9 грудня в Парижі на президента України Володимира Зеленського чекає найважче випробування за всю його поки недовгу політичну кар'єру, зазначає в тижневику «Новое время» російський журналіст Семен Новопрудський.
Коли ворог нападає – це погано, але зрозуміло і передбачувано. Коли ворог начебто йде на поступки – потрібно бути особливо обережним. Логіка Путіна цілком прозора. Він упевнений, що ні ЄС, ні Трамп, на перемогу якого вдруге на виборах у 2020 році дуже сподіваються в Кремлі, не посилять антиросійські санкції. По суті, Зеленський залишається один на один з Путіним, який відчуває найслабший тиск Заходу за всі п'ять з половиною років війни на Донбасі.
Президент України повинен розуміти, що якщо припинення вогню на Донбасі при Путіні ще теоретично можливе, то повернення окупованих територій Донбасу і тим більше Криму – ні. Путін хоче як мінімум зберегти статус-кво на Донбасі, поклавши всю політичну відповідальність за окуповані Росією території на Україну. Його розрахунок полягає в тому, що Захід не готовий вступатися за Україну і в будь-який момент може кинути її напризволяще, в тому числі де-факто визнавши Крим російським.
Бажання Зеленського закінчити війну і відновити територіальну цілісність України абсолютно зрозуміле. Але він повинен усвідомлювати, що при Путіні це неможливо. Незалежно від навіть рішень зустрічі в нормандської форматі. Заголовок статті «Нормандська пастка».
Президентська фракція «Слуга народу», яку дописувачі тижневика «Новое время» характеризують, як зібрання випадкових людей, почали ділитись на неформальні групи, дедалі глибше занурюючись в інтриги і скандали. У підсумку команда Зеленського ризикує втратити підтримку виборців і частину своїх членів, попутно відправивши на дно рейтинг глави держави.
Автори статті Христина Бердинських і Дмитро Бобрицький зазначають, що президентська фракція увійшла в режим скандалів: її депутати все частіше влипають в різні історії, та ще й починають потроху саботувати важливі для президента рішення. У їхньому середовищі все виразніше проступають суперечності. Дійшло до того, що з президентської фракції виключили відразу двох її членів – мажоритарників Анну Скороход та Антона Полякова. А все тому, що при формуванні депутатського корпусу Зе-команда допустила безліч помилок, впевнений експерт тижневика політолог Володимир Фесенко.
Тому і з'явилася фракція, яка швидко стала малокерованою, розбившись на численні групи впливу. Ситуація нестійка – інтриги можуть якщо не повністю поховати моноліт «Слуги народу», то щонайменше різко вдарити по іміджу Зеленського. Уже зараз очевидна структурна і психологічна кризу всередині фракції. Про те, що буде, коли внутрішня криза у «Слуги народу» посилиться, йдеться в матеріалі «Період напіврозпаду».
З усіх своїх передвиборчих обіцянок президент Володимир Зеленський виконав єдину: зробив усіх. І тепер він може розслабитись, вважає дописувач «Українського тижня» Роман Малко.
Він переконує: що актор Зеленський потребував збільшення аудиторії. Ставши президентом України й збільшивши кількість глядачів до сорока мільйонів, він нарешті отримав і відчув те, чого прагнув, – солодкий смак визнання.
Загалом, як пише автор статті, з приходом «слуг» в країні відкрилося просто неймовірне вікно можливостей. Використовуючи інструменти влади, одні зводять рахунки з конкурентами, інші вирішують свої особисті або корпоративні питання, хтось, користуючись нагодою, взявся за задавнені проблеми, хтось робить кар’єру, а хтось просто заробляє гроші.
Бізнесмени від медицини повертають собі МОЗ, щоб знову осідлати схеми, які в них відібрали. Латифундисти, зрозумівши, що можуть нарешті фактично за безцінь стати повноцінними власниками безкрайніх українських чорноземів, протягують закон про продаж землі. Хтось кинув око на держпідприємства й готує ґрунт, щоб скупити їх пачками. Ображені ексбанкіри, яких минула влада викинула з ринку, влаштовують переділ та усувають конкурентів.
А Путін нарешті має нагоду вирішити українське питання й запускає в роботу всі свої досі приховані консерви. Європейські партнери теж не проти позбутися незручностей, пов’язаних із війною на Донбасі, і з задоволенням пристають на пропозиції Кремля тихенько «порішати».
Українська влада, якій мир будь-якою ціною бачиться кращим варіантом, ніж війна з «братським народом», ведеться на всі провокації та заготовки, здає позиції, за які заплачено кров’ю солдатів, щоб шеф міг зустрітися з Путіним, і погоджується на «нормандське» комюніке ще до самої зустрічі. Про це йдеться в статті «Сценічне мистецтво без політики».
Державне бюро розслідувань ініціювало зняття недоторканності з Петра Порошенка за звинуваченням у зловживанні владою та... поваленні конституційного ладу. Пояснень, як стверджує «Український тиждень», може бути два, і вони суттєво різняться як за причинами, так і за наслідками.
Перше: чинна влада бажає відігратися на попередниках. Ера зубожіння чомусь ніяк не закінчується, успіхів на зовнішніх фронтах не помітно, відтак треба щось утнути, щоб задовольнити нетерплячі маси в їхньому прагненні якщо не добробуту, то бодай справедливості, як вони її розуміють.
Друге пояснення: всередині апарату Зеленського активно, не ховаючись, працює група впливу колишнього будівничого судової системи в Україні, правої руки Януковича – Андрія Портнова.
Автор статті Юрій Макаров вважає, що плебейське цькування Порошенка, який, безумовно, чимось завинив перед країною, але геть не тим, у чому його дружно звинувачують, може спричинити згодом протилежний ефект. Не виключено, що адміністрація Зеленського зробить Порошенку ту саму послугу, яку надала адміністрація Януковича Юлії Тимошенко. Так, послуга брутальна, нікому не побажаєш, але вона реанімувала постать народної заступниці й мало не вивела її у фінал останніх президентських перегонів.
Якщо на Банковій не відновлять тверезість думок і бодай не спробують імітувати добрий смак, рано чи пізно Петра Порошенка та його політичну силу очікує потужний ренесанс. І ніякі «плюси» не допоможуть, переконує автор статті, що має назву «Про користь виховання».
