Олена Обуховська
Ті, хто не може дивитися на гори сміття у дворі, знаходять способи, як зменшити кількість власних відходів, перетворити їх на корисні ресурси, відправити на переробку. Можливість це здійснити є, але лише завдяки громадським еко-активістам, та й власних зусиль доведеться додати. Від органів влади – поки що лише стратегія управління відходами на папері. Системних підходів до поводження зі сміттям втілено в життя ще не було, попри закон, який регламентує сортування. Разом з тим все більше людей долучаються до громадських ініціатив із сортування і таким чином показують владі свій суспільний запит. У всьому світі 20 березня, з ініціативи ООН, відзначають День Землі. Радіо Свобода розповідає в цей день історії українок, які перейшли на сортування сміття.
Анна Гресь – акторка студії «Мамахохотала», блогерка. Запустила кампанію під хештегом #СортируйМусор
Я розповідаю про свої походи на сортувальну станцію не тому, що у мене 72 тисячі підписників і я хочу отримати більше лайків. Я намагаюсь хоч трошки допомогти зробити світ кращимАнна Гресь
– Два роки тому мені подарували еко-сумку, я почала постійно брати її до магазину замість пакетів. Тим самим я відмовилась від поліетиленових пакетів взагалі, все складаю у сумки і придбані мішечки. Нещодавно в Instagram Женя Клопотенко, мій знайомий, показував «некульок» – це такі пакети з тканини, які використовуються замість поліетилену. Я зайшла на сторінку організації, яка займається сортуванням сміття, такий собі міні-завод з переробки. Задумалась над тим, скільки сміття ми виробляємо, скільки пластику використовуємо, і наскільки це все забруднює середовище. І подумала, що оскільки у мене багато підписників, треба своїм прикладом показувати щось корисне людям. Не просто постити фото, меми, а намагатись змінити людей, їхнє ставлення, говорити про те, що так не можна робити. Хотілося б, щоб вони задумались над тим, що відбувається навколо, адже у нас немає такої культури.
Я розповідаю про свої походи на сортувальну станцію не тому, що у мене 72 тисячі підписників і я хочу отримати більше лайків. Я намагаюсь хоч трошки допомогти зробити світ кращим. Люди не задумуються над тим, що це сміття не вивозиться взагалі або не утилізується, а лише забруднює довкілля. Просто про це не говорять. Тому я подумала, що треба піднімати це питання, щоб люди дивились, надихались, розуміли, що це доступно і не так вже важко робити. Хочеться, щоб люди почали жити більш свідомо. Тому вирішила показувати власний шлях.
Мені доводилось спілкуватись із багатьма людьми, які насправді хочуть сортувати сміття, але вони розуміють, що для цього немає умов. Заводів для переробки немає, а організація «Україна без сміття», до якої я звертаюсь, існує за рахунок пожертвувань – регулярних благодійних внесків свідомих людей.
Як у нас все зазвичай працює? Є контейнери для скла, заліза і пластику. Люди сортували це сміття – приїхав сміттєвоз, все скинув в одну машину і кудись вивозить. Мені навіть страшно уявити, яких масштабів ті звалища.
У мене є машина, є 200 гривень, я можу вивозити сміття на станції. Я віддала 150 гривень для того, щоб працівники відсортували відходи, тому що я не виділила час і не встигала зробити це самостійно. Також 50 гривень – за спалювання неліквідного пластику. Друзям розповідаю про це, але вони говорять, що поки що не готові платити за сортування сміття.
Деякі підписники почали надсилати мені фото, на яких вони теж сортують сміття. Знову ж таки, це в Києві є місця, у яких це можна робити, а в інших містах – нікуди. Навіть якщо людина хоче, то можливостей немає.
Нас ніхто цьому не вчив, на жаль. Ти лише методом власних спроб і помилок намагаєшся відповідально підходити до цієї справи.
Іванна Давиденко – комунікаційний менеджер ГО «Україна без сміття»
Ми ж завжди вибираємо оточення відповідно до своїх інтересів. Це було дуже природно, коли я почала працювати у компанії і займатися цим більше. Тоді і друзі мої долучилися до цього більше, і батькиІванна Давиденко
– Сортувати сміття я почала ще у дитинстві, як тільки з’явилися перші смітники-плівки по Києву незрозумілого походження. Батьки відразу ж поставили два смітники і сказали, що ми тепер пластик відсортовуємо. Мабуть, все залежить від виховання, бо це був дуже свідомий підхід з приводу споживання, з приводу того, як ми впливаємо на екологію. Потім я сама шукала різні можливості, і я дуже давно знайома з «Україна без сміття». Майже з моменту заснування.
Я залучаю до сортування і відповідального вживання і знайомих. Бабусі ходять на базар з багаторазовими сіточками, друзі потихеньку сортують. Частину, принаймні, яку простіше. Прибирають за собаками, використовуючи пакети біорозкладні, не звичайні поліетиленові, а ті, які розкладаються. Ми ж завжди вибираємо оточення відповідно до своїх інтересів. Це було дуже природно, коли я почала працювати у компанії і займатися цим більше, і друзі мої долучилися до цього більше, і батьки.
Перспективи сортування і вторинної переробки точно великі, тому що у нас є стимул і мотивація. Мотивація полягає у тому, що зараз це дуже популярна тема, і всі говорять про екологію, про вплив на середовище. В медіа рівень освітленості цієї теми зріс дуже сильно. З іншого боку, ми реально маємо проблеми. Якщо ми це не вирішимо, то наслідки відчуємо дуже і дуже швидко. Ми і зараз вже відчуваємо ці проблеми, бо у багатьох якісь захворювання дихальних шляхів, алергії. Але люди часто це не пов’язують із забрудненням, проблемами з екологією.
