали стягувати піхоту, головні сили, то ми могли б відбити агресію і відстояти півострів», – вважає Олександр Порхун, у 2014 році командир 13-го батальйону 95-ї бригади.

Українські військові були здатні розблокувати власні частини, вважають опитані нами військові 36-ї бригади берегової оборони ЗСУ з Перевального у Криму.

«Було видно, що це звичайні строковики, яких пригнали, навіть незрозуміло куди, незрозуміло навіщо. Вони просто стояли… Вони, мабуть, більше боялися нас, ніж ми їх», – каже Михайло Старостін, у 2014 році навідник-оператор БМП-2 36-ї бригади ЗСУ.

«Думаю, можна було дати відсіч, і не тільки в нашому селищі Перевальному, але й по всьому Криму. Ну так вийшло, що ця анексія Криму показала, хто – зрадник, а хто – побратим», – розповів Олег Ткаченко, у 2014 році командир відділення гірсько-піхотного батальйону 36-ї бригади.

Російські військові не були готові йти до кінця, якби українські десантники чинили спротив у березні 2014 року у Криму. Про це доповідали українські спецслужби.

«Наскільки мені відомо, після допитів певних людей в 2013 році, тих, хто працював на РФ, вони чітко показали, що якби в 2014 році під час захоплення Криму був би чіткий опір, то операцію, швидше за все, згорнули б», – каже Сергій Кривонос.

«Я впевнений, що Росія відкритої конфронтації не хотіла, і ми б переламали ситуацію на свою користь….. Не було бажання, не було політичної волі», – розповів ексначальник Генштабу ЗСУ Володимир Замана.

У лютому-березні 2014 року українські політики готувалися до повномасштабного вторгнення Росії, до якого українська армія на той час готова не була. Про це йдеться у стенограмі засідання РНБО 28 лютого 2014 року, яка потрапила у мережу.

«У мене не вистачало сил і засобів, щоб перекрити весь північно-східний кордон. Але, ви ж знаєте, якщо тут візьмеш, то там додаси. Тому перекинули, навіть в цих складних умовах, десантні підрозділи на південь. Для того, щоб не дати їм можливості атакувати південь України, Херсонську і Миколаївську області, для того, щоб зайняти комунікації і забезпечити життєдіяльність Криму. Окрім цього, була дуже складна ситуація в Одесі. Ми боялися, що вони теж можуть піти на допомогу сепаратистам в Одесі. І цю функцію – перекрити їм прохід – так само повинні були виконати десантні підрозділи», – розповів Олександр Турчинов, у 2014 в.о. президента України, в інтерв'ю проєкту Крим.Реалії у березні 2020 року.

Вже у квітні 2014 року десантно-штурмовий підрозділ Миколи Паласа з 25-ї бригади Дніпра, підрозділи 79-ї бригади з Миколаєва і 95-ї бригади з Житомира перекинули на Донбас. Вони дотепер виконують бойові завдання на сході України. Крим залишається сьомий рік під російським контролем.