Олімпіади стали суттєвим важелем пропаганди, і на це варто зважати, наголосив олімпійський чемпіон із греко-римської боротьби Жан Беленюк. Він не погоджується з думкою, що «спорт поза політикою». Спорт, каже, інтегрований у політику, і це, зокрема, демонструє Росія. Вона у своїх пропагандистських шоу не обійшла увагою успіх Жана Беленюка, на що український атлет дав відповідь у «Суботньому інтерв’ю» Радіо Свобода. Водночас Жан закликав не цькувати українську призерку Олімпіади у Токіо Ярославу Магучіх. Жан підкреслив: і він, і Ярослава, і всі українські спортсмени не забувають, що між Україною та Росією триває війна. Як зауважив Жан Беленюк: він – не лише атлет, народний депутат, він представляє ЗСУ, і саме армія захищає Україну від агресора.
– Ну от, Олімпіада закінчилася. Ось, воно на столі лежить, – це золото, яке вам непросто далося! Ми про це, звичайно, поговоримо. Це все непросто. Стати олімпійським чемпіоном – це вершина. Що було найважче: саме фінальний поєдинок з Віктором Лорінцем? Що було найважче у Токіо зокрема?
– Я думаю, що і перша сутичка моя з представником Сербії, але він є етнічний грузин, Зурабом Датунашвілі, якому я поступився кілька місяців тому на Чемпіонаті Європи 1:1. Але тим не менше я тоді поступився. Наразі в мене вийшло у нього перемогти з рахунком 3:1. І, дійсно, так як це перша сутичка і це перша сутичка на такому старті і з таким супротивником, чинним чемпіоном Європи, тобто дійсно серйозно треба було морально налаштуватися для того, щоб виграти цей поєдинок.
Тому так важко сказати, який поєдинок був найважчий. Тому що скрізь є свої нюанси. Звісно ж, налаштовувався на перемогу для того, щоб порадувати результатом всіх українців. Тим паче не було золотої медалі.
– Ось вона!
Олімпійські ігри в Токіо. Є ця золота нагорода. Звісно, це дуже серйозно для будь-якого спортсмена, можна сказати, вершина, знову ж таки. Пане Беленюк, ви – олімпійський чемпіон. Це круто! Але через те, що загалом хоч і 19 нагород – це дуже непоганий результат для будь-якої збірної... Я маю на увазі збірну України на Олімпіаді в Токіо. Але через ось ці такі підрахунки – значимість нагород – виходить, що тільки 44-е місце. Тобто, виходить, зараз більше нагород у збірної України, ніж на попередніх іграх чотири роки тому в Ріо, але 44-е загальне місце.
– Це така система підрахунку просто. Попереду нас Косово – дві золоті медалі. Все, більше нічого. Тобто наскільки справедлива ця система, то це треба вирішувати. Але тим не менше там теж є над чим працювати.
– До вас запитання не як до спортсмена чинного, а вже першого заступника голови парламентського комітету профільного. Що, на ваш погляд, варто зробити за ці 4 роки, виходить, вже 3 (дасть Бог, пандемії «ковіду» вже не буде 2024 року) до Парижу?
– Зараз і так багато чого робиться. І інфраструктурні об’єкти почали будувати, і на цю Олімпіаду було закладено рекордний бюджет – більше 7 мільярдів гривень для того, щоб і підготувати спортсменів, і нагородити призерів після Олімпіади. У нас є ще Паралімпійські ігри і Дефлімпійські ігри у цьому році. Тому, дійсно, об’єм роботи досить великий.
І наш парламентський комітет з останніх законопроєктів, які були ухвалені, це законопроєкт про меценатську діяльність, який теж повинен стимулювати меценатів вкладати кошти у розвиток українського спорту. Тобто в принципі вхідні в нас досить непогані. Головне – з розумом витрачати ці гроші. І в першу чергу чути спортсменів. Тому що ми бачили епізоди на Олімпійських іграх.
