«Морально вже там було дуже важко», – пояснює Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) 35-річний донеччанин, який виїхав після 11 років життя в окупації. Каже, рішення ухвалив ще після початку повномасштабного вторгнення РФ, але чекати на виїзд довелось понад три роки: хотів виїжджати з другом, а ще треба було заощадити гроші на новий «чистий» телефон. За три доби та 200 євро з кожного вони з другом здолали 3578 кілометрів. Шлях з окупованого Донецька до кінцевої точки призначення – Мюнхена – пролягав через Росію, Білорусь та Польщу.
Зараз виїзд з окупації можливий винятково через територію Росії. Усі пункти перетину між колишніми ОРДЛО та вільною територією України давно захоплені (але були заблоковані Росією ще за два роки до повномасштабного вторгнення).
Співрозмовник, який побажав зберегти анонімність з міркувань безпеки, розповів:
- чому наважився виїхати з окупованого Донецька після стількох років в окупації?
- як готувався до виїзду?
- як двічі перетнув російський кордон?
- чи хоче ще колись повернутись у Донецьк?
– З 22-го року, як почалося повномасштабне вторгнення армії РФ в Україну, я планував виїхати з [окупованого] Донбасу. Морально вже там було дуже важко.
Працювати на Росію мені не хотілося принципово
Мені хотілося здійснити це з кимось із близьких, щоб відчувати підтримку й опору, тож виїжджати вирішив разом зі своїм другом. Він був приватним підприємцем у Донецьку, торгував шаурмою. І понад три роки я чекав, коли він закінчить свою справу і вирішить усі свої особисті питання.
Я підробляв як міг: працював оператором кол-центру, менеджером з роботи з клієнтами в інтернет-компанії, разом з іншим товаришем робив невеликі косметично-будівельні роботи у квартирах. Працювати на Росію мені не хотілося принципово.
Загалом, виживали ми як могли. У мене була чітка мета накопичити на новий смартфон, оскільки попередили, що на кордоні будуть повністю перевіряти телефонні дані та контакти. Старий перед виїздом я залишив у Донецьку.
Виїхали ввечері – і всю дорогу мовчали
І ось ми купили квитки на автобус Донецьк – Москва. З одного пасажира – 3,5 тисячі рублів (1050 грн або 21,8 євро за актуальним курсом валют – ред.)
Виїхали ввечері – і всю дорогу мовчали. Друг мій переживав, щоб ми зайвого чогось не сказали.
Дорога. РФ досі тримає кордон з окупованою українською територією
В автобусі з нами їхали багато [російських] військових, атмосфера була якоюсь напруженою, голова боліла. Серед нас були якути, буряти, представники телебачення. Було задушливо, лише трохи працював кондиціонер. Їсти в автобусі не дозволяли.
Наш шлях до Москви забрав майже 12 годин.
Інструкції від Донбас Реалії:
Відео: як підготуватися до виїзду, що відповідати силовикам РФ, як правильно почистити телефон
Як молоді без українського паспорта виїхати з окупації та відновити документи
Чи позбавляє одержання російського паспорта громадянства України? (Ні!)
Кордон між окупованою частиною Донецької області та Російської Федерації ми перетинали через КПП «Маринівка». Там були три вікна, спочатку звіряли людину з її паспортом, запитували: «З якою метою перетинаєш кордон?» «З якою метою направляєшся до Російської Федерації і чи перетинав кордон до цього?» Я сказав, що їду різноробочим.
Далі на стрічці сканували сумки, точніше усе, що всередині. Російські митники були не надто ввічливі, але особливого страху в мене не було, оскільки був попереджений. Та відчував велику втому від дороги.
КПП «Маринівка» – пункт пропуску через державний кордон України біля села Маринівка Донецької області. З російського боку, в Ростовській області, розташований пункт пропуску «Куйбишево». Підконтрольні Москві збройні формування та військові регулярної армії РФ захопили КПП «Маринівка» у 2014 році. Всі ці роки КПП продовжує працювати під контролем агресора, навіть після підписання у жовтні 2022 року очільником РФ Володимиром Путіним указу про «анексію» всієї Донецької області, а також Луганської, Запорізької та Херсонської (жодну з них Росії й досі не вдалося захопити повністю). Так само повноцінно діє прикордонний та митний контроль на інших КПП на держкордоні з Україною, які захопила Росія.
Український паспорт вдалося вивезти, тому що невелику сумку з документами не перевіряли. Російський паспорт я отримав після 2022 року – вимушено: сказали, що у місті може бути перевірка документів (тоді на окупованих з 2014 року територіях ще й тривала мобілізація до окупаційної армії; наш співрозмовник, як і багато донецьких чоловіків, майже рік провів, не відходячи далеко від дому – ред.)
