Більшу частину російської техніки, яка стояла на базах зберігання і яку можна було швидко полагодити – російська промисловість уже відновила. Але у Росії все ще залишається в запасі достатня кількість старих танків і бронемашин. Ось тільки, щоб їх реанімувати, треба буде витратити більше часу і грошей.
Цього разу телепроєкт Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) розбирається із тим, чи стало російської бронетехніки на полі бою менше? Чи встигає заповнювати втрати на війні російський ВПК? І чи відчувають українські військові, що в окупаційних сил – дефіцит техніки?
Українські танк під’їжджає до групи будівель, за лічені секунди наводить гармату і з мінімальної дистанції – 10-20 метрів – починає розстрілювати один із будинків. Усередині засіла російська піхота.
Менш ніж за хвилину усе довкола затягує димом від пострілу і пилом від споруди, що розлітається на очах, де засіла російська піхота. За цим процесом напружено спостерігають на командному пункті.
«Якщо туди вже їдемо, то в нас і вибору немає. Тут або вони нас, або ми їх. Якщо говорять, що в цій будівлі наші, а в наступній – там під***. Треба будівлю рознести, щоб вони наших не взяли [штурмом]. Я краще проїдуся трохи далі за наших і буду розносити [будинок] і їхати назад. Головне, щоб не по своїх влучити», – танкіст 32 ОМБр із позивним «Коваль» пояснює, навіщо так близько під’їжджає до противника.
Це їде здоровий сарай із тралом«Бабай», заступник командира батальйону 63 ОМБр
Кожен день боїв, за даними українського Генштабу, це в середньому півтори сотні російських атак. Останніми місяцями все частіше можна побачити, що українські позиції штурмують на цивільних автомобілях, мотоциклах та іншому транспорті.
У той же час і танки, і бронетехніка теж наступають. 63 ОМБр стоїть на Лиманському напрямку – там, як розповідає заступник командира батальйону безпілотних систем цієї бригади з позивним «Бабай», техніка противника їде вперед постійно.
«Це їде здоровий сарай із тралом. За ним їде кілька машин десанту. Можливо ще 1-3 танки. Стандартний штурм, – каже він. – От їде ця техніка і наша задача – зупинити трал, тому що мало хто наважиться його обганяти і потрапляти на міни. Ми багато займаємося не зупинкою штурму, а запобіганню штурму. Ми мінуємо дистанційно все, ми прораховуємо маршрути, куди вони можуть висуватися, тому що набагато складніше долати те, що вже відбувається. Набагато простіше запобігти на підступах».
Зміни на російських базах зберігання техніки
Троє користувачів соцмережі Х: Highmarsed, Jompy і CovertCabal наприкінці минулого року підрахували кількість танків і бойових броньованих машин що залишилися в Росії на базах зберігання.
На знімках за 2021 рік – 6 107 танків, а зараз – 3 345. Бронемашин – 7 445 тоді. А тепер – 4 065. Як кажуть автори, проаналізовані ними знімки баз зберігання зроблені восени і в грудні 2024 року. Тому наведена ними інформація актуальна.
Загальна кількість – це, приблизно, 600 капітально відремонтованих, частина з них може бути модернізована, танківМикола Саламаха
Також дослідники вважають, що в реальності, перед вторгненням, техніки на базах було на тисячу-півтори більше – її було неможливо підрахувати, бо вона перебувала у критих боксах. Її зі зберігання зняли у першу чергу через хороший стан.
«Консенсус [прогноз], що в другій половині 2025 року, загалом, Росія повністю або майже повністю вичерпає ті запаси техніки – гаубиць, бронемашин (гусеничних або колісних), танків, які були на зберіганні ще з радянських часів, які, наскільки це можливо, дбайливо зберігалися усі 30 пострадянських років. І далі Росії доведеться працювати з нуля», – впевнений експерт із зовнішньої та оборонної політики Росії Павло Лузін.
Дослідники підраховували техніку на дев'яти центральних базах зберігання – тут зібрана абсолютна більшість радянської броні в Росії. З'ясувалося, що там не залишилося Т-90. Майже немає Т-80 і застарілих Т-55. Т-64 виробляли в Харкові і Росія їх майже не використовує у війні з Україною – ймовірно, не може відновити. Залишаються Т-72 і Т-62 - разом їх трохи більше ніж 2200.