«Один тренер на двох»
– Ви випереджаєте моє наступне запитання, пане Беленюк. Ви вже прокоментували. Попрошу зараз для «Суботнього інтерв’ю» докладніше. Цитую вас дослівно: «У нас є дурна традиція – люди сприймають поїздку на Олімпіаду як власну відпустку за державний кошт». Ви маєте на увазі ці скандали, на жаль, які були, коли, зокрема, легкоатлетка Марина Килипко, інші наші українські атлети констатували, що не мали змоги виступити в Токіо зі своїми особистими тренерами.
Це круто, наприклад, ваш тренер, він є і головним тренером збірної України з греко-римської боротьби, пан Шацьких допомагав, зокрема, Парвізу Насібову. Але хто знає, при всій повазі до пана Шацьких, можливо, якби був Євген Чертков, особистий тренер Парвіза, то, може, і не срібло тільки взяв би Парвіз (йому дуже важко це далося), а й золото?
– Тут питання непросте, тому що є деякі квоти, які встановлені саме Міжнародним олімпійським комітетом, що на два спортсмени йде один тренер. І, дійсно, ми зіштовхнулися з проблемою, коли Володимир Шацьких секундував Парвіза. Мені треба було вже виходити на килим боротися. А я не можу вийти, тому що немає секунданта, не випускають на килим.
– Навіть так?!
– Так. І це через те, що у нас один тренер на двох.
Але в нас принаймні хоч був тренер. Тому що, якщо ми візьмемо приклад тієї ж Марини (Марина Килипко – ред.), то вона (я з нею спілкувався, коли вона прилетіла на Батьківщину) сказала, що вона тричі говорила головному тренеру зі стрибків з жердиною про те, що їй потрібен тренер. Вона встановила рекорд України – 4,70 м, вона може боротися за медалі. У підсумку ми бачимо, що вона увійшла в топ-5 найкращих...
– Стрибки з жердиною. Нагадаємо, хто не знає досі.
– Так. І вона може показувати результат. І їй потрібен тренер. Це технічний вид. Тут всі нюанси грають роль. І треба розуміти, що тренер, який морально підтримує спортсмена завжди свого, так і підкаже, яким чином ногу підставити, розбіг зробити...
– Та й психологічна підтримка, зрештою.
– Так. Але вона не була почута. На жаль. І через це вона виступала без цього тренера.
Я вже відповідні запити відправив до Мінспорту, щоб з’ясувати, яким чином так вийшло і чому спортсмени були поставлені в такі рамки. І сподіваюся, що і запит з приводу членів делегації і їхнього функціоналу там безпосередньо на іграх, чим вони займалися безпосередньо, які вони функціональні навантаження за собою несли. Тому ми будемо розбиратися на базі нашого комітету. І, зрештою, я як представник безпосередньо сфери спорту, як людина, яка безпосередньо змагалася на цих Олімпійських іграх, спілкувалася з нашими спортсменами, буду відстоювати в першу чергу їх.
До речі, з приводу того, що я заявляв про членів делегації, і наш президент федерації, знаючи ситуацію, що бракує і тренерів, і масажистів, і лікарів, от ми свого лікаря не змогли взяти з собою.
– А на якому рівні? Тобто, президент Української федерації з греко-римської боротьби не чинив тут перешкод. На якому рівні затверджувалося? На рівні міністерства – що ось стільки, такі тренери?
– Федерація подає список, кого вона рахує потрібним, для того, щоб ці люди були представлені на Олімпійських іграх. І вже НОК і міністерство затверджує.
– Міністерство?
– Так. Наказ. І ці люди вже потім їдуть у складі делегації. Так ось, наш президент федерації відмовився спеціально, тому що знає, в яких скрутних умовах зараз будуть проходити ці ігри. І, звісно, не поставив свої якісь амбіції поперед того, що потребують безпосередньо спортсмени.
– Міністр Вадим Гутцайт коментував ось цей скандал. Мовляв, у Токіо було лише 15 людей, які «обслуговували майже 300 спортсменів українських і тренерів. Зайвих чиновників на Олімпіаді не було», – переконував міністр Гутцайт.
– Я просто не можу зрозуміти, яким чином було 300 спортсменів? Якщо 156, здається, ліцензій у нас було. І квота по тренерах була – один тренер на два спортсмени. Тобто там фізично не могла бути така кількість присутніх.
