(Рубрика «Точка зору»)
ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ
Ірина Костенко, Марина Остапенко
Ми опублікували дві статті про засилля московських догм у текстах екскурсій Національного заповідника Софія Київська.
«Київські князі розмовляли українською. Музейники це замовчують»
«Конституція України і музейники: звідки взялися у Софії Київській однодумці Володимира Путіна?»
Їх прочитали й підтримали десятки тисяч читачів. Які, як і ми, автори, вважають, що історична правда, котра пробуджує національну свідомість і таким чином виховує повноцінних громадян, має бути визначальною у кожній екскурсії кожного музейного закладу України. А тим паче на 5-му році російської збройної агресії проти України.
Одначе у заповіднику Софія Київська тексти екскурсій дотепер лишаються незмінними.
З огляду на це ми рекомендуємо працівникам заповідника Софія Київська перейняти досвід роботи деяких українських радіостанцій, які практикують спритні маніпуляції з вимогами українського законодавства.
Вдень вони, здебільшого, крутять російську попсу. А обов’язкові квоти пісень державною мовою надолужують вночі. Ось у такому форматі необхідно зорганізувати і розклад екскурсій у Софії Київській: вдень лишити традиційну промосковську версію історії собору, а вночі (десь із 2-ї до 4-ї), згідно з вимогами українського законодавства, працювати на «реалізацію державної політики у сфері музейної справи».
Ми, зі свого боку, обіцяємо всіляко популяризувати ці нічні українські екскурсії, але, звісно, лише за умови наявності в них інформації зі згаданих публікацій. Нагадаємо лише перші три тези:
1. Софійський собор у княжі часи був головним кафедральним храмом України-Руси. Русь – це давня назва держави Україна. А поєднання Україна-Русь пояснює мовну, історичну, культурну, ментальну і світоглядну спадкоємність сучасної України щодо древньої Русі. (Відвідавши численні екскурсії в соборі, вважаємо, що для відваги промовити таку інформацію, вочевидь, варто оновити склад екскурсоводів).
2. Графіті (видряпані написи) на стінах собору свідчать, що розмовною мовою в Русі була мова українська. Звісно, в основі графіті – мова церковнослов’янська. Але писали їх різні люди, які не завжди досконало володіли церковнослов’янською (тодішньою літературною). І там, де бракувало знань, мимоволі використовували слова та форми слів розмовної мови. Про те, що вона була саме українською, а не якоюсь іншою, свідчить багато мовних особливостей текстів графіті. Приміром, кличний відмінок у звертаннях (Пантелеймоне, Софіє. Онуфріє), чоловічі імена в давальному відмінку мають закінчення -ові, -еві (Василеві. Павлові. Борисові), ім’я Володимир пишеться лише (!) з повноголоссям -оло- і так далі.
Найіменитіші знавці руських літописів Кримський, Шахматов, Максимович, Шевельов, Житецький докладно обґрунтували, що розмовною мовою древньої Русі була українська мова. Зокрема академік Олексій Шахматов (російський мовознавець) в «Енциклопедії слов’янської філології» (1915 рік) писав: «Прямими нащадками Полян, Деревлян, Сіверян є людність Київщини, Волині, Чернігівщини, Полтавщини… вони дотепер зберегли свою мову».
До уваги екскурсоводів українських екскурсій.Озвучуючи графіті церковнослов’янською мовою, ви повинні робити це з українською вимовою (на денних, звісно, читають з російською). Бо саме так було у Києві і в Україні до кінця 18-го століття, поки Московія не видала спеціальний наказ «О непременном и неукоснительном соблюдении правил российского правописания» задля «соблюдения выговора, который наблюдается в Великороссии». І відтоді «віра» стала «вєрой», «Київ» -«Кієвом», «літо» - «лєтом». «гнів» - «гнєвом», «гріх» - «грєхом» і так далі.
3. Сьогодні багатьом українцям важко зрозуміти варварство, яке демонструє російський агресор на Сході України. Але прикладів такої дикості було чимало в історії України і зокрема Софії. І про них конче потрібно розповідати. Зупинимося лише на одному. Першим в історії руйнував і грабував «святий Київ-град» і Софію суздальський князь Андрій Боголюбський. А не Батий, на якого це звалюють екскурсоводи, працюючи за радянськими інформаційними стандартами.
