(Рубрика «Точка зору»)
Путін втрачає зв’язок з російським суспільством. Єдиний канал комунікацій кремлівського небожителя з росіянами – пропагандистське телебачення, втрачає свою ефективність і силу зомбуючого впливу на населення.
Єдиним інструментом для стримування протестних настроїв росіян залишаються тільки репресивні силові органи, котрі путінський режим готовий використовувати.
І він використовуватиме його знову і знову, поки проблеми Кремля не збільшаться до такого критичного рівня, що їх вже буде просто неможливо вирішувати силою.
Ризики лавиноподібного наростання збільшення насильства в Росії і залежність Путіна від посилення репресій, кардинальним чином поглиблюють небезпеку розпаду Російської Федерації.
У Москві задумуються, що робити з падінням популярності Путіна
Падіння популярності Путіна змушує в Кремлі задуматися, що ж з цим робити. Але народні повстання можуть бути успішними лише у тому випадку, якщо керівники країни не бажають вбивати учасників протесту. У цьому сенсі для Путіна «позитивним прикладом» може слугувати криваве придушення комуністичною партією в Китаї протестного руху на площі Тяньаньмень.
Населення Росії дуже втомилося від 20 років перебування довічного президента при владі
Зараз ставки настільки великі, що існує велика ймовірність того, що «верховний лідер» більше ніж готовий застосовувати грубу силу проти протестуючих. Путін здатен кинути збройні сили та поліцію для вбивства стількох росіян, скільки буде потрібно, щоб утримати його режим при владі.
Населення Росії дуже втомилося від 20 років перебування довічного президента при владі. Російська економіка не виявляє жодних ознак реального зростання, а навпаки, економічна ситуація в Російській Федерації різко погіршується. Й так буде до того часу, поки Росія залишатиметься під контролем Путіна. І росіяни вже це нарешті починають усвідомлювати.
Якщо в кількох регіонах Російської Федерації розпочнуться народні повстання і голодні бунти, Путін розраховує на свою Національну гвардію
Крім того, «лідер» перетворив Росію на країну-парію, яку більшість західного світу зараз уникає, і не хоче з нею мати справ.
У разі, якщо в кількох регіонах Російської Федерації одночасно розпочнуться народні повстання і голодні бунти, Путін дуже розраховує на свою Національну гвардію, якою командує його вірний колишній охоронець Віктор Золотов. Він створив її в 2016 році і вона звітує безпосередньо перед ним.
Кадирівські війська могли б зіграти для Кремля роль яничарів
Національна гвардія включає в себе чеченські сили, підконтрольні Рамзану Кадирову, на підтримку яких російський президент дуже розраховує в критичний для його режиму час. У випадку масових заворушень в час потрясінь у Росії, кадирівські війська могли б зіграти для Кремля роль своєрідних яничарів, якщо Національна гвардія не буде здатна вгамувати народ.
Чеченські формування віддані особисто Кадирову. А сам Кадиров де-факто не вважає Чечню частиною Росії
Але проблема в тому, що чеченські формування віддані особисто Кадирову, і глибоко відчужені від більшості росіян. А сам Кадиров де-факто не вважає Чечню частиною Росії. Зважаючи на це, він після розповсюдження епідемії коронавірусу закрив кордони цієї автономної республіки з Російською Федерацією.
Путіну дійсно на якийсь час вдалося підняти рівень життя росіян. Та це відбулося виключно завдяки надвисоким цінам на нафту. А в епоху катастрофічного падіння цін на енергоресурси, кредит довір’я до нього росіян швидко вичерпався.
Путін перекреслив здатність своєї держави вписатися в цивілізаційну структуру сучасного світу
Диктатор, діючи самодержавними методами, спромігся стабілізувати життя в Російській Федерації. Але ціною такої стабільності, в кінцевому рахунку, став застій. Вихований на ідеях старої школи КГБ, він вклав отримані нафтодолари в модернізацію армії і силових структур та підкорення нових територій, а не в здатність росіян конкурувати в глобальному масштабі. Чим перекреслив реальну здатність своєї держави вписатися в цивілізаційну структуру сучасного світу.
Дресироване Путіним суспільство, до часу, виглядало дисциплінованим і умовно процвітаючим, проте в часи різкого падіння життєвого рівня росіян, він буде змушений спробувати дуже жорстко протидіяти шторму народного невдоволення. Бо якщо він поступиться – то втратить все.
В запасі з політичних трюків у Путіна нічого не залишилося
В запасі з політичних трюків у Путіна нічого не залишилося. Він не може змусити Захід зняти чи пом’якшити економічні санкції. Він не здатен закінчити «Північний потік-2». І не маючи реальних зовнішніх варіантів, котрі б змогли піти йому на плюс, лідер Росії змушений буде вдатися до перевірених способів утримання влади. До репресій і залякування.
Усе це є прямим результатом неправильного управління російською економікою і наслідками геополітичного екстремізму путінського режиму на міжнародній арені. Тепер же, щоб захистити власне багатство і владу, та придушити наростаючу загрозу громадянської непокори, Путіну доведеться піти на відкриті репресії.
Зняти с себе «оксамитові рукавички», що імітують демократію, і запустити на повну потужність силову репресивну машину, демонструючи готовність розчавити будь-кого в Росії, хто вважає, що дні Путіна лічені.
Інший варіант для Путіна – спровокувати війну
Його останній шанс, зробити те, що неминуче роблять всі диктатори, коли починають відчувати, що час розплати за їхні дії, настав. Розправитися з інакомисленням, вселити страх у своїх політичних супротивників, намагаючись застабілізувати «державний човен» репресіями і терором.
Хоча інший варіант для Путіна – спровокувати війну. У такому разі, народ об’єднується проти спільного ворога, тому довіра і схвалення дій диктатора зростають. Оскільки мир небезпечний для диктаторів.
Із Придністров’я Росія може вдарити, як по Україні, так і по Молдові
Намагання вторгнутися в іншу країну, щоб відвернути увагу росіян від різкого погіршення їхнього економічного становища, надто є зараз ризикованим. Росія не може напасти на країни Балтії або Польщу, бо вони є членами НАТО.
І це б викликало пряму конфронтацію Москви з Північноатлантичним альянсом. Та й НАТО, після вторгнення і окупації Росією частини України і Грузії, посилило свою обороноздатність, й стало більш пильним до російських загроз.
Тому наступними жертвами російської агресії цілком може стати Білорусь, Україна чи Молдова. Варто звернути увагу на те, що в підконтрольному Росії Придністров’ї, раз за разом, проводяться військові маневри.
Україна мала б уважно слідкувати за подібними провокаційними діями Кремля. Адже з Придністров’я Росія може вдарити, як по Україні, так і по Молдові. А створивши в Молдові нову гарячу точку та відібравши у неї чергові території, Путін здатен створити там подобу «Молдавської народної республіки», котра становитиме безпеку для Української держави на південно-західному її фланзі.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