Тим паче, до мене після цієї публікації зверталося багато спортсменів теж, які казали, що їх привезли буквально за півтори доби до старту. Тобто вони не проходили жодної акліматизації перед змаганнями. Ми будемо і це питання піднімати і розбирати.
«Гарантую анонімність»
– Це ж далека країна. Це ж не в Європі відбувалося!
– Авжеж! Я ж сказав, що всі нюанси, з якими вони зіштовхнулися безпосередньо на іграх, мені на особисту електронну адресу або за офіційним телефоном для того, щоб ми знали. Я зберу всю інформацію...
– Ви звертаєтеся до спортсменів.
– Я вже звернувся кілька днів тому.
– Так. «Ліга.нет» оприлюднила ваше звернення зокрема. Вeleniuk@rada.gov.ua. Як народного депутата.
– Абсолютно вірно.
Тобто, ми розуміємо, що якщо спортсмени приїхали за півтори доби, виступили, і вони мають впродовж 48 годин покинути селище, за правилами організаторів. Тобто, я думаю, що якщо би приїхав тренер, за такою ж схемою, то нічого страшного не скоїлося. І так було зі всіма спортсменами – хто відзмагався, то відразу ж покидали. Тобто там концентрації такої великої спортсменів ніколи не було і тренерів. Тобто там була постійно ротація людей. Одні поїхали – інші приїхали.
– Чотири роки тому в Ріо таке було: два спортсмени – один тренер?
– Я, чесно кажучи, не знаю, як було в Ріо. Можливо, там і були якісь обмеження. Але тоді не було таких епізодів, коли спортсмен казав, що не вистачає його тренера, як мінімум. Тобто тоді з нами було більше тренерів. Був Артур Петрович Дзигасов, був Володимир Шацьких, і масажист був, і лікар тоді був. Тоді була інша Олімпіада.
Зараз є дійсно деякі обмеження. Але в першу чергу делегація там перебуває для того, щоб забезпечити необхідні умови для комфортного перебування і змагання саме спортсменів. Крапка.
Пан міністр заявляв про те, що у них був якийсь там рейтинг спортсменів, які заслуговують на тренера, і які вже менш...
– А критерії які?
– Вхід до якогось «топу». Я не знаю, яким чином цей «топ», скажімо так, малювався. Але, тим не менше, це його слова. І ось таким чином...
– А взагалі ви спілкувалися з ним, з міністром Вадимом Гутцайтом, з Сергієм Бубкою, можливо, главою НОК? Спортсмен же ж видатний. Один з найкращих в історії спорту! Можна уявити, щоб він раніше без свого тренера виступав? Це ж нонсенс!
– Я поки що збираю інформацію. І потім ми вже будемо спілкуватися.
– З Гутцайтом вам особисто вдалося поговорити?
– Поки що ні.
– Він не йде на контакт? Чи як?
– Я і не шукав контакту. Тобто зараз процес пошуку інформації всієї для того, щоб знати, про що розмовляти. А потім вже будуть розмови.
– Будь-який член олімпійської збірної може до вас звернутися і, звісно, анонімно, конфіденційно?
– Абсолютно! Я гарантую конфіденційність і анонімність.
– І ми зі свого боку, Радіо Свобода, готові вислухати і Вадима Гутцайта, міністра молоді й спорту, і главу НОК України Сергія Бубку – їхню версію цієї ситуації: з браком тренерів на Олімпіаді в Токіо.
«Ярослава – герой»
Ще один скандал ми не можемо оминути. Ярослава Магучіх. Бронзова призерка обійнялася з представницею Російського олімпійського комітету.
Діаметрально протилежні коментарі, різка критика. Водночас прихильники Ярослави, і не тільки, взагалі нагадують, мовляв, все-таки, «спорт поза політикою». І так далі. Тим більше вона – військовослужбовець. Як ви. Ви ж – армієць?
– Так.
– Можна уявити, щоб Жан Беленюк, здобувши перемогу, з російським спортсменом вийшов би ось так, як Ярослава, на Олімпіаді? Можна це уявити?