На митниці «ДНР» (це те саме КПП «Маринівка», яке тепер на окупованій частині Донецької області, де діє створене Росією угруповання «ДНР» – ред.). Запитували, з якою метою я їду в Москву. Перевіряли телефон і контактні дані.
Читайте також: Мігранти на своїй землі. Що зробила Росія із окупованим Донбасом?
На російсько-білоруській митниці все було набагато простіше: зайшов прикордонник у формі і просто звірив пасажирів з їхніми паспортами.
До від'їзду ми, до речі, заздалегідь взяли онлайн-квитки на автобус Москва – Мінськ, що коштувало приблизно 2,5 тисячі рублів (750 грн або 15,5 євро за актуальним курсом валют – ред.) на людину. Цей автобус був більш комфортабельним. Увечері ми виїхали з російської столиці, а вже до ранку прибули до Білорусі.
Після того, як прийняли душ у хостелі, ми рушили до Польщі, також автобусом.
Приїхавши на білорусько-польський кордон, ми побачили багато таких самих автобусів, десь штук 20. Причому це було вночі, ближче до 23-ї години.
Водій нас одразу попередив, що це надовго. Як з'ясувалося, раніше на білорусько-польському кордоні працювало кілька пунктів пропуску, а зараз тільки один, через Брест. Звідси й такий затор.
Простояли ніч на цьому кордоні, перетин забрав майже 10 годин.
Далі ми нарешті доїхали до білорусько-польської митниці. Тут у нас оперативно перевірили закордонні паспорти. Польські прикордонники швидко звірили наші дані і багаж. Уся процедура тривала не більше від години.
Ми були сонні та втомлені, але дуже раді, що рушили на Варшаву. Шлях від Мінська до Варшави забрав приблизно шість годин. А загалом цей непростий шлях від Донецька до Варшави – майже 2,5 дні.
Хто допомагав на шляху?
Ще в Мінську ми зв'язалися з волонтерами з організації Rubikus. Вони нам допомогли знайти хостел у Варшаві і забронювати місця.
Прибувши на автостанцію Варшава-Західна, ми вирушили до хостелу. До речі, на самій автостанції нас радо зустріли в інформаційному центрі для українців.
Я просто кайфував у номері від того, що приймав гарячий душ. Бо у Донецьку вода досі йде холодною за графіком через день з 17 до 21 години
Нам дали шість бутербродів. А ще українським біженцям видають безплатно по одній польській сім-карті. У номерах варшавського готелю було дуже чисто і навіть годували безкоштовно один раз на день.
Я просто кайфував у номері від того, що приймав гарячий душ. Бо у Донецьку вода досі йде холодна, та й то за графіком: через день з 17 до 21 години.
Волонтери «Рубікус» нам також допомогли придбати залізничні квитки «Варшава-Мюнхен».
І ось в комфортному поїзді ми виїхали до Німеччини.
Шлях до Німеччини. За що та де жити?
Наш шлях пролягав через Чехію та Австрію. Краєвиди з вікна були невимовно красивими. Я багато разів фотографував, знімав відео про всю цю красу...
Дорогою познайомились із сирійцем, він розповів, що Баварія є багатонаціональною землею – так ми її уявляли, як наш Донбас у мирний час.
У підсумку ми з другом дістались до розподільчого центру для українців, де у нас одразу взяли відбитки пальців та сфотографували. Тричі на день безкоштовно годували. Готель, де нас розмістили, був під цілодобовою охороною.
Потім відправили далі в табір для українських біженців. Поселили у такому собі невеликому ангарі, кожен розрахований на 4 людини – там було по 2 двоповерхових ліжка.
Харчуватися українцям потрібно власним коштом. Щоб отримати допомогу, потрібно оформити документи і «встати» на «параграф 24» (§ 24 AufenthG, положення у німецькому законодавстві, яке надає тимчасовий захист та дозволяє українцям, що вимушено покинули Україну через війну, легально перебувати в Німеччині, працювати, отримувати медичну та соціальну допомогу – ред.). Грошова допомога – 441 євро.
Що впало в око одразу – тут люди живуть у розміреному темпі, не поспішаючи. Відчувають стабільність та безпеку. А ще – літає дуже багато літаків.
Загалом на дорогу з Донецька до Мюнхена ми витратили близько трьох діб та трохи більше за 200 євро (перевізники просять 350-400 євро за проїзд).
В майбутньому я б хотів лишитися працювати у ФРН. У Донецьк – хіба що провідати рідних та друзів.
Приклади людей, які змогли виїхати з окупованих територій у 2024–2025 роках та влаштуватися на вільній території України:
Оля:
Евелін:
Віктор і Тія:
Саша та Марія:
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви живете на окупованій території – пропонуйте теми, діліться міркуваннями через анонімну форму donbass.realii.info. Донбас Реалії працюють для аудиторії по обидва боки лінії фронту.
Форум