Прага – Чи не на кожному виході празького метрополітену можна побачити людину у червоній накидці та із журналами в руці. Ці люди пропонують купити видання за 50 чеських крон (нині це близько 50 гривень). Спершу може здатися, що це наймані рекламні агенти, які роздають буклети нового супермаркету, чи якась релігійна секта. Однак, як виявилося, це така форма благодійності. Продавці – це люди, які опинились у скруті, не мають постійного місця проживання чи жебракують. Продажем журналу вони мають змогу хоч трохи заробити. До 20-ї річниці свого існування видання вирішило влаштувати благодійний бал, головними учасниками якого стали безхатченки.
В офісі «Нового простору», так називається журнал, який продають на станціях метрополітену, нас зустрічає його співзасновниця Даґмар Кочманкова. Сюди продавці видання можуть прийти в будь-який час – попрати речі, помитися чи просто попити гарячого чаю взимку.
«Вони тут не сплять. Вони можуть прати одяг, вони можуть займатися особистою гігієною, тут можна на деякий час відпочити, вони можуть пити каву, перекусити, але спати тут не можуть», – розповіла Радіо Свобода Даґмар Кочманкова.
Працює це так: кожен журнал коштує 50 крон (50,6 грн). Із кожного проданого примірника продавець забирає собі половину. Таким чином кожен, хто потребує гроші на їжу чи житло, може звернутись до організації і заробити грошей.
«Людина, яка опинилася повністю без грошей на один день, може негайно заробити, щоб заплатити за притулок увечері, заплатити за їжу. Але кожен продавець мусить дотримуватися кодексу продавця – це набір основних правил пристойної поведінки», – продовжує Даґмар.
На другому етапі, якщо людина готова до співпраці, з продавцями починають працювати соціальні працівники. Вони фактично допомагають продавцям вирішувати проблеми, які призвели до цієї складної ситуації. Наприклад, отримати документи, знайти житло, зв’язатися з родиною, записатися на прийом до лікаря чи знайти роботу.
В цьому ж центрі ми познайомились із 55-річним Славком Шевчиком – одним із продавців журналу. Чоловік невеликого зросту, має фізичні вади очей і ніг. Дорогою до свого вже робочого місця він розповідає, як у минулому опинився без роботи, грошей і житла.
«Я працював у технічно-промисловій галузі – був оператором зв’язку. Потім я був шефом у відділі телекомунікаційного обладнання. Після революції (Оксамитова революція 1989 року) компанія збанкрутувала. Я втратив роботу, а потім і житло. Я добровільно віддав ключі від квартири, що належала нашій фірмі. За комуністів у нас був закон: після відпрацювання 10 років ця квартира стає вашою. Але мені звільнили за півтора року до кінця цього терміну. Я був шокований: раптом опинитися на вулиці, я не знав, що робити», – розповідає Славко.
На інших роботах, куди Славко намагався влаштуватись, нічого не виходило. Усе, каже він, через його проблеми зі здоров’ям: «Я маю групу інвалідності. Саме через це, гадаю, й були проблеми із влаштуванням на роботу. Коли мені був один рік, я пережив запалення оболонок мозку і ДЦП. Це залишило сліди як на моєму фізичному стані, так і на психічному. Мої нижні кінцівки уражені, я можу стояти лише на краєчку стопи. Я мав би піти на операцію ще п’ять років тому – але я дуже боюся».
Славко почав пити, брати кредити і грати на гральних автоматах. Зрештою, змушений був поїхати з Праги до батьків. У 2006 році він повернувся до столиці Чехії і почав співпрацювати з однією з благодійних організацій, яка допомагала людям із вадами. Там чоловік отримав притулок і познайомився з одним із продавців журналу «Новий простір».
«Через те, що в мене не було роботи на той момент, він запропонував мені приєднатися до них. Я нічого про нього не чув і не знав про цей журнал. Я прийшов до їхнього офісу, зареєструвався, і от, як бачите, працюю до сьогодні», – продовжує Славко Шевчик.
Відтак його життя нині – це продавати журнали і допомагати таким же, як він. Цього року з’явилася ще одна мета – приготуватись до урочистостей, що їх організовує журнал «Новий простір» до свого ювілею. Бал, на який запросили усіх охочих допомогти людям у скруті.
«У безхатьків зазвичай немає класичних костюмів. Тож ми через фейсбук оголосили збір одягу, і суспільство відреагувало неймовірно. Відгукнулися навіть стилісти, які нафарбують наших дам», – розповіла Радіо Свобода пані Кочманкова.
Місцем проведення балу обрали палац «Жофін», що в центрі Праги, на острові на річці Влтаві. Серед гостей у вишуканих вбраннях, які просто прийшли підтримати безхатьків, неважко помітити продавців журналу. Вони вдягнені простіше – у костюмах, які не сидять ідеально. Для цих людей це чи не єдина можливість приміряти такий одяг, поїсти ресторанної їжі, та й взагалі побувати у шикарному палаці.
Серед гостей я почув і українську мову. Знайомимося із жінкою – вже кілька років живе у Празі, але без постійного місця… де вийде. Чому так сталося, пані Оксана розповідати не захотіла. Єдине, про що вона жалкує, – що в Україні для людей у скруті такого ніхто не робить.
«Україна вже самостійна 28 років. У нас взагалі немає такого! На думку не спало ні одному президенту, ні одній багатій людині створити таке. Це дуже важлива праця, яку люди роблять для тих безхатченків», – сказала Радіо Свобода продавчиня журналу з України.
Під акомпанемент оркестру безхатьки поринають у танець. Славко Шевчик за цим лише спостерігає. Танцювати він не може фізично, але і для нього підготували невеличкий сюрприз – від імені всіх інших звернутися до організаторів балу: «Дякую вам усім. Ви не уявляєте, яку важливу справу робите для нас, для тих, кому ні до кого звернутись за допомогою. Дякую вам!»