Але треба враховувати: техніку, що залишилася, ще треба реанімувати, пояснює нюанси процесу фахівець у бронетанковій галузі Микола Саламаха.
«Для того щоб відновлювати, треба мати електроніку, треба мати двигуни, автомати заряджання, механізми заряджання, – каже він. – Тобто це цілий комплекс проблем. В залежності від того, чи є ті чи інші комплектуючі, вузли і агрегати – ті ж самі гусеничні стрічки, бортові коробки передач. Деколи буває таке, що машина, нібито, відновлена повністю, але немає поки що гусеничних стрічок і вона може стояти і чекати на них. Або на неї закинуть зняті з підбитих танків гусеничні стрічки і відправлять її на поле бою».
Втрати російської техніки
Активно застосовуючи власну техніку, українські військові на Покровському напрямку відзначають – за місяці боїв у смузі оборони бригади російської броні у штурмах вони не спостерігали. Натомість бачили багі та мотоцикли. Був навіть велосипедист.
У той же час Генштаб ЗСУ щодоби подає інформацію про орієнтовні російські втрати на фронті. Там заявляють: за січень противник втратив 230 танків і 573 бронемашини. Водночас візуальних підтверджень набагато менше. Проєкт WarSpotting, опираючись на фото і відео, нарахував 53 танки та 153 бронемашини, які російська армія втратила в січні.
Якщо говорити про танки, Росія з нуля виробляє тільки Т-90М на «Уралвагонзаводі». Інші три підприємства: «Омсктрансмаш», 103 і 61 бронетанкові ремонтні заводи (БтРЗ) лише відновлюють, капітально ремонтують і модернізують техніку. Зокрема, завод в Омську спеціалізується на Т-80, яких на базах зберігання майже не залишилося.
Микола Саламаха каже, крім того, що заводи не встигають за темпом втрат, ще й із запчастинами для ремонту великі проблеми.
«Спроможність цих заводів – це приблизно по 200 одиниць танків на рік. Тобто загальна кількість – це, приблизно, 600 капітально відремонтованих. Частина з них можуть бути модернізовані танки. Плюс «Уралвагонзавод» – це, приблизно, 200-250 одиниць. Ну і плюс виробництво танків Т-90М – 60-80 одиниць. Тобто загальна кількість – це менше від тисячі на рік станом на зараз».
«Можливості виробництва нових танків – вони є. Просто вони обмежені. Вони обмежені тим [виробничим] ланцюжком, який є зараз. Тією кількістю робочих рук, які є зараз і так далі, і так далі. Виробничими потужностями всіх суб'єктів за ланцюжком: завод, який виробляє стволи в Єкатеринбурзі для цих танків, завод, який виробляє двигуни для цих танків у Челябінську і так далі, і так далі», – доповнює експерт із російської зовнішньої і оборонної політики Павло Лузін.
Умовно, в стандартній російській штурмовій колоні йдуть кілька танків, МТ-ЛБ, БМП-1, -2, або -3. Набагато рідше – техніка десантників. Це БМД-4 або БТР-Д. Частину з перерахованих бронемашин не виробляють з радянських часів.
Найактивніше з конвеєра виходять БМП-3. У 2023-му, за даними британського дослідницького центру RUSI, «Курганмашзавод» виробив 463 такі бронемашини – дослідники спиралися на непублічні звіти для російського Міноборони.
Павло Лузін так пояснює цю кількість: «Я працював зі своїми даними. 463 ми можемо там знайти – не цю цифру, а за всіма непрямими показниками. З них більше від половини – це модернізація. Нових вони виробили 200 – це «стеля». Можливо, і менше вони виробили, але я намагаюся консервативно підходити. Вважаю, що 200 нових вони виробили, а 263, відповідно, модернізація. Добре, будуть виробляти 250. Як це змінить ситуацію із тим, що Росія втратила цих бойових броньованих машин усіх типів під 20 тисяч? З яких основна маса припадає на МТ-ЛБ, БМП-1 і БМП-2».
