Геополітичний розкол між Україною і Росією є незворотнім допоки Володимир Путін залишається в Кремлі. І допоки російський лідер не демонструє готовності послабити російську кампанію з підриву українського суверенітету. Вже восьмий рік поспіль російська агресія проти України залишається одним з головних викликів системі світової безпеки і потенційно може дестабілізувати ситуацію в Європі протягом наступних десятиріч.
Тому президент Джо Байден має використати свою зустріч із президентом України Володимиром Зеленським, що запланована на 31 серпня, щоб продемонструвати готовність підсилити підтримку України та захистити міжнародний порядок, що базується на встановлених правилах.
Вже 21 рік, з самого початку свого президентства, Путін робить все, щоб позбавити Україну її суверенітету та заблокувати її подальшу інтеграцію в Євросоюз і НАТО. Все це порушує статут ООН і Гельсінські угоди. Дестабілізувавши Україну і навіть захопивши частину її території, Путін сподівається привести до влади в Києві більш податливих політиків. Це дозволить Росії силоміць повернути Україну під вплив Москви.
Зусилля Володимира Путіна послабити Україну і розпалити міжетнічні та релігійні конфлікти, дискредитувати реформи і збільшити рівень корупції, а також відлякати західних інвесторів, покликані зменшити привабливість України як рольової моделі для росіян, а також зробити країну непривабливим кандидатом для членства в ЄС і НАТО.
Передусім Путін побоюється не того, що Україна інтегрується до цих організацій, а того, що всередину неї проникнуть та набудуть популярності західні ідеї демократії, індивідуальної свободи і верховенства права. Вони спроможні буквально укріпити орієнтацію України на Європу та послужити каталізатором зростання попиту на ті ж цінності в самій Росії. Подібне своєю чергою може підірвати авторитарний режим Володимира Путіна.
Недопущення успіху Путіна є вкрай важливим для майбутнього світового порядку, який сформували в 1945 році та захищали відтоді Сполучені Штати та їхні союзники. Цей порядок базується на суверенітеті держав та можливості вільно обирати долю країни. Саме тому боротьба України за свою свободу – це і наша боротьба також. Оскільки якщо Путін досягне успіху, Україна не буде останньою жертвою російської агресії.
З 2014 року, коли Росія незаконно анексувала Крим та окупувала частину східної України, Захід намагався стримувати Росію від подальшої агресії економічними санкціями та військовою допомогою українській армії. Ці заходи мали продемонструвати Москві, що подальший наступ на Україну буде коштувати їй дорого. Проте реальне значення цього західного стримування залишається невизначеним.
Путін вочевидь незадоволений тим, що у 2014 році йому не вдалось запустити ланцюгову реакцію сепаратизму по всій території України та перетворити Україну на неспроможну державу – «failed state». Навпаки він об’єднав українців з різних регіонів у їхньому бажанні інтегруватись в Європу, незалежно від першої мови чи етнічної приналежності, та створив найміцнішу українську національну ідентичність за останнє сторіччя.
Втім попри ці невдачі російський лідер не зупиняється. Нещодавній псевдоісторичний нарис Путіна, в якому стверджується, що українці та росіяни – це «один народ», свідчить про готовність російського лідера подвоїти зусилля з дискредитації української державності. Російську армію утримують в стані готовності до нових атак на суші чи на морі, паралельно Кремль активізував свої зусилля з дезінформації та кібернетичних атак для підриву українського суспільства.
Оскільки Сполучені Штати намагаються впоратися з провалом в Афганістані, а союзники ставлять під сумнів готовність США виконувати свої зобов'язання, Путін ймовірно має спокусу скористатися цією можливістю та влаштувати в Україні нову провокацію. Серед російських військових цілей може бути захоплення Північно-Кримського каналу на півдні України – раніше він забезпечував до 90% споживання води на півострові, але був заблокований навесні 2014 року після російської окупації.
Всі ці обставини змушують президента Байдена використати свою зустріч із президентом Зеленським, щоб значно збільшити зусилля США у підтримці безпеки і євроатлантичних прагнень України. Підтримка Сполучених Штатів має передбачати надання додаткового оборонного обладнання, що матиме вирішальне значення для стримування російської агресії. Йдеться зокрема про протитанкові та протиповітряні засоби ураження, протикорабельні крилаті ракети та розвідувальні безпілотники.
США мають взяти на себе зобов'язання з розширення присутності власних морських сил та кораблів НАТО у Чорному морі та інтегрувати Україну (а також Грузію) у розширену програму навчань НАТО в регіоні. Хоча про гарантії безпеки НАТО поки не йдеться, Штати мають анонсувати збільшення кількості власних військових на українських базах й полігонах на ротаційній основі. Там вони будуть проводити навчання та тренувати українських військових. Нам також слід пообіцяти підтримку союзникам, що вживатимуть такі самі кроки. Таким чином можна додатково підкреслити відданість НАТО безпеці України.
Всі ці кроки відповідали б національним інтересам Америки. Забезпечення безпеки України сьогодні збільшує перспективи того, що майбутні російські лідери проводитимуть більш конструктивну політику щодо України та становитимуть меншу загрозу міжнародній безпеці в цілому.
Александер Вершбоу – почесний член Трансатлантичної безпекової ініціативи і центру Євразія в рамках Atlantic Council. Він також був заступником генерального секретаря НАТО, послом США у Росії та заступником міністра оборони Сполучених Штатів
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Передрук здійснено з дозволу «Атлантичної ради» США.
