Все, що потрібно на цьому етапі Росії, «слуги народу» зробили: «Газпром» врятували, російських шпигунів та вбивць майданівців відпустили, антипутінську коаліцію на Заході майже зруйнували, парламентську демократію карнавалізували, від подання заявки до НАТО відмовилися, перейменування УПЦ (МП) на РПЦ в Україні через суди заблокували, проєкт про скасування Закону про мову у Верховній Раді зареєстрували, Інститут національної пам`яті нейтралізували, а інституцію мовного омбудсмена вихолостили уже на самому старті, волонтерів та військових почали переслідувати, а реваншистам, навпаки, надали гарантії безпеки. Про це в інтернет-виданні «Обозреватель» стверджує політик Вячеслав Кириленко. Він наголошує, що це неповний, але достатній перелік для висновку, що російський реванш крокує повним ходом. І на чолі цього реваншу у першу чергу сам президент Зеленський, а вже потім його оточення.
Звісно, реванш викликає опір, який зростатиме. Справа у тому, пояснює Кириленко, що багатьом потрібен час на усвідомлення факту, що політика Януковича вже повернулася. Хоч нібито не повинна була повернутися більш ніколи. При цьому ексдепутата дивує зрадницьке мовчання багатьох помітних політичних постатей Майдану, які ще сподіваються на якийсь особливий для себе статус в країні Зеленського. Однак Україна – не Росія і контрреволюція тут не може перемогти надовго. Тому спроби влади повернути Україну у російські «обійми» приречені на провал, переконаний політик. Стаття називається «Назад у Росію на чолі із Зеленським!»
Володимир Зеленський провів обмін полонених, і врятував цим вчинком багатьох гідних людей. Але при цьому він знищив справедливість в розслідуванні найголовнішого злочину в державі – справи про Майдан, і видачу «Беркута» без винесення вироку багато людей теж ніколи не пробачать. Відповідальність із Зеленського цей обмін не знімає – а навпаки посилює. «Зливати» справи Майдану суспільство не дозволить, а саме це і відбувається. А значить повторення Майдану можливе і зараз, наголошує журналіст і військовий експерт Юрій Бутусов із думкую якого знайомлять «Цензор.нет» і «Главком».
Він нагадує, що Україну шантажує країна-агресор, для якої життя людей – розмінна монета, і яка вбиває без закону і без дотримання будь-яких прав.
Чергову процедуру обміну утриманими завершено, отже можна надавати оцінки подіям, зазначає дописувач «Цензор.нет» доктор юридичних наук Борис Бабін. Він зауважує, що сторони конфлікту йдуть на обмін лише тому, що їм це вигідно. Вигідно це обом сторонам, інакше ніяких обмінів не буде. Вигода української сторони, як демократичного суспільства, насамперед політична. Українська влада (будь-яка) демонструє населенню захист власних громадян. Тому для її керманичів досягненням є сам факт звільнення заручників, саме він і стає бажаною політичною подією. Подальші ж наслідки обміну враховуються владою лише, якщо вони мають велике політичне значення.
Зиск же російської сторони зовсім інший. Для росіян обміни мають пропагандистське, розвідувально-диверсійне та юридичне значення. Обмін для росіян є й важливою формою збору надважливої інформації в рамках переговорів, формою вербовки та збору компромату. Адже будь-який обмін за визначенням є прямим порушенням з українського боку чисельної кількості норм процесуальних законів. Тому залучені до нього посадові особи стають потім дуже вразливими.
Юрист погоджується з твердженням про нескінченність обмінів за умов, коли на окупованих територіях живе чотири мільйони осіб, а в Росії перебуває щонайменше мільйон українців. При цьому, як не парадоксально, кількість людей на обмін буде визначати саме політика України. Бо чисельність цікавих для Кремля осіб в українських місцях несвободи й визначатиме приблизний рівень заручників на обмін, які росіяни періодично пропонуватимуть Україні.
Тому існує лише два шляхи припинення обмінної практики – повна капітуляція України або її перемога. Інших варіантів припинити періодичні обміни просто немає, підсумовує автор статті.
Місцеві вибори 2020-го стануть для партії «Слуга народу» серйознішим випробуванням, ніж парламентська кампанія, переконує дописувач сайту «Тиждень.ua» Андрій Голуб.
Для Зеленського та його команди цей рік був надзвичайно успішним. Здавалося б, механізм налагоджено й будь-які втручання зайві. Однак рік легких перемог змінюється роком серйозних випробувань. Загальні місцеві вибори – ключова проблема, над якою ламає голови та частина соратників Зеленського, яка займається партійним будівництвом.
Партія точно не зможе сподіватися на головний козир 2019-го – електоральний бліцкриг. Тож кампанія на місцевих перегонах буде довгою та виснажливою. При цьому ефект простецької чарівності й новизни Володимира Зеленського вже вичерпаний. Це фіксують соціологи. У «Слузі народу» усвідомлюють ризики, але й досі сподіваються зберегти поки що високий рейтинг. Однак, він тане на тлі сварок і скандалів усередині самої політсили. Проте місцеві перегони 2020-го точно покажуть, що мем про 73% безнадійно застарів. На цьому наголошується в публікації «Слуга народу»: sexy КПРС».
