Мовний круглий стіл у Харкові, Шевельов і Мазепа
У 2019 році Олександр Ткаченко, що нині обіймає посаду міністра культури та інформаційної політики, а тоді був головою комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики, запланував проведення у різних містах України «Національних круглих столів» із таких тем: «Культура діалогу», «Історія», «Мова», «Щастя як мета», «Екологія», «Віра, релігія» і «Мистецтво».
У рамках цього проєкту 19 жовтня в Харкові відбувся Національний круглий стіл на тему «Мова».
Олександр Ткаченко у вступному слові пояснив вибір саме цього міста для обговорення мовних проблем тим, що Харків – «це не тільки місце, де була проголошена радянська республіка українська (маріонеткове більшовицьке утворення у формі Українська народна республіка рад у складі РСФРР – ред.), а й місце, з якого починалася українізація».
Як завершилась українізація і першої, і другої столиці УРСР, нині добре відомо. Що ж до сучасних процесів українізації, то в Харкові вони відбуваються значно повільніше і з більшими перешкодами, ніж у Києві. Тому організацію відповідного заходу можна було б вважати виправданою.
У ньому взяли участь культурні й громадські діячі, науковці й журналісти, відомі своєю діяльністю з поширення й популяризації знань про українську мову, як, наприклад, співорганізаторка заходу Анастасія Розлуцька, засновниця волонтерського руху «Безкоштовні курси української мови».
У виступах прозвучало чимало слушних міркувань і пропозицій, зокрема щодо шляхів впровадження закону про державну мову й українізації зросійщеного середовища Харкова.
Однак не обійшлося без «ложки дьогтю».
Обговорення мовних проблем у Харкові – заяви опонентів українізації
Очевидно, з метою представлення різних позицій організатори запросили до обговорення й носіїв інших поглядів на розв’язання конфліктних мовних проблем Харкова й Харківщини. Детальний огляд дискусійних виступів, оприлюднених на круглому столі, подав Тарас Марусик (запис обговорення розміщений в ютубі). Тому повторю лише деякі тези, оприлюднені у цих виступах.
Красовицький обстоював думку, що російська мова Харкова – це якась особлива «слобожанська мова», для якої треба створити свій правопис
Директор харківського видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький обстоював думку про те, що російська мова Харкова – це якась особлива «слобожанська мова», для якої треба створити свій правопис, тобто узаконити її як окрему регіональну мову Харківщини.
Ще анекдотичніше прозвучала теза, висловлена музикантом гурту «Танок на майдані Конго» Олександром Сидоренком (Фоззі): «Українізувати треба російською мовою, бажано з московським акцентом, бо тоді це спрацює. Цю аудиторію (харківську – ред.) українською мовою ми будемо відштовхувати».
Отже, на думку музиканта, харків’яни можуть заспівати українською тільки за помахом палички московського диригента.
Дуже прикро, що постколоніальні аберації озвучувались у місті, яке є батьківщиною двох великих мовознавців – Олександра Потебні і Юрія Шевельова
Але найбільше здивував виступ режисера Ігоря Піддубного, який представився «харків’янином у одинадцятому коліні». Зізнаюсь, що вперше зустрічаю українця, здатного відстежити свій родовід до таких глибин, адже шляхетну верству, яка зберігала відповідну родинну інформацію, більшовики винищили до пня.
Промова Піддубного шляхетністю, проте, не відзначалась. Ба більше, нагадала мені аналогічні дискусії, які доводилося вести у 1990-х роках із представниками «русского мира» в Криму. Промовець висував ті самі аргументи, які звучали тоді: мовляв, українська мова – це неповноцінна мова села, якою не можна навчати молодше покоління. Від розмов про мовний закон промовцеві «ставало нудно», а тих, хто каже, що російська – це мова агресора, треба, на його думку, відправляти до психіатра.
Дуже прикро, що такі постколоніальні аберації озвучувались у місті, яке є батьківщиною двох великих українських мовознавців – Олександра Потебні і Юрія Шевельова. Як і те, що до участі в круглому столі не було запрошено нікого з харківської наукової еліти, яка вивчає спадщину цих великих гуманітаріїв, працює над її оприлюдненням і популяризацією. Треба сказати, що зросійщення комунікативного простору Харкова не завадило сформуватися тут від самих початків незалежності потужним інтелектуальним осередкам українства.
Шевельов неодноразово писав про загрозу російської агресії, що її слід очікувати Українській державі
Можна навести відповідне свідчення з опублікованого у харківському видавництві «Акта» листування Юрія Шевельова з Юрієм Луцьким (упорядковане й прокоментоване Ольгою Лучук). Так, ще в часи горбачовської перебудови Шевельов, який пильно стежив за подіями в рідному місті, писав Луцькому: «Що в харківському університеті є дуже активний гурт патріотів, я знаю з листа мого кореспондента. Він і сам такий» (15 червня 1990 рік).
Листування Юрія Шевельова з Юрієм Луцьким – важливий документ епохи
Назагал листування двох інтелектуалів – надзвичайно цікавий документ епохи. Що особливо вражає – це тогочасні передбачення Шевельова, які здійснилися уже в останні роки. Так, неодноразово він писав Луцькому про загрозу російської агресії, що її слід очікувати Українській державі. Наведу лише кілька фрагментів із листування.
Юрій Шевельов: «Одного історія мене навчила – з Росією ніякі компроміси не грають. Вона пожирає все, що може»
«Справжня небезпека, на мою думку, – пише Шевельов Луцькому 24 квітня 1992 року, – тільки з півночі – якщо там прийдуть до влади «фундаменталісти» і спорядять другу експедицію Муравйова».
«Наслідки російських виборів страшні. Кожен третій росіянин за негайне відновлення імперії. У застосуванні до нас – за військову окупацію України. Такий і Єльцин, тільки розумніший і хоче, щоб коза сама прийшла до воза. Вона вже і йде. Біжить. Але шовінізм Росії й росіян справді страшний. Єдиний порятунок – якби Сибір вийшов з Росії і став би об’єктом боротьби число один» (із листа за 3 січня 1994 року).
Юрій Шевельов: «Плекається п’ята колона, смертельно для нас небезпечна»
«Одного історія мене навчила – з Росією ніякі компроміси не грають. Вона пожирає все, що може, і, коли сісти з нею за один стіл, сьогодні вона покладе палець на стіл, а завтра з’їсть усе, включно з господарем стола» (із листа від 9 лютого 1994 року).
«…І так на Україні плекається п’ята колона, смертельно для нас небезпечна. Але не можна про це навіть написати на Україні – ні одна редакція не надрукує, незалежно від справжніх почувань. Не знаю, чи новий Мазепа може перемогти в нас, але знаю, що без нього діла не буде» (з листа від 29 березня 1996 року).
На завершення хочеться сказати таке: українізації Харкова сприятимуть не безплідні дискусії з представниками «п’ятої колони», а державна підтримка українських наукових і культурницьких осередків міста, фінансова допомога для створення проукраїнських медійних ресурсів, для реалізації видавничих проєктів, вшанування великих земляків, того ж Шевельова. Приміром, опублікування масовим накладом його блискучого есею «Четвертий Харків» і поширення його серед містян принесло б значно більше користі, ніж Національний круглий стіл на тему «Мова».
Щоправда, годі сподіватися на таку підтримку від нинішньої влади.
Лишається чекати на прихід нового Мазепи. Може, він уже народився.
Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
