(Рубрика «Точка зору»)
ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ
Ірина Костенко, Марина Остапенко, Лариса Мудрак
У Києві після тривалої реставрації відкрили древню церкву Спаса на Берестові.
«Відкриття відреставрованого храму Спаса на Берестові – це масштабна подія не тільки для України, а й для цілого світу. Тому що це наше минуле, це наша спадщина, це наш фундамент, наша основа, наш здобуток, наша історія» – зазначив на церемонії відкриття заступник голови Київської міської держадміністрації Валентин Мондриївський.
Ми безумовно повірили пану Мондриївському і – окрилені – пішли знайомитися з «нашою спадщиною, нашим фундаментом і нашою історією» у відреставрованому храмі. Там уважно і скількись разів простудіювали обширну довідкову інформацію для відвідувачів, але найважливішого з «нашої історії» так і не знайшли. Натомість «збагатилися» на абсолютно стерилізований – у сенсі національно змісту – опис древньої святині.
Судіть самі:
_________________________________
1. «Спорудження церкви традиційно пов’язують з часом князювання в Києві Володимира Мономаха (1113–1125)» – так написано в історичній довідці про пам’ятку. І де тут, дозвольте запитати, представлена «наша історія»? Кому належали ці безіменні землі в ті часи і хто такий цей князь?
«Наша історія» передбачає зовсім інакше формулювання: «Церква Спаса на Берестові споруджена в період Київської держави (або княжої України-Русі) – найбільшої держави європейського середньовіччя. Її будівництво пов’язують з Великим князем Володимиром Мономахом – одним із найвидатніших правителів часів Київської держави».
Загалом у розлогій інформації, яка представлена в експозиції древнього храму, назви «Київська держава» чи «княжа Україна-Русь» відсутні
_________________________________
2. «Наша історія» Спаса на Берестові пов’язана з ім’ям Іларіона. Бо кам’яну церкву змурували за Володимира Мономаха. Але століття до цього (за Ярослава Мудрого) тут стояв дерев’яний храм і його пресвітером був знаменитий Іларіон – блискучий оратор і головний ідеолог княжої України-Русі. У ті часи могутня держава потребувала незалежної національної церкви. І саме Іларіона – з волі Ярослава Мудрого – було обрано першим українським (у ті часи це іменувалося «руським») митрополитом.
Сьогодні у чинній експозиції представлено широку інформацію про майже тритисячолітній історичний процес, що відбувався на цих теренах. Але про ключову особу «нашої історії» – першого українського митрополита Іларіона – не згадано і словом.
_________________________________
3. У храмі представлено 500 різночасових графіті, читаємо в історичній довідці. Але для «нашої історії» обов’язково необхідно додати інформацію про графіті 12-13 століть, які незаперечно свідчать, що розмовною мовою княжої України-Русі була мова українська. Для прикладу можна навести напис 12-го століття про повернення «ПРОЧАН» з Єрусалима.
_________________________________
4. «На початку 1640-х років Київський митрополит Петро Могила відбудував церкву», – йдеться в інформації для туристів.
Але у «нашій історії» Петро Могила був не просто Київським митрополитом. Оригінальний напис 1640 року на стінах церкви Спаса дотепер свідчить, що титул Петра Могили звучав інакше: «Митрополит Київський, Галицький і всієї Росії». Річ у тім, що територією «всієї Росії» Петра Могили були споконвічні руські (тобто українські землі).
Московське ж царство (тобто сучасна Росія) до митрополії Могили не належало. Повідомляти про це вкрай важливо. Бо повний титул митрополита незаперечно спростовує головні засади імперської історії («общая колыбель», «единые истоки» і так далі) і нагадує, що Росія присвоїла монопольне право вивчати та інтерпретувати українське ім’я, українську історію та культуру, як свою, російську. Надзвичайно влучно це означила Ліна Костенко:
Украдене ім’я до злодія не звикне.
Якби не ми, то як вас величать?
І Русь, і Рось і Либідь ані скрикне,
І на вуста віків накладено печать.
Містерії німої пантоміми.
І Русь, і Рось, і Либідь ледь жива.
Імператив імперії незмінний,
Лише вдягнувся у нові слова.
_________________________________
Всю довідкову інформацію, яка представлена у пам’ятці, готували працівники національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.
У зв’язку з цим у нас постало запитання до міністра культури Володимира Бородянського.
Шановний пане міністре! Нещодавно в інтерв’ю Ви заявили, що одне з найактуальніших завдань Міністерства культури полягає у формулюванні відповіді на питання: «Щоб відповідь була, щоб люди розуміли для себе, чому вони хочуть тут жити, щоб тут жили їхні діти, чому вони відчувають себе українцями. Але в тому полягає наше завдання – сформулювати для всіх, хто такі українці».
У цій публікації ми навели приклад однієї з численних маніпуляцій національною історією, що відбуваються у музейних закладах України. Незаперечно, що фальшива історія формує облудне розуміння національної самоідентифікації. Як Ви плануєте вирішувати цю проблему, котра – поза сумнівом – унеможливлює виконання означених Вами завдань?
P.S. У проекті «Тест на державність» на цей момент вийшло 23 публікації. У них порушується питання системного замовчування у музейних закладах України ключових імен та етапів національної історії, натомість ними популяризується історія імперська, яка часто базується на спотвореній інформації чи й на цілковитих вигадках. Статті передруковували численні українські та англомовні видання і підтримали сотні тисяч читачів. Від Міністерства культури України наразі не було жодної реакції.
Ірина Костенко, Марина Остапенко, Лариса Мудрак – журналісти
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
_________________________________
Інші матеріали з циклу «ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ»:
Київ горщиків і черепків. «Русский мир» та особливості екскурсії в Музеї історії Києва
Музей літератури України і національний зміст держави. Як їх поєднати?
Полтавська битва та українська історія. Вирішальне слово за Мінкультом
Тест на державність: Музей рідкісної книги у Ніжині подає приклад іншим
Керівництво КНУ і Голодомор: університет й досі вшановує організатора геноциду 1932–1933 років
Українська мова і церква: Нестор Літописець – перший історик України-Руси
Декомунізація монумента «Батьківщина-Мати». Хто повинен захищати Київ?
Музей «Поле Полтавської битви». Чому влада України не реагує на загрозу державній безпеці?
Ярослав Мудрий, косоворотка і музейники Софії Київської. Хто тримає цей союз?
Конституція України і музейники: звідки взялися у Софії Київській однодумці Володимира Путіна?
Чи свідчить архітектурна спадщина Києва про «європейськість» мера Кличка і міністра культури Нищука
Вкрадена українська святиня й досі у Москві. Богородиця Володимирська чи Вишгородська?
Що замовчують екскурсоводи у Києво-Печерській лаврі (до 300-ліття великої лаврської пожежі)
Провінційні комплекси Львівської національної галереї мистецтв імені Возницького
Політика Кремля і вища освіта України. Як роз’єднати цей союз?
Московські холопи і музейна справа України
Українська мова і подвійна мораль у КПІ імені Сікорського
Як вилучити малоросійський канон з українського простору НХМУ
Малоросійські штампи Національного художнього музею України
Києво-Печерська лавра. Кому служать лаврські музейники?
Київські князі розмовляли українською. Музейники це замовчують