Мені здається, дві основні проблеми впровадження на загальнонаціональному рівні полягають у тому, що все ще немає відчуття того, що це потрібно. Нас цьому не вчили, і люди тільки тепер починають самі до цього доходити. І, власне, соціальний запит ще не достатньо сформований, він досить слабкий. Хорошим маркером цього є те, що навіть у передвиборчих програмах кандидатів взагалі немає ніяких згадувань ніяких екологічних тем. І це такий показник, що для людей – це неважлива тема. Газ, податки і пенсії турбують всіх, а ліси, звалища і повітря, дивним чином, не дуже.
Друге – у нас слабка інфраструктура. У нас є 4 станції по Києву, є дуже багато прихильників, які приїздять на машинах, таксі, публічним транспортом. Хтось приїздить до Києва, з Одеси навіть, по півроку збирають, а потім, коли їдуть в Київ, вони завантажують машину. Звичайно, це не може працювати у великих масштабах, для цього потрібна інфраструктура, яку має створювати держава, тому що громадська організація не в силах створити інфраструктуру для цілої країни.
Олена Ніколаєва – багатофункціональний працівник
Перемогою було те, що навіть мої батьки, для яких сортування було неймовірним челенджем, почали це робитиОлена Ніколаєва
Мене надихнула ініціатива «Україна без сміття». Десь близько трьох років тому я почала сортувати вдома, потім транслювала це на попередній роботі і втілила сортування на постійній основі. Зараз активно сортую і намагаюсь зробити це традиційним на всіх об'єктах «Всі. Свої» (офіси, 2 магазини та маркети).
Своє власне сміття регулярно вожу власною автівкою на станцію сортування, приблизно раз на 3–4 тижні. Вторсировину з магазинів регулярно вивозять організації, які цим займаються. Проте, куди без труднощів, головна – вартість логістики, з якою пов'язана неоперативність вивезення.
Я долучила до сортування сміття всіх оточуючих. Перемогою було те, що навіть мої батьки, для яких сортування було неймовірним челенджем, почали це робити.
Проблем, які заважають сортувати, – безліч. По-перше – нерозвиненість інфраструктури у місті – це просто жахливо, коли в баки для ТПВ кидають звичайне сміття, а навіть якщо і відсортоване, то його потім все одно вивозить один сміттєвоз. По-друге – відсутність мотивації для сортування. У Німеччині запорукою успіху сортування були кошти, які повертаються покупцю при поверненні тари. По-третє – відсутність контролю та відповідальності виробників упаковки – результатом цього є навала якогось абсолютно токсичного пластику, що не підлягає переробці. І, звичайно ж, байдужість людей. Проте, на мою думку, вона спричинена саме вищезгаданими пунктами, і якщо їх виправити, то і сортувати буде більше людей.
Катерина Чухліб – PR-менеджер
Відчуття, що вперше в житті твої відходи не будуть валятися на полігоні під Києвом, а будуть перероблені і використані повторно, ні з чим не зрівняються, і вже не хочеться йти до зеленого баку у дворіКатерина Чухліб
Я почала сортувати близько двох років тому, коли почула від колеги про громадську організацію «Україна без сміття». Для мене було важливо, що ці ресурси дійсно підуть на переробку, а не опиняться на звалищі, як буває з деякими контейнерами для сортованих відходів. Заглянула на сайт організації, скопіювала собі перелік відходів, які можна приносити, і почала складати в картонну коробку папір, пляшки, скло, згодом підтягнувся і пластик різних видів. Перший раз було трохи лячно йти на станцію, приносити свої пакунки. Думала, а раптом щось неправильно відсортовано. Проте відчуття, що вперше в житті твої відходи не будуть валятися на полігоні під Києвом, а будуть перероблені і використані повторно, ні з чим не зрівняються, і вже не хочеться йти до зеленого баку у дворі.
Я транспортую сміття на громадську станцію сортування на Саперно–Слобідській 25, бо там приймають найбільше видів вторсировини (від деревини і пластику до одягу). Раніше станція була розшташована біля метро «Васильківська», і я носила пакунки пішки чи на велосипеді, зараз користуюся тролейбусом або таксі. Останній раз брала машину в сервісі каршерінгу, дуже зручно, тому що можна носити пакунки в машину і таксист не буде нервувати через затримку, а дорогою назад ще й заїхати своїх справах. Відвожу відходи один раз на місяць і навіть рідше, бо їх стало значно менше. Раніше я не задумувалася про те, що деякі види упаковки і пластику є неліквідні і їх взагалі не можна було переробити, а також часто вони є токсичними. Зараз намагаюся використовувати менше упаковки і підтримувати виробників, які пакують свій товар в екологічну упаковку або в ту, яка може бути перероблена, також переглянула свої погляди до споживання.
Я користуюся картонним ящиком для паперу і картону, ящиком для пляшок і ще один – для решти (все вміщається в простір під раковиною). Поліетиленові пакети можна збирати в скляну банку – туди їх поміститься дуже багато, так само і шуршик (пакети з-під пасти, цукру). Не потрібно вимагати від себе сортувати все і одразу, почніть з макулатури, скляних і пластикових пляшок, з’їздіть декілька разів на станцію сортування, роздивіться, які є контейнери і як все працює. Для того, щоб розібратися з видами вторсировини, куди і в якому вигляді її можна здати, є бот в телеграмі. Впевнена, що згодом сортування стане просто корисною звичкою і рутиною, яка зробить ваш маленький внесок задля допомоги планеті.
Як працює перша сортувальна станція сміття в Україні:
