(Рубрика «Точка зору»)
Більшість експертів негативно відреагували на оголошення про те, що навесні 2019 року український комік Володимир Зеленський братиме участь у президентських виборах. Кандидатура Зеленського дійсно є проблематичною щонайменше з трьох причин. Тим не менш, попри весь скептицизм, участь Зеленського може мати й позитивний бік.
Спершу про проблеми. Володимир Зеленський не має політичного