– Жану Беленюку, по-перше, 30 років. Він, скажімо так, має деякий досвід. І він розуміє, яким чином пропагандистські ЗМІ деякі використовують подібні знімки для своєї пропаганди. І Жан Беленюк вміє контролювати свої емоції. По суті і все.
Але я хочу сказати про Ярославу. Тому що Ярослава, я вважаю, вона – герой. Тому що у важкому протистоянні вона виборола для нашої країни важливу медаль – бронзову.
І дійсно, коли спортсмен виборює вперше в житті, в 19 років, дівчина, таку важливу і необхідну медаль, найголовнішу, я впевнений, в її житті, то на емоціях можна обійняти, напевне, і хочеться обійняти всіх, хто перебуває поряд. І ти інколи (я просто уявляю) в цей момент не задумуєшся про те, кого ти обіймаєш, як на це подивляться на твоїй Батьківщині, як це можуть використати проти тебе ті ЗМІ, які тільки і пильнують за тим, щоб хтось з кимось обійнявся, хтось когось обійняв чи поздоровався, чи привітав. Тому хейтити і цькувати 19-річну дівчину, яка показала високий результат, я вважаю, неприпустимо.
Наша делегація, ось та, яка була, ось та, про яку пан міністр згадував, необхідно, щоб вона проводила роз’яснення заздалегідь до змагань про те, яким чином можуть обернутися ті чи інші ситуації, ті чи інші висловлювання, ті чи інші обійми проти них, як це може сприйняти наше суспільство, для того, щоб спортсмени були і розуміли, що Олімпійські ігри – це дуже відповідальний старт, за ними в цей момент пильнує увесь світ, кожен твій крок, кожне твоє слово – просто під шаленим прицілом в усіх. Тому треба працювати і в цьому плані теж.
– Тобто одна справа – дійсно успіх молодої української спортсменки Ярослави Магучіх, це одне, це заслуговує тільки поваги, на ваш погляд...
– Тільки поваги.
«Ми повинні поважати українських воїнів»
– Інша справа, що через брак досвіду і просто цей такий емоційний сплеск, скажімо так, опоненти України (я м’яке слово підберу) просто використовують у пропагандистських цілях ці речі. Я вас так розумію?
– Авжеж. З іншої сторони, я (ви питали, яким чином я міг би сфотографуватися чи ні) в першу чергу завжди поставлю себе на місце, коли я стою перед військовослужбовцем, який був на сході, і як я буду, чи сподобається йому ця світлина? Я поставлю собі таке запитання.
А я вам скажу, що я спілкуюся з військовослужбовцями. І вони дуже...
– Які, зокрема, на Донбасі.
– Так. І вони були на Донбасі, і є.
– І ветерани.
– Так. І вони слідкують за нашими олімпійцями, підтримують їх і дуже сильно вболівають. І вони – теж наші герої. І ми повинні поважати їх. Тому що для них важливо, коли вони таке бачать. Я думаю, що це буде їм не дуже приємно. Тому на це теж треба зважати. Але це досвід.
Так ось, треба, щоб члени делегації проводили бесіди зі спортсменами. Я знаю, до речі, що представникам ОКР Олімпійський комітет (Росії – ред.) видав брошуру, яким чином відповідати на ті чи інші питання.
– Мається на увазі Росії, так?
– Так.
– Ну, це відомий факт. На політичні запитання. Той же ж Крим. Так.
– Так, на політичні питання, яким чином, чи відповідати, чи не коментувати, чи відповідати саме так, як там написано. Тобто робота проводиться.
(Після запису цього інтерв’ю з Жаном Беленюком Ярослава Магучіх заявила, що фотографуванням на Олімпіаді у Токіо із російською спортсменкою Марією Ласіцкене не висловлювала «жодної політичної позиції».
