Виповнюється 30 років із моменту створення «Народного руху України за перебудову» – або просто Руху, який став рушійною силою у просуванні України до незалежності. Установчий з'їзд Руху відбувся в конференц-залі Київської політехніки 8–10 вересня 1989 року. Розповімо про установчі збори Руху в семи політично виважених речах, які допомогли Рухові – і Україні – здобути незалежність – причому мирним шляхом.
В СРСР після 1985 року – перебудова, започаткована радянським лідером Михайлом Горбачовим. Режим намагається лібералізуватися, дмуть вітри політичних змін, запроваджується «гласність» – преса і телебачення стають вільнішими, цензура значно слабшає.
А в радянській Україні під керівництвом Володимира Щербицького – триває брежнєвський застій. Радянська Україна мала тоді репутацію однієї з найвідсталіших республік в СРСР у плані свобод.
Але настає 1989 рік. Створюється Товариство української мови «Просвіта», яке в своїй діяльності виходить за рамки суто захисту української мови.
У лютому вільнодумна газета «Літературна Україна» друкує пропозицію щодо Статуту і програми Народного руху.
Протягом півроку створюються обласні осередки – крайові організації.
А 8–10 вересня 1989 року в конференц-залі Київського політехнічного інституту відбувається Установчий з’їзд Народного руху України за перебудову.
До речі, не факт, що Установчий з’їзд мав відбутися в Києві. Рухівцям було дуже важко знайти приміщення, дозвіл на це комуністична влада довго не давала. Вже навіть подумували провести з’їзд у Вільнюсі, де дихалось вільніше, але зрештою ректор КПІ Петро Таланчук зміг таки пробити дозвіл на приміщення.
«За перебудову»
По-перше, нова організація назвалась Народним рухом України за перебудову.
Самі рухівці визнають, що то було зроблено з метою і допомогти Михайлу Горбачову з політичними реформами, і також щоб не налякати Москву.
Для нас було зрозуміло, що ми напишемо «за перебудову», щоб нас не тягали…Сергій Головатий
«Коли ми збиралися на засідання, обговорювали документи – страху не було. Та й у повітрі не висіло, що щось може статися, бо робилося відповідно до тої атмосфери, яка існувала у всьому Радянському Союзі, особливо за підтримки Горбачова. Бо і перша ж назва – для нас було зрозуміло, що ми напишемо «за перебудову», щоб нас не тягали… Ми за перебудову, за те, що Горбачов проголосив!» – пригадує один з фундаторів Руху Сергій Головатий.
«Давайте напишемо «за перебудову» – і нас не будуть довбати і не будуть цькувати. А коли напишемо «за незалежність» – ми собі закриємо шлях, – додає Головатий. – І Чорновіл, і Лук’яненко виступали (за незалежність) – це було не просто в повітрі, це було проголошено! Просто в документах це не можна було написати, бо нас би не зареєстрували в Радянському Союзі».
При створенні в Русі існувало два крила – одне ідеалістичне і радикальне, яке хотіло «все і одразу», і більш прагматичне, яке закликало враховувати реалії, – а саме, що існував ще СРСР з монополістом-компартією, армією і КДБ.
Їхню присутність рухівці відчули, зокрема, коли колоною після завершення установчого з’їзду пішли від КПІ покласти квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку, а дорогою була приховано розставлена військова бронетехніка.
Все це нас зцементовувало і водночас робило нас відчайдухамиСергій Головатий
«Звір був поряд, звір нас супроводжував у вигляді танків і військових, що були розфасовані по дворах. Ми це знали, ми це відчували. Ми були готові до того, що дійсно може бути трагедія. Могла бути! Вистачило розуму в центрі (в Москві) цього не робити, – пригадує Головатий. – Все це нас зцементовувало і водночас робило нас відчайдухами».
За Незалежність
Мета – досягти державної незалежності України – потрапила в програму Руху через рік, вже на другому з’їзді в кінці жовтня 1990 року. На той момент Верховна Рада УРСР вже ухвалила Декларацію про державний суверенітет України 16 липня 1990 року.
Ми не стрибали одразу на велику висоту, а пішли сходинамиОлександр Лавринович
«Ми не стрибали одразу на велику висоту, а пішли сходинами для того, щоб досягти бажаного результату», – пояснює тодішню рухівську стратегію колишній заступник голови НРУ Олександр Лавринович.
Свій другий з’їзд Рух уже проводив у престижному київському палаці «Україна». Саме тоді з назви було прибрано «за перебудову», і Рух став основною силою, яка голосно заявила про українську мету – досягти повної незалежності.
Символіка
Вже на установчому з’їзді – і в документах, і в оздобі залу Київської політехніки – було зафіксовано національну символіку – синьо-жовтий-прапор, тризуб і гімн «Ще не вмерла України ні слава, ні воля».
А самі засідання починались під «Козацький марш», і, за спогадами учасників з’їзду, в багатьох при звуках маршу з’являлись сльози на очах.
Також Рух першим офіційно почав вживати староукраїнські слова «збори» замість «з’їзду», «провід» замість «керівного органу» і «крайові організації» замість «обласних організацій», аби не звучати, як Компартія.
Як пригадує Головатий, ці речі він власноруч вписував у статутні документи, надихаючись книгою про історію української політичної думки, яку йому подарував відомий американський україніст, професор Тарас Гунчак.
До речі, у своєму досить сміливому, як на той час, виступі на установчому з’їзді Руху тодішній ідеолог компартії України Леонід Кравчук закликав поважати два прапори – червоно-синій УРСР і синьо-жовтий, – аби «не ділити людей».
Цікавий момент виник на з’їзді, куди прибув Кравчук. Йому на лацкан піджака хтось повісив значок з синьо-жовтим прапорцем. Кравчук, сидячи в президії як почесний гість, значок знімати не став, а натомість зняв піджак і залишився в сорочці...
Письменники, комуністи і дисиденти
20 відсотків делегатів установчого з’їзду були комуністами, які стояли на «Демократичній платформі КПРС».
Під час з’їзду інколи звучали заклики одразу засудити «злочини Компартії», і подекуди ледь не проголошувався намір до її заборони. В один із таких моментів письменник Володимир Яворівський закликав «думати головою» і вказав на рухівську президію, в якій більшість були членами КПРС…
Ядром Руху стали письменники, а очолив Народний рух поет Іван Драч. Будівля Спілки письменників – поруч із будівлею ЦК КПУ (нині – Офіс президента) – стала своєрідним першим рухівським штабом.
Також у Русі двигуном були й колишні радянські дисиденти В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, брати Михайло і Богдан Горині й інші. На установчому з'їзді був створений виконавчий орган організації – Секретаріат Руху, який очолив Михайло Горинь.
Це не дивно, бо саме ці кола найвільніше думали на той час і мали проукраїнські переконання.
Коли в Україні з’явився озон, то стало ясно, що всі жадали негайних змін. А хто міг це зробити? Тільки літераториПавло Мовчан
«Коли змінилась атмосфера і у нас в Україні з’явився озон, то стало ясно, що всі жадали негайних змін. А хто міг це зробити? Тільки літератори, тільки літератори! Саме в тому лоні і виникає потреба формування Руху», – пригадує письменник Павло Мовчан, один із засновників Руху.
Цікаво також, що на установчому з’їзді Руху переважало звертання «товариші» замість тоді ще маловідомого і незвичного «пані та панове».
Палата національностей
Народний рух одразу задекларував, що прагне України, яка буде спільним домом для всіх національностей та етнічних груп.
У Русі було створено «Палату національностей», до якої увійшли представники національних меншин.
На установчому з’їзді Руху з понад 1100 делегатів кожен шостий був не українцем за національним походженням, а в керівництві були українські росіяни, євреї, поляки, вірмени й представники інших національних спільнот.
