Нестор МахноАудіозапис програми:
Київ, 22 жовтня 2005 року.
І знову з вами радіожурнал “Країна Інкогніта”. Знову ми вирушаємо в країну історії, в країну приголомшливих і забутих подій, тих подій, сліди, яких затер час і тих, які наказано було забути. В ефірі радіожурнал “Країна Інконіта”.
Сергій Грабовський
І знову з вами ми – журналіст Радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.
Максим Стріха
Вітаємо вас, шановні слухачі! І починаємо нову подорож у світ таємниць і забутих сторінок української історії!
Сергій Грабовський
Людина-міф – це наш сьогоднішній герой. Причому міфом він став ще за життя. Але міф той був дуже різний – залежно від того, хто його оповідав.
Це ким розкидано патрони, сліди чиїх копит, колін?... Одні рубаються за трони, а другим – волі і землі?!
Гуляє вітер в Гуляй-Полі... Там сонця золоте вино. Усім одрізав хліба й волі веселий батько наш Махно.
Максим Стріха
Прозвучав уривок із поеми Володимира Сосюри “Махно”, з поеми, яка за радянських часів не друкувалась, яка була присвячена постаті, що притягувала дуже багатьох митців, але постаті, що і досі не знайшла свого втілення належного, бо надто вже та постать нестандартна.
Віталій Пономарьов
Селянський син Нестор Махно народився у Гуляй-Полі на Запоріжжі 26 жовтня 1888 року. Деякий час він навчався у початковій школі. Вісімнадцяти років Нестор вступив до анархістської організації «Спілка бідних хліборобів», згодом за участь в експропріаціях кілька разів перебував під арештом.
1910 року Одеський військово-окружний суд за пограбування повітової скарбниці засудив Махна до страти, пізніше заміненої довічною каторгою. Він провів 7 років у Бутирській в’язниці у Москві і був визволений лютневою революцією 1917 року.
Повернувшись до Гуляй-Поля, Махно очолив місцеву раду і профспілку деревообробників та металістів, став співзасновником Селянської спілки та організував загін селянської самооборони. 1918 року він у Гуляй-Полі розпочав створення власного повстанського війська.
Махно воював проти німецької армії, гетьмана Скоропадського, Денікіна, Врангеля, більшовиків, Антанти та Директорії, неодноразово визнавав радянську владу і зрікався її. Він укладав військові союзи з більшовиками, Директорією, Українською Галицькою Армією та отаманом Григор’євим, якого згодом убив. Восени 1919 року чисельність загонів Махна під чорними прапорами сягала ста тисяч осіб. Через рік він допоміг більшовикам захопити Крим, і одразу після того червона армія почала проти нього війну. Упродовж наступних десяти місяців Махно здійснив бойові походи у Приазов’я, на Дон та Поволжя, втративши більшу частину свого війська. 28 серпня 1921-го року із загоном у 77 повстанців він перейшов до Румунії.
Махно мешкав у Бухаресті, потім у Варшаві і там у вересні 1923-го року був заарештований за звинуваченням у підготовці повстання у Західній Україні, проте виправданий судом «за неясністю доказів». Він жив у Торуні, згодом у Данцинґу, а у квітні 1925 року переїхав до Парижа. Нестор Махно помер у Парижі 25 липня 1934 року.
Максим Стріха
Звичайно, надто багато подій із життя Нестора Махна не потрапило до цієї короткої біографічної довідки, що підготував Віталій Пономарьов.
Скажімо, восени 1919 року саме Махно, уклавши спілку з Петлюрою, зумів фактично перебрати контроль над сугою Південної України від Катеринослава до Бердянська, ударивши тим у спину Денікінові.
1920 року саме Махно вирішив на користь червоних битву на Сиваші. Саме махновці вперше форсували Сиваш і вийшли на кримську землю, а зовсім ніякі вояки Фрунзе, як нас вчили того в радянській школі.
Сергій Грабовський
Максиме, неоднозначну постать Нестора Махна та махновський рух тривалий час досліджує доктор історичних наук Владислав Верстюк. Йому слово.
Владислав Верстюк
Якщо говорити про махновщину як частину українського повстанського руху, то треба сказати, що в основі повстанського руху лежали дві характерні особливості. Це, насамперед, боротьба селянства проти старого світу в образі поміщицького землеволодіння. З іншого боку, це боротьба з так званим новим світом, які пропонували більшовики в образі воєнного комунізму, тобто безпосередньо переходу до комуністичних форм виробництва.
Селянство затиснуте між цією силою Харибдою шукало свій третій шлях. Оцей третій шлях якраз і пропонує український анархізм, українська махновщина у вигляді вільних рад.
Я б не перебільшував значення ідеї анархізму в повстанському русі. Він, безперечно, там був, але тим не менше, це питомий український селянський рух. Саме селянство Півдня України вибирає цей шлях, який лежить між білою і червоною ідеєю в пошуках свого шляху. Саме тут треба шукати його коріння.
Побутує такий міф, що махновці були такими зрадливими, що вони порушували угоди, які вони захищали з тими чи іншими силами. Це, до речі, абсолютно видумана річ, тому що махновці не заключили жодної угоди з білими, або з консервативними силами, які тою чи іншою мірою захищали поміщицьке землеволодіння.
З іншого боку, вони прагнули до союзу з новими революційними силами, в тому числі заключали два союзи з більшовиками. Але саме більшовики, а не махновці порушували ці угоди. Саме більшовики намагалися знищити махновщину як таке самостійне явище, вони хотіли її підпорядкувати собі. Це в 1919 році робив Троцький, в кінці 1920 теж саме зробив Фрунзе, коли після розгрому Врангеля, в якому брали участь махновці в тилу 4-ої армії силами особливих відділів була підготовлена операція по ліквідації махновщини.