«Я представляю Україну на міжнародних змаганнях з 2017 року. Пишаюся тим, що підіймаю український прапор та виконую наш гімн. Я готувалася до Олімпіади, і ця медаль для мене дуже важлива. Ці змагання були складні фізично та емоційно… На те є причини. Після змагань ми всі традиційно привітали одна одну, і в цьому не було ніякої політичної позиції», – сказала українська спортсменка в аеропорту «Бориспіль». За словами Ярослави, вона усвідомлює, що між Україною та Росією триває війна.
«Ми просто привіталися за олімпійською традицією. Я дуже шаную воїнів, які тримають оборону на фронті, щоб ми, спортсмени, могли виступати на міжнародній арені», – сказала Ярослава Магучіх).
– Пане Беленюк, «спорт поза політикою»... Жан Кубертен, «о, спорте, ти – мир»... Це лицемірство, на ваш погляд?
– Я дуже, напевне, хотів би, щоб він був поза політикою. Але я розумію, що шалені гроші, підкуп суддів, підкуп спортсменів, маніпуляція з допінг-пробами. Деякі країни роблять все тільки для того, щоб у тому рейтингу найвищих...
– Неофіційному заліку медалей.
– ...неофіційному заліку медалей бути якомога вище. Тому що деякі країни використовують подібні речі як суттєвий важіль пропаганди. І це як один зі стовпів пропаганди. І тому це треба усвідомлювати і розуміти.
І, авжеж, спорт дуже щільно інтегрований в політику. Тому що ми можемо побачити, як коментують ті чи інші моменти, як коментували мій гопак...
– Про це поговоримо.
– Як висвітлюють деякі події, пов’язані зі спортом.
– Ви згадали ці допінгові скандали, через які ця команда виступала як представниця ОК. Про Росію мова йде?
– ОКР. Так. Ми можемо подивитися ситуацію з представниками Білорусі.
«Знавець гопака» Скабєєва
– Війна, на жаль, триває, розв’язана проти України. Те, що ви – армійський спортсмен, то це для вас не порожній звук. Пам’ятаємо радянські часи. Там ЦСКА, «совєтскіє спортсмєни» – це просто вибору не було у радянського футболіста, легкоатлета, борця. Які варіанти? Так звані «офіцери» тоді були. А для вас це не порожній звук зараз, у сучасній Україні, що ви – армієць?
– Зараз, я думаю, для кожного наша армія – це не порожній звук. Тому що всі розуміють, що саме армія захищає нас від агресора. І, авжеж, для кожного це не порожній звук.
Дійсно, я представляю ЗСУ. І вони приїздили буквально і в аеропорт зустрічали. Представники ЗСУ багато чого роблять. Зараз я відкомандирований до Верховної Ради, але тим не менше багато років я представляю їх. І буквально у цю суботу буде нагородження представників. З 19-ти 10 медалей показали саме представники ЗСУ.
– Не хотілося б зайвої реклами цим пропагандистам робити, але не можна цієї теми не торкнутися. Якби дійсно був такий олімпійський вид, як «фейкометання», то пропагандистка Скабєєва там могла б претендувати на золоту медаль. Її конкурентами були би всі ці «соловйови», «дмитри кисельови». І, звісно, вона не обійшла увагою ваше золото, пане Беленюк. Зараз наведемо маленький фрагмент її «спічу».
Ольга Скабєєва: «Жан Беленюк добыл для своей, пусть и не исторической, но все таки Родины-Украины первую золотую медаль. На радостях чернокожий атлет пустился в пляс».
– Бачите, такі вони, як Скабєєва, «борці» з «українськими нацистами», «фашистами», а при цьому ось такі «борці» Росії найбільше волають про нібито «хунту» – тут – в Україні. Самі як расисти виглядають. Можете прокоментувати ці всі...
– Що тут коментувати? Тут нічого коментувати, як на мене. Людина займається пропагандою відвертою. І я не знаю, хто дивиться ці передачі. Я думаю, що... Ну, мені сказати, якщо чесно, нічого. Тому що там нісенітниці.
– І ось цей закид про гопак. Ви ж займалися танцями. Ви не тільки борець. Цей закид... Вона «знавець гопака» – Скабєєва.
– Вона буде «знавцем» всього, чого завгодно для того, щоб «пустити фекалії на вентилятор». Тому тут без коментарів.