«Випускати зараз можуть бойові машини піхоти БМП-3М, бойові машини десанту БМД-4М. Випуск БМП-2 втрачений – тобто відновлювати можна лише те, що було на базах зберігання або було у військах і отримало пошкодження на полі бою. Випуск БМД-2 втрачений, БМД-3 – це тільки експерементальні машини. По бронетранспортерах – так. росіяни можуть випускати в Арзамасі бронетранспортери. Знову ж – все залежить від наявності комплектуючих, вузлів, двигунів», – уточнює можливості російського ВПК виробляти бронемашини Микола Саламаха.
Те, що техніки майже немає на базах зберігання в Росії, зовсім не означає, що її немає у військах. Броні не вистачає для всіх новосформованих підрозділів, але достатньо для активних штурмів на обраних напрямках. Українські військові частину російської техніки підбивають ще на окупованій території – щоб допомогти піхоті. Водночас підбиту техніку можна відтягнути, відновити і використати знову.
Спрощення – це той шлях, яким, швидше за все, російський ВПК підеПавло Лузін
«Наша ж основна задача – знищити все, що потрапляє на очі. Ми щось бачимо – ми мусимо це знищити. А друга – що ми не маємо ніякого права допустити [противника] ні до однієї з наших передових позицій. Тому що якщо вони вже заїхали, значить вони висадились і кудись йдуть. Значить ми, бл***, не тим займаємося. Якщо ми робимо те, що маємо і так, як маємо – вони не мають мати навіть шансу наблизитись до нас. Тобто він вийшов зі своєї нірки – він мертвий. Він має це розуміти коли тільки ще думає звідти вийти. От він виходить із Кремінної і йде сюди в ці «посадки» – він такий: ну все, я помру. На телефоні написав «Прощайте, родители. Купите красивый автомобиль». Викинув нахєр, прийшов і вмер. Без достоїнства», – пояснює заступник командира батальйону безпілотних систем 63 ОМБр «Бабай».
Щоб хоч якось наздогнати запити військових і оперативно заповнювати втрати на полі бою, російська промисловість може піти на спрощення виробництва – зробити техніку дешевшою, відмовляючись від сучасних технологій, або економлячи на захисті. Постраждає якість, але кількість випущених зразків може зрости, вважає Павло Лузін.
«Коли, наприклад, БМП-3 може випускатися не з двома штатними гарматами – 100 мм і 30 мм, спареними, А з однією штатною гарматою 30 мм. Коли 100 мм, наприклад, на нього не ставиться. [...] Міністр прийде на завод і дивиться – техніка. І все прекрасно. І так можна все що завгодно робити. Можна МТ-ЛБ випускати таким чином. Тому що є ж цивільні МТ-ЛБ, а є військові. [...] Тому спрощення – це той шлях, яким, швидше за все, російський ВПК піде. Адже у російського ВПК, окрім усіх економічних проблем і браку робітників, є ще нестача інженерів», – зауважує Лузін.
«Планова кількість техніки на лінії зіткнення зберігається. І її багато. Сказати, що її стає менше – ні. Просто вони стають до неї бережливішими. Тому що це дуже по-дибільному було. Вони заїжджають – їх нищать. Вони заїжджають – їх нищать. І вони: «Блін. Щось в цій схемі не працює». Вони змінюють маршрут і по зміненому маршруту все те ж саме. Вони вимальовують для себе умовний ореол, де їм піз***. І стараються в нього не заходити. Це природня штука, якщо ти стараєшся вижити. Тому що коли горить техніка – ми ж розуміємо, що в ній ще хтось теж горить. Техніки не менше. Противник не слабшає. Ми його не виснажуємо. Їх нескінченно багато як було, так і є. Ми просто проріджуємо їхню популяцію, яка заселяється на тимчасово контрольовані ними наші землі», – каже офіцер із позивним «Бабай».
Брак техніки та її втрати, як і багато інших процесів на війні – це обопільні проблеми як Росії, так і України. Різниця в масштабах – в окупаційних сил її, тобто техніки, від початку було більше, як і втрат – через постійний наступ. Не варто очікувати, що російська техніка зникне з поля бою, але що менше її буде – тим дорожче буде розплачуватися Росія за просування своїх військ углиб України.
Форум