«Боголюбський зруйнував Київ з усім тим, що споконвіку було святим для всієї Русі», – писав Микола Костомаров. Цей похід став явищем, доти небаченим на Русі. Бо Київ завжди був об’єктом політичних чвар, за нього велася запекла боротьба. Але виборюючи Київ, князі його не плюндрували. Ординці ж Боголюбського, як свідчить літописець «Грабували увесь город: і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю, і не було помилування нікому: церкви горіли, християн убивали (…) і всі святині забрали…» (Докладніше про мотиви варварського походу Боголюбського ми писали у статті «Вкрадена українська святиня досі у Москві. Богородиця Володимирська чи Вишгородська». Погодьтесь, що все це дуже нагадує сьогоднішні події по лінії фронту на Сході України.
І насамкінець про форму одягу київських князів. Денна (промосковська) екскурсія зазвичай завершується біля погруддя Ярослава Мудрого. Відвідувачам обов’язково повідомляють, що князь вбраний у традиційне князівське вбрання «хутряна шапка, плащ з фібулою і косоворотка». Ми ознайомились з дисертацією українського науковця Олени Брайчевської на тему «Давньоруський чоловічий костюм Х-ХШ ст», в якій зазначено, що чоловічі сорочки руської знаті були з «глибоким розрізом посередині грудей і різним кроєм горловини – «голошийки», «каре» та «стойка». Про косоворотку – ані слова.
І тому запитали працівників заповідника про історичні джерела, які свідчать про косоворотку як традиційний князівський дрес код. Науковці Софії Київської, посилаючись на радянську науку, відповіли, що у Києві було знайдено скарб давньоруського часу і «серед речей скарбу виявлено стоячий косий комір».
Ми були правдиво вражені інформацією про таку унікальну знахідку і чимало подивовані, що біля скам’янілої тисячолітньої косоворотки не виявили ще й скам’янілу балалайку. Безумовно є сенс успішно продовжити її пошуки у названих радянських джерелах, позаяк Ярослава Мудрого у косоворотці і без балалайки Путін може назвати «исторической манипуляцией».
Відвідувачів українських екскурсій такою «наукою» смішити не слід. Їм варто показувати фреску із зображенням Ярослава Мудрого у Георгіївському вівтарі собору. (Чинні екскурсоводи її зазвичай ігнорують). На цій фресці князь, як і належить, – у княжому вбранні (звісно, без косоворотки) і з піднятими руками – знак Оранти. Незаперечний у світовій науці авторитет – академік Сергій Кримський – вважав, що саме цей портрет є прижиттєвим зображенням нашого князя Ярослава.
Ірина Костенко, Марина Остапенко – журналісти
У тексті збережено виділення, зроблені авторами
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
_________________________________
До вашої уваги також стаття-відповідь співробітників Національного заповідника «Софія Київська» на дві давніші публікації в рубриці «Точка зору»: «Софія Київська відповідає»
_________________________________
Інші матеріали з циклу «ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ»:
Декомунізація монумента «Батьківщина-Мати». Хто повинен захищати Київ?
Конституція України і музейники: звідки взялися у Софії Київській однодумці Володимира Путіна?
Чи свідчить архітектурна спадщина Києва про «європейськість» мера Кличка і міністра культури Нищука
Вкрадена українська святиня й досі у Москві. Богородиця Володимирська чи Вишгородська?
Що замовчують екскурсоводи у Києво-Печерській лаврі (до 300-ліття великої лаврської пожежі)
Провінційні комплекси Львівської національної галереї мистецтв імені Возницького
Політика Кремля і вища освіта України. Як роз’єднати цей союз?
Московські холопи і музейна справа України
Українська мова і подвійна мораль у КПІ імені Сікорського
Як вилучити малоросійський канон з українського простору НХМУ
Малоросійські штампи Національного художнього музею України
Києво-Печерська лавра. Кому служать лаврські музейники?
Київські князі розмовляли українською. Музейники це замовчують