Усього, за підрахунками, в першому з’їзді Руху взяли участь представники 13 національних меншин України, а багато виступів були російською мовою. Заступником Драча в Русі був український росіянин Сергій Конєв.
Відомою є фраза Івана Драча, який тоді казав, що Рух прагне, аби росіянам в Україні жилось краще, ніж в Росії, євреям – краще, ніж в Ізраїлі, угорцям – краще, ніж в Угорщині…
Це було важливо, бо в СРСР затято боролися з «українським буржуазним націоналізмом», а «націоналістичним» Рухом компартія лякала нацменшини.
Разом із іншими, щоб «не бути диваками»
Рух діяв паралельно з іншими схожими організаціями.
Із 1988 року в Естонії вже діяв Народний фронт – перша така організація в СРСР.
У Литві вже діяв свій «рух» – «Саюдіс» (це слово й означає «рух») – він також називався спочатку «за перебудову».
Вже існував Народний фронт Латвії (теж на початках «за перебудову»).
Саме в Балтії, в якій дихалось тоді найвільніше, переважно друкувався рухівський самвидав – неофіційні напівпідпільні газети.
Рух – це явище цілком логічне, бо воно перегукувалось тоді із загальноєвропейськими трендамиПавло Мовчан
«Рух – це явище цілком логічне, бо воно перегукувалось тоді із загальноєвропейськими трендами і процесами, які й спричинили до зміни тоталітарної системи… Все відбувалось паралельно – що в Польщі, що в Угорщині, що в Чехії, що в прибалтів, що в грузинів, що в азербайджанців…» – пригадує Мовчан.
«Це все були правильні процеси. І вони були запліднені однією хвилею. Та система себе вижила… вона самовичерпана була… Якби не було ширших контактів – із «Саюдісом», з польською «Солідарністю», з іншими спорідненими нам політичними структурами, – то ми були б диваками», – додає Мовчан.
Рух на пізніших етапах
Рух відіграв колосальну роль у здобутті незалежності – і як політична організація, і як безпосередній організатор сотень мітингів, демонстрацій із вимогою виходу України з СРСР.
Рух був головним організатором Ланцюга єдності від Івано-Франківська через Львів до Києва на День злуки в січні 1990 року (акція надихалась «Балтійським шляхом» – «живим ланцюгом» Таллінн – Рига – Вільнюс у серпні 1989 року).
Рухівці піднімали синьо-жовтні прапори на держустановах і проштовхували у Верховній Раді Акт про державну незалежність України 24 серпня 1991 року, а також активно агітували на референдумі про незалежність 1 грудня 1991 року.
Після здобуття незалежності Рух пішов іншим шляхом, аніж його балтійські соратники.
Народні фронти Латвії та Естонії і литовський «Саюдіс» саморозпустилися в 1993 році, проіснувавши п’ять років. Їх замінили новостворені політичні партії.
На український Рух чекало довше існування, чекала дилема: співпрацювати з екскомуністами і першим президентом Леонідом Кравчуком, чи ні…
На превеликий жаль, Рух не виконав своєї головної ролі – він не взяв владуПавло Мовчан
Потім було перетворення па партію, кілька невдалих виборчих кампаній і навіть цілком пристойні результати на парламентських виборах 1998 року. Було також кілька болісних розколів Руху і трагічна загибель В’ячеслава Чорновола в березні 1999 року…
«На превеликий жаль, Рух не виконав своєї головної ролі – він не взяв владу», – підсумовує нині Павло Мовчан.
Без цієї організації неможливо було б прийти до НезалежностіОлександр Лавринович
Але зараз про Рух говорять саме в контексті здобуття Незалежності.
Причому Рух виборював незалежність мирним шляхом.
Як каже Олександр Лавринович, «звичайно, там є збіг обставин великий, геополітичний, але без цієї організації неможливо було б прийти до Незалежності».
1989 рік. Україна руйнує СРСР: Установчий з’їзд Руху у 20 фотографіях