«Я різких рухів не міг робити»
– Класична боротьба. Зараз називають греко-римська....
– У Полтаві називають «греко-католицькою».
– Ви випередили мій жарт на цю тему!
Але ж це такий вид спорту – це дійсно офлайн. Це не жарти. Той самий, я не знаю, як це кажуть? Я на дзюдо трошки в дитинстві ходив, трошки інший вид спорту. Тут ноги не задіюються. Нагадаємо тим, хто не знає.
– Ти стоїш на ногах просто, не можна за них брати.
– Але одна з «фішок» саме греко-римської боротьби – кидок прогином із захопленням за поперек. Так? Це ж дуже травмонебезпечно. І 12 липня, прямо перед Олімпіадою майже, ви ж зазнали травми. Під питанням ваша участь була в Токіо.
– Так. Дуже скрутний момент. Я дійсно травмувався – вилетіло плече, вивих повний, відірвана суглобова губа. І, звісно, я навіть не знав, яким чином я зможу відновитися для того, щоб виступати на Олімпійських іграх. І тільки віра в мене мого тренера дала змогу саме мені підійти до цих змагань, відновитися. І, все ж таки, я на знеболюючих препаратах...
– Ви випередили моє запитання. Все-таки біль все рівно ж залишався.
– Авжеж. Я різких рухів не міг робити. Саме на препаратах я зміг вийти на килим і, все ж таки, здобути цю медаль. Тим не менше це того вартувало. Тому що ми довго до цього йшли. Я повторюся, якщо взяти з минулого олімпійського циклу, то це 5 років. А взагалі, як мрія кожного спортсмена, то коли я почав займатися в 9-річному віці цим видом спорту, то це є 21 рік. Тому я знав, що нехай колють все, що можна...
– Що дозволено, звісно.
– Звісно, крім допінгу. Але щоб це дало змогу вийти і проявити себе.
«Мені кажуть: у тебе така українська мова!»
– Теж не можу не відзначити. Ви доволі добре зараз спілкуєтеся зі мною українською мовою. Звичайно, ви – киянин, ви у школі вивчали українську мову. Зрозуміло. Але краще-краще. Я ось це звернув увагу, коли готувався до цього інтерв’ю, передивився всі ваші інтерв’ю, зокрема до і після Олімпіади. Дуже непогана, як на мій погляд.
– Я спілкуюся. І це ж питання практики.
Якщо чесно, мені дуже подобається фідбек людей, котрі чують, як я спілкуюся українською мовою, і потім вони просто шаленіють і кажуть: у тебе така мова! Просто ще темношкірий спортсмен, темношкіра людина – люди якось, я розумію, дуже дивуються.
– Тому що, все ж таки, ви були російськомовною людиною здебільшого, в основному.
– Здебільшого – так, я спілкуюся. Але коли людина починає зі мною спілкуватися українською, я залюбки переходжу на українську. Питань в цьому взагалі немає. Так, у побуті я спілкуюся, вдома.
– У вас вчитель, викладач? Розкажіть.
– Ні-ні-ні! Нікого немає. Просто я в Раді сиджу цілими днями. І вже там спілкуюся і слухаю, і постійно спілкуюся. Там же ж парламент! Ось, місце спілкування.
Я хотів сказати, вилетіла з голови думка, про те, що...
– Я так розумію, що природність такого спілкування для вас. Це нормально.
– Ні. Я хотів сказати про те, як люди сприймають. Тому що люди сприймають мене, те, що вони кажуть, що дуже класно я спілкуюся українською мовою, але саме сприйняття мене як українця досить комічне. Тому що я казав буквально у гримерці, що коли, наприклад, вся команда України заходить до літака, то там стоїть провідник і кожному: «Доброго дня!» А мене бачить, хоча я в такій же ж формі, як і всі, формі збірної України: «Hello!» Тобто люди просто не очікують, що темношкіра людина може спілкуватися вільно українською мовою.
– Тим більше це дуже круто і викликає велику повагу!
Беленюк – народний депутат. Не набридло?
