(Рубрика «Точка зору»)
«Скасують декомунізацію» – хтось говорить це із обуренням і занепокоєнням, хтось із зловтіхою. Але емоції тих та інших безпідставні.
Декомунізацію скасувати неможливо. Тому що вона відбулася.
Неможливо повернути на п’єдестали понад дві з половиною тисячі комуністичних ідолів, повернути їхні імена понад 50 тисячам вулиць, близько тисячі населених пунктів. Неможливо наново заховати видобуту з архівів КГБ правду про злочини комуністів. Позбавити статусу борців за незалежність тих, хто присвятив своє життя боротьбі за свободу.
Декомунізацію неможливо відмінити, бо вона почалася до ухвалення законів у 2015 році – її народив Майдан.
Декомунізацію неможливо відмінити, бо здійснював її не Інститут національної пам’яті, а український народ.
Саме тому українські громадяни нині рішуче зупиняють будь-які спроби back in the USSR. А такі спроби, звісно, будуть.
Нині Конституційний суд розбирається з однією з них. Певен, у нього немає жодних підстав назвати закон про засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів неконституційним. Його ухвалено із дотриманням усіх потрібних процедур, його зміст жодним чином не заперечує Основного Закону України.
Але в ситуації непевності після зміни влади спроби відкотити назад конкретні рішення в рамках декомунізації будуть. Ми повинні рішуче спиняти їх.
Бо декомунізація – це не лише про наше минуле. Це про сьогодення і майбутнє. Це не лише гуманітарна політика, але й питання безпеки для України.
Декомунізація=деокупація, тому вона має бути продовжена на теренах, де поки що панує російська влада. Тому що за кожним пам’ятником Леніна ховається Путін.
Володимир В’ятрович – голова Українського інституту національної пам’яті
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
