- Після місцевих виборів в Україні позиції партії «Слуга народу» можуть послабитися, що активує діяльність олігархічних і проросійських сил, йдеться у статті Atlantic Council;
- Яким є ставлення Німеччини до Росії? На це питання відповідають в статті The New York Times;
- Про причини змін у поведінці Олександра Лукашенка пишуть в Financial Times.
25 жовтня в Україні пройдуть місцеві вибори. Вони, на думку журналіста та ексдипломата Богдана Нагайла, швидше за все, призведуть до послаблення позицій партії президента України Володимира Зеленського «Слуга народу».
«Це погана новина»
«Вразливість Зеленського заохотить українські олігархічні та проросійські сили перейти у наступ, оскільки вони прагнуть повернути собі перевагу після років невдач. Оскільки обидві групи прагнуть підірвати українську співпрацю зі західним світом, це – погана новина для євроатлантичної інтеграції країни», – пише автор в статті для американського аналітичного центру Atlantic Council.
Кандидати від «Слуги народу», судячи з опитувань, найімовірніше, продемонструють неефективні результати, що призведе до поглиблення внутрішніх розбіжностей у правлячій фракції. Тоді союз олігархів, популістів та п'ятої колони Москви готовий буде скористатися кінцем недовготривалої монобільшості Зеленського, паралізуючи роботу українського парламенту, якщо вони не отримають значних поступок у формі державних посад та змін у політиці, пише Нагайло.
Як показують нещодавні голосування, фракція вже не може покладатися на значну кількість своїх членів. Вважається, що 45 депутатів перебувають під впливом олігарха Ігоря Коломойського, йдеться у статті. Це означає, що депутатам з партії «Слуга народу», як правило, потрібна підтримка інших фракцій для ухвалення законів, але очевидного вибору щодо можливих партнерів наразі немає.
Підірвати монобільшість
У поточному парламенті також є дедалі значніша фракція з 24 депутатів «За майбутнє». Очікується, що вона розшириться після виборів. Її лідером є Ігор Палиця, багаторічний соратник Коломойського. «Палиця не приховує свого наміру підірвати монобільшість «Слуги народу». Разом з іншими ситуативними політичними союзниками, такими як Юлія Тимошенко та прокремлівським політиком Віктором Медвечуком, він наполягатиме на дострокових парламентських виборах», – йдеться у статті.
Довірені особи особи Коломойського, такі як Олександр Дубінський, відверто заявили, що хочуть усунення прем'єр-міністра Дениса Шмигаля. Повідомляється, що за лаштунками на цю посаду вони просувають кандидатуру Палиці.
Для олігарха Ріната Ахметова це також недобрі новини: він не виступав проти Зеленського, а Шмигаль розглядається як дружнє до нього призначення. Він може розраховувати на 35 депутатів у поточному парламенті, тож грати роль сірого кардинала у боротьбі за владу не вийде. Експрезидент Петро Порошенко також навряд чи виграє від поточної політичної динаміки. Він має невелику парламентську фракцію з 25 депутатів.
«З огляду на ці чинники, в зимові місяці очікується відродження олігархічних сил, які прагнуть зберегти свої економічні та політичні переваги, використовуючи недосконалу демократію в Україні. Вони працюватимуть у парі з прокремлівськими політиками, які, зрозуміло, прагнуть повернути катастрофічну втрату впливу Росії на Україну з 2014 року», – йдеться у статті.
Позиції Берліна щодо Москви
Про ставлення Німеччини до Росії пишуть в статті The New York Times. За останні кілька тижнів Німеччина допомогла врятувати російського опозиціонера Олексія Навального і звинуватила Москву в отруєнні; розгорнула червону доріжку для лідерки білоруської опозиції Світлани Тихановської, і наполягала на санкціях проти російських чиновників. Чи слід сприймати серйозно позиції Берліна щодо Москви?
«Вторгнення Росії у Крим у 2014 році та кібератака на парламент Німеччини через рік глибоко пошкодили відносини двох країн. З тих пір Росія сіяла дезінформацію по всій Європі, втрутилася в Сирію та підживлювала конфлікт у Лівії», – йдеться у статті у розділі запрошених коментарів.
«Насправді Німеччина розділена щодо того, яким має бути підхід до Росії. Протягом останніх тижнів більше «яструбиних» голосів перебрали на себе ініціативу. Але країна не перериває своїх відносин з Росією – принаймні поки що», – мовиться у матеріалі.
Особливо це видно зі суперечок навколо російського газопроводу «Північний потік-2», якций авторка називає «монументом особливим стосункам між двома країнами».
«Для США та більшості європейських країн це – ще одна надзвичайна спроба розширити російський вплив. Для України та східноєвропейських сусідів Німеччини проєкт дає Росії небезпечні засоби для здійснення контролю над енергопостачанням у регіоні», – зауважує автор. Але проєкт продовжується. «Північний потік-2» можна було б зупинити, але зі значними наслідками – дорогим судовим процесом, неминучими політичними наслідками і, головне, чітким сигналом про те, що Німеччина повернулася проти Росії.
Натомість наразі Німеччина шукає підтримки своїх європейських партнерів. У понеділок міністри закордонних справ ЄС схвалили пропозицію Німеччини та Франції щодо введення санкцій проти російських чиновників, яких підозрюють у отруєнні Навального. Перетворення конфлікту на європейське питання – розумний крок, йдеться у матеріалі.
Але Путін навряд чи забуде про дії Німеччини протягом останніх тижнів, тож їй краще би підготуватися до можливої відповіді, підсумовує стаття.
Білорусь: Лукашенко змінює позиції
В статті Financial Times аналізують зміну поведінки білоруського Олександра Лукашенка.
10 жовтня він відвідав слідчий ізолятор Комітету державної безпеки. Там він зустрівся з політв’язнями. 11 жовтня зі слідчого ізолятора Комітету державної безпеки Білорусі випустили двох опозиціонерів – бізнесмена та члена ініціативної групи Віктора Бабарика Юрія Воскресенського й директора мінського офісу IT-компанії PandaDoc Дмитра Рабцевича.
Це була перша зустріч Лукашенка з опозиціонерами, і вона ознаменувала вражаючу зміну у поведінці 66-річного автократа, йдеться у статті.
«Це повний відступ від усього, що коли-небудь робив Лукашенко», – сказав Найджел Гулд-Девіс, колишній посол Великобританії в Мінську.
Однак лідери опозиції розкритикували зустріч. «У тюремній камері не можна вести діалог», – заявила кандидатка у президенти Білорусі Світлана Тихановська.
Спостерігачі підозрюють, що головною метою Лукашенка було сіяння розбрату між Тихановською та іншими частинами білоруської опозиції.
«Йшлося не про діалог. Йшлося здебільшого про спроби маніпулювати політичними в’язнями та опозицією в цілому», – сказав Йорґ Форбріґ, директор з питань центральної та східної Європи ваналітичному центрі Фонд Маршалла.
Окрім протестів всередині Білорусі, Лукашенко також зазнає тиску за кордоном. ЄС запровадив санкції проти Білорусі, тоді як Росія підштовхувала його до глибшої інтеграції.