Ну, переходимо до депутатства. Пане Беленюк, зрозуміло, олімпійські змагання – це ваше. Це (дійсно ви нагадали) молода людина, 20 років цим займаєтеся з величезним успіхом – вже всі титули взяли, які тільки можуть бути. Рада – як вам, не нудно це все? Законопроєкти, ініціативи, ці сварки в Раді...
– Важко було.
– Це ж не ті сутички на килимі, де жорстко, але за правилами. А тут все так... Скажіть, не набридло вам, даруйте?
– Коли була ця остання штовханина, коли Микола Тищенко та Ілля Кива штовхалися, я прокоментував цю історію теж. І в мене мама питає: «А чому ти поїхав на збори тренуватися? Тебе в Раді до Олімпіади підготували б».
– Ви не сприймаєте з того, що ви зараз кажете, себе, як, умовно кажучи (не хочу вас образити), «весільного генерала»?
– Абсолютно не сприймаю. Тому що я знаходжуся у відповідному комітеті...
– Перший заступник голови комітету. Ми зазначали.
– Так. Який відповідає саме за питання спорту. Тобто «весільним генералом» я був би, якщо би я пішов в ту нішу, яка мене ніяким чином не стосується. А коли я інтегрований в сферу спорту і відповідаю саме за неї, і намагаюся допомогти спортсменам нашим, і вони до мене звертаються, я відчуваю свою користь для цих людей.
– Ви є олімпійським чемпіоном, чемпіоном світу, Європи. Ви не збираєтеся йти з килима, завершувати спортивну кар’єру?
– Поки що я про це не заявляю. Однозначно я беру тайм-аут для того, щоб якісь нові цілі перед собою намалювати і відпочити, залікувати ті травми, які є. Зараз я поки що на відпочинку.
– Можливо, через 3 роки в Парижі знову вийдете на килим?
– Я не виключаю такого. Не виключаю, абсолютно.
ПОВНІСТЮ РОЗМОВА З ЖАНОМ БЕЛЕНЮКОМ – У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’Ю
Після запису цього інтерв’ю трапився інцидент. У центрі Києва невідомі чоловіки намагалися спровокувати конфлікт щодо Жана Беленюка. Про це сам Беленюк написав у фейсбуці.
«Кілька хвилин тому, невідомі мені молодики, підійшовши до мене в центрі Києва (Печерськ), намагалися спровокувати конфлікт. Викрикуючи образливі речі типу: «чорна мавпа щось знає про патріотизм?!» та «вали до Африки», – повідомив Беленюк.
Він додав, що до бійки справа не дійшла.
«Мені цікаво, чи українець я для своєї держави, які критерії патріотизму існують в ній?! Наскільки олімпійський чемпіон може себе безпечно почувати в своїй Батьківщині і в рідному місті? І чи нормально в європейській державі чути образливі речі людям, які кладуть життя на її прославляння?» – зазначив Беленюк.
Після цього пресслужба поліції Києва повідомила, що правоохоронці встановлюють обставини цього інциденту:
«Правоохоронці встановлюють обставини події та причетних осіб... Відомості про подію внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 161 (Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань) Кримінального кодексу України. Триває перевірка».
Президент України Володимир Зеленський теж відреагував на інцидент, заявивши, що будь-які прояви расизму або ксенофобії в Україні неприпустимі.
«Український гімн прозвучав на Олімпіаді в Токіо саме завдяки Жану Беленюку. Він – один із найдостойніших синів України, ним пишається наш народ. А будь-які прояви расизму чи ксенофобії в Україні неприпустимі. Поліція має суворо реагувати на такі випадки та припиняти їх», – написав Зеленський у твітері.
Жан Беленюк також подякував у фейсбуці всім, хто написав йому слова підтримки після цього інциденту. Водночас Жан Беленюк подякував міністру Денису Монастирському і представникам Національної поліції України за оперативну реакцію на інцидент.
«Дав усі необхідні покази. Я люблю свою країну, вона мені дала все, що маю, і ніхто мене не змусить кудись поїхати, а неадеквати існують абсолютно скрізь! Просто інколи вони трапляються на нашому шляху», – зазначив Беленюк.
