Через карантинні обмеження в Україні багато бізнесів змушені скорочувати штат працівників. Як виживають українці, які втратили заробіток? Які лайфгаки допомагають їм економити? Та з якими труднощами стикаються під час карантину? Радіо Свобода розповідає їхні історії: спортивного тренера, менеджерки з маркетингу, редакторки блогу та менеджера з продажу нерухомості.
Сергій Фоменко, спортивний тренер, тимчасово без роботи, 40 років:
– Я майже все життя працюю тренером. В певний час став працювати сам на себе: знаходив клієнтів, купував абонемент у зал і там їх і тренував. Спочатку карантину клієнти почали панікувати, почали йти. Я ще сподівався, що витягну: хоча б декілька мають залишитися. Але коли закрили зали, у той же день я втратив будь-яку роботу.
Я втрапив на власну вудку: завжди наголошував, що тренуватися можна лише в залі, ліпити тіло можна лише залізом. Перевзуватися вже пізно. Я – фахівець вузького профілю, без тренажерів проводити тренування не можу. Тому, наприклад, перевести свої тренування в онлайн неможливо.
Через певний час почали приходити повідомлення на кшталт: «а знаєте, треба паркан пофарбувати»
Тому я почав шукати заробіток. Майже усім контактам у телефонній книзі відправив повідомлення, що готовий виконати будь-яку роботу. Вказав, що маю досвід у садівництві, можу копати, можу фарбувати. Спочатку дехто сміявся, дехто не поставився до цього із розумінням. Але через певний час почали приходити повідомлення на кшталт: «а знаєте, треба паркан пофарбувати» чи «тренере, а знаєте, треба дерева пообрізати».
Тим паче, я маю велосипед. Тому зранку на нього стрибаю, проїжджаю 20-25 кілометрів і комусь допомагаю. Навіть чув відгуки типу «оце ви чарівник!».
Я маю п’ятьох дітей. Ними зазвичай займалась дружина. Працюючи тренером, я міг достатньо заробляти, щоб утримувати сім’ю. Але зараз моя дружина була змушена теж піти на роботу. Вона влаштувалась прибиральницею.
Тепер я купую тільки такі товари зі знижками по 50%
Маємо також економити на харчуванні. У магазинах є окремі кошики із товарами зі знижкою – туди складають товари, в яких скоро збігає термін придатності. Тепер я купую тільки такі товари зі знижками по 50%. Тому зараз я почав харчуватися дуже дешево, і при цьому дуже смачно, бо ті товари, які раніше були дорожчі, зараз продають із великими знижками.
Завдяки карантину я став більше уваги приділяти дітям. Також люди дуже змінились. Люди стали менш цинічними, більш людяними. Тому я не бачу лише негатив. Є і позитив.
Світлана, колишня менеджерка з маркетингу, 55 років:
– Буквально через два тижні після оголошення карантину мене звільнили, адже компанія не могла витримувати збитки. Я стала на облік у Центр зайнятості й розраховую на виплати по безробіттю.
Коли обмежений у коштах, єдине, що я можу – слухати музику та більше приділити часу дачній ділянці
Центр допомагає у пошуку роботи. Але це вони допомагатимуть молодим. Не знаю, які шанси можуть бути в мене у віці 55 років. Оскільки Кабмін збільшив пенсійний вік (до 59 років і 6 місяців з квітня 2020 року – ред.), то я і не на пенсії, і на роботі вже нікому не потрібна. Тобто, я у зоні ризику. Виходить, що люди, які ще можуть працювати, які мають багаж знань, зараз опинилися у підвішеному стані.
Зараз фінансово важко. Раніше я себе самостійно утримувала. Підтримати мене може донька, але в неї своя сім'я. З голоду померти, звичайно, не дадуть. Але ситуація така, що завтра будь-хто може її втратити роботу.