Самі махновці навіть були після розгрому Денікіна були готові співробітничати з червоними, але в межах демократичних свобод, які забезпечувала революція, але в межах індивідуального користування землею, в межах вільного волевиявлення, свободи голосу, яких воєнний комунізм їх лишав. Тоді, звичайно, їхні дороги не співпадали.
Ми знаємо, що ці дороги не співпадали не тільки у махновців, а і у всього селянства, включаючи і російське селянство, селянство Сибіру, казахських кочівників, які активно виступили в 1921 році проти воєнно-комуністичних заходів. Леніну нічого іншого не вдалося придумати, як піти на зміну цього воєнно-політичного і воєнно-економічного курсу, відмовитись від цього курсу і перейти до нової економічної політики.
Максим Стріха
Махно, безумовно, був ворогом комунізму, тим більше воєнного і другом усілякої вольниці. Величезний і теж не надто ретельно зібраний махновський фольклор це підкреслює, аж до знаменитої пісеньки “Гей, не журися, в Махна гроші завелися”, присвячену випуску якихось купюр на обгортковому папері випущених махновцями.
Але ледве чи можна уявляти собі махновців такими лицарями без страху і догани, які завше тримали своє слово, як це випливає з розповіді доктора Верстюка, адже угоду з Директорією УНР порушили саме махновці, адже отамана Григорьєва вбив сам особисто Махно, на те немає ради.
Попри те, що не були махновці добрими союзниками УНР, може в тому теж є одна з причин її поразки, бо не мала УНР відтак надійного опертя саме на селянство Півдня України.
Але махновський рух був, без сумніву, рухом українським. Цю обставину якось пропускають дуже багато дослідників, особливо поза межами України.
Сергій Грабовський
Проблема ця не академічна. В Росії книга про Махна видана у серії “Русский бунт”. З назви махновського війська – Революційна повстанська армія України – в російських джерелах дуже часто забирають останнє слово. А що махновці якийсь період звалися ще й вельми сакраментально – Українська повстанська армія – в Росії воліють не згадувати навіть деякі професійні історики.
Так само і те, що написи на махновських прапорах були зроблені українською. Зрештою, своїх тритомних спогадах про те, як “російська революція на Україні” перетворилася на “українську революцію”, Махно називав своїм обов’язком українізацію анархізму. І тим не менше “батько Махно” заповзято воював з українськими урядами.
Максим Стріха
Можливо, причина тому життєвий шлях самого Махна, який отримав лише початкову освіту і то незакінчену, а далі свої університети здобував по російських тюрмах. Його українізація відбувалася в ході тієї революції, скажімо так залишилася на незавершеній стадії. Остаточно українцем він усвідомив себе лише на імміграції, коли міг читати, коли міг думати, коли справді з його тих тритомових поглядів постає виразна ностальгія за тим, чого він і так не міг звершити саме заради України.
Сергій Грабовський
Маловідомі факти: на початку 1921 року Нестор Махно, у жодному разі не бажаючи припиняти боротьбу за землю і волю, починає шукати для неї нові шляхи і нових союзників. Спершу він прагне об‘єднати всі повстанські загони України, незалежно від їхньої орієнтації, під прапором національного визволення.
Махно виступав за створення Всеукраїнського ревкому, який би допоміг “добитися звільнення України від окупації більшовиків-комуністів”. Як не парадоксально, його не підтримала більшість власних командирів. Тоді Махно висуває іншу ідею – йти армією в Галичину, щоб там допомогти у боротьбі за незалежність від Польщі. І знову не було підтримки.
Вже потім, по слідах подій, Махно говорив: “Якби навесні армію вивели з України на Галичину, ми б мали успіх. Галичина бунтує за свою незалежність, і більшовики безсилі допомогти їй через страх інтервенції. Нам треба йти туди. Ми повинні будь-що об‘єднати наші сили і прорватися за кордон, де успіх за нами очевидний”.
Власне, за кордон він проривався у 1921 році саме для того, щоб підняти в Галичині повстання, але втратив надто багато бійців і був спинений румунськими вояками.
Махновці у Дністер стрибають, Їх коні в хвилях потопають, Тече в воді крові вино, Але не тоне лиш Махно. Й, як мокра миша, вилізає На берег хмурий... Раптом "Стій!" Лунає окрик владно, строго, І шаблю з рук Махна блідого Бере румунський вартовий.
Максим Стріха
Радянська історіографія, радянська література, радянський кінематограф робили з Махна такого собі опереткового злочинця, нестримного в люті, не прогнозованого, здатного на безгулзуді і найжорсткіші вчинки, жодною мірою не пов’язаного з якимось українським рухом.
Образ нового Махна виліпити так і не встигли, хоч у нього знайшлися послідовники. Організацію “Гуляйполе” імені Нестора Махна створили двоє народних депутатів України Анатолій Єрмак і Григорій Омельченко, але не вкладався Махно в канони сьогоднішньої України, бо ж був переконаним лівим. Прах його поховано не деінде, а в знаменитій стіні комунарів на паризькому кладовищі Пер-ла-Шез.
Махно досі для нас є загадкою. Безперечно одне, це є загадка саме нашої української історії.
Сергій Грабовський
А ще розповідають, що паризькі виученики Махна (а він прагнув передати свій досвід повстанської та партизанської боротьби всім, кому цей досвід міг знадобитися) після 1936 року, після окупації фашистською Італією Ефіопії, поїхали туди – і допомогли ефіопам розгорнути масштабну війну в пустелях та горах проти загарбників.
Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить!
Залишайтеся з нами!
Говорить радіо “Свобода”!
