У свої 78 років етнічна українка Олександра Васейко з волинського села Сокіл досі відвідує місця, де в 1943 році вбивали поляків. Жінка молиться українською і польською мовами, ставить лампадки і доглядає могили. Вона народилася після Другої світової війни і про етнічне протистояння між українцями і поляками дізналася від батька. Історія про неї та її батька одна з ключових у книжці «Оповідання з Волині» польського письменника і репортера Вітольда Шабловського, який у своїй праці називає жінку бабою Шурою.
«Поляки були добрими людьми, добрими сусідами, наче брати і сестри для нас»
Каленик Лукашук під час Волинської трагедії рятував поляків. Під загрозою смерті допомагав переховуватися у лісі, таємними стежками носив їм їжу. Розповідав, що декому вдалося втекти, але багатьох стратили. Коли чоловік знаходив убитих поляків, то ще з одним односельчанином ховали тіла просто у лісі. Інші селяни боялися, бо це могло закінчитися смертю і для них, розповідає Олександра Васейко.
Вперше ці історії вона почула у шестирічному віці. Коли пасла з батьком корови, він показував місця поховань поляків і наказував вшановувати, бо вони були добрими сусідами, а по його смерті показати захоронення полякам-пошуковцям. Щоб доньці було легше впізнати ті місця, на деревах вирізблював хрестики.
Ми з ними добре жили і ви маєте жити так самоОлександра Васейко переповідає слова батька
З підлітково віку й донині Олександра за проханням батька вшановувала убитих. У середині 90-х вона вперше показала місця поховань польським науковцям. Тоді з лісу останки перепоховали на цвинтарі у сусідньому селі.
«Поляки були добрими людьми, добрими сусідами, наче брати і сестри для нас, ми з ними добре жили і ви маєте жити так само», – пригадує наче заповіт слова батька Олександра Васейко для Радіо Свобода.
Історія баби Шури і її батька одна з ключових у новій книжці «Оповідання з Волині» польського письменника і репортера Вітольда Шабловського.
Десять років тому він вперше поїхав на Волинь щоб написати кілька репортажів про події 1943 року. Не сміливо стукав у двері селян, боявся, що його проженуть, бо полякові, який цікавиться такими подіями в українському селі, могли бути не раді. Натомість перша з тих, хто йому відчинив двері, була саме Олександра Васейко. Жінка не вигнала гостя, а нагодувала яєшнею, розказала те, що чула від батька і показала місця поховання поляків.
Новий погляд на волинські події 43-го року
Після кількарічних письменницьких експедицій на Волинь у 2016 році Вітольд Шабловський видав першу книжку «Справедливі зрадники». Згодом її переклали українською, щоправда під іншою назвою – «Карабіни і вишні». До 80-ї річниці Волинської трагедії письменник презентував оновлене і доповнення видання «Оповідання з Волині».
Це своєрідний місток між народами, книжка, яка дасть нам ґрунт для діалогу, теми до спільної розмовиВітольд Шабловський
За словами автора, ця праця дає змогу поглянути на події 43-го під іншим кутом і показує справжнє геройство українців.
«Це такий собі нетиповий погляд на спільну історію. Своєрідний місток між народами, книжка, яка дасть нам ґрунт для діалогу, теми до спільної розмови, почнемо з хорошого, а потім проговоримо усе решта», – резюмує автор.
Було багато гарних слів із вибаченнями, тепер поляки чекають на дії – ексгумацію і поховання
На Волині є кількадесят тисяч таких місць поховань поляків на зразок тих, за якими доглядає баба Шура, стверджує Вітольд Шабловський. За його словами, 55 тисяч людей ніколи не були поховані, відтак його очікування і очікування мільйонів поляків – щоб врешті політики домовилися про ексгумацію і належно вшанували жертв Волинської трагедії. Щоб ексгумація була визнана найважливішою справою в українсько-польських стосунках.
Звучало вже багато слів вибачень, але справу Волині довести до кінця може тільки дія і ця дія – ексгумація, вважає автор. Інакше без цього стосунки між обома країнами під загрозою і Росія вміло такі речі використовує, щоб посварити Україну та Польщу.
На презентації книги у Варшаві Олександру Васейко вітали оплесками, люди обіймали жінку, дякували і дарували символічні подарунки.
Нині у родинному селі баби Шури, яке розташоване поблизу польського і білоруського кордону, живе з пів сотні людей. Вони жартома називають її полькою, хоча в її родині лише українці. Та жінка не сперечається, вітається у сільському магазині польською мовою, каже, батько любив поляків і вона теж.
На знак подяки за те, що батько рятував поляків, а вона доглядає могили і молитвою вшановує жертв Волинської трагедії, благодійники з Польщі провели жінці воду до хати, обіцяли перекрити дах.
А чотири роки тому баба Шура стала першою в історії, кому президент Польщі Анджей Дуда вручив медаль «Чеснота і братерство» (Virtus et Fraternita) за допомогу в порятунку громадян Польщі.
Онук захищає цілісність України у війні з Росією
Жінка, яка закінчила лише три класи і все життя пропрацювала дояркою, зізнається, що час до часу бере в руки медаль, дивиться і радіє, що виконала волю батька і продовжила його приязнь з польським народом.
А її молитви нині летять не лише за жертв етнічного протистояння 43-го року, а й за онука, який зараз захищає цілісність України на її східних рубежах.
Щороку 11 липня у Польщі на державному рівні вшановують жертв трагічних подій на Волині у 1942–1943 роках. Ця сторінка історії українського і польського народів чи не найскладніша.
Остаточного порозуміння і трактування тодішніх подій на Волині немає досі. Поляки це називають «різаниною і геноцидом». З таким твердженням в Україні не згідні. Та попри те, цьогоріч заплановані спільні заходи вшанування волинський подій і є сподівання, що врешті обом сторонам вдасться знайти повного порозуміння у цьому питанні. Війна в Україні ще більше зблизила дві країни і це дало новий ґрунт для спільного діалогу.