Читайте також: Як отримати допомогу з безробіття: ексклюзивне пояснення від Державного центру зайнятості
Якби в мене була подушка безпеки, то на карантині можна було б втілити усі свої мрії за всі роки, коли я не брала відпустки чи лікарняних. А коли ти обмежений у коштах, єдине, що я можу – слухати музику, на яку не вистачало часу, та більше приділити часу дачній ділянці. Можна було б сказати словами з тренінгів, що «карантин – це можливості», але можливості – це гроші. А якщо немає грошей, то немає і можливостей.
Мар’яна Хемій, колишня редакторка книжкового блогу, 34 роки:
– На цій посаді я працювала трохи більше як рік. Співпрацювала з найбільшими видавництвами, залучила у команду журналістів-професіоналів, з якими було дуже цікаво працювати. Я розробила стратегію розвитку блогу на рік і планувала її втілювати. Мала багато планів на майбутнє, прагнула розвивати цей напрямок.Та раптово потрапила під скорочення. Офіційна причина – оптимізація витрат компанії.
Але на карантині я не сиджу без роботи. Маю багато замовлень на фрілансі. Також отримала кілька пропозицій роботи на part-time, але через карантин перемовини з роботодавцями стали на паузу, бо зараз важко спрогнозувати, як змінюватиметься ринок.
Наразі тимчасово зупинила пошук постійної роботи. Хочу зрозуміти, куди рухатися та як максимально ефективно застосувати свої вміння й навички в майбутньому. Змінюватимуться ринки, потреби роботодавців, тому важливо, з одного боку, продуктивно використати цей час для власного розвитку та прислухатися до себе, з іншого – вловити хвилю трендів.
На початку карантину я почала вести у фейсбуці рубрику під хештегом #хорошіновини, де ділюся своїми позитивними новинами за день. Зараз це важливо, адже через події, які несподівано звалилися на нас, дуже легко піддатися депресивним настроям.
Тому за порадою знайомої психологині вирішила так себе підбадьорювати. Були дні, у які траплялося вкрай мало позитивних новин, важко було не піддаватись загальній паніці. Але якщо зранку прокидаєшся і протягом дня концентруєш увагу на позитивних речах, то вже за кілька днів фокус зміщується кардинально. І в якийсь момент все почало вирівнюватися.
Дехто з френдів спеціально заходить на мою сторінку, щоб почитати цю рубрику, надихаються і починають для себе теж відмічати плюси теперішньої ситуації. Звісно, це мінімум, який не змінює глобальне, але принаймні дозволяє не пірнути з головою у стрес і негативні переживання.
Олександр Семенов, колишній менеджер з продажів нерухомості, 29 років:
– Одразу як оголосили карантин, мені зателефонувала моя керівниця і повідомила, що половину нашого відділу скорочують. З юридичної точки зору, це був повний бардак. Коли я прийшов, мені запропонували підписати документи начебто я звільняюсь за власним бажанням. Я був здивований.
Для працедавця провести скорочення – це складна процедура. Вона була повністю порушена. Я наполіг, щоби звільнення відбулось «за згодою сторін». Для мене це було важливо, щоб одразу стати на облік у Центр зайнятості. В іншому випадку мені довелося б чекати три місяці.
Перший час було стрьомно лишитися без роботи. В мене раніше такого ніколи не було – я завжди з роботою був. Тут ситуація змінилася.
Карантин став таким собі каталізатором, щоб шукати себе заново
В мене було трохи заощаджень, на щастя. На них зараз і живу. Плюс зараз чекаю на виплати з Центру зайнятості. Я не одружений і не маю дітей, тому мені легше. Через карантин мені довелося звільнити житло, яке я винаймав у Києві. На час, поки я без роботи, я вирішив переїхати у рідне місто – у Черкаси. Тут мені є де жити. Тому на час карантину я зможу зекономити на оренді.
Карантин для мене став таким собі каталізатором, щоб шукати себе заново. Вирішив вчити програмування і входити вже у цю сферу. Зараз я активно вчуся і проходжу онлайн-курси. Вже після карантину буду шукати роботу в IT. Там менше бюрократії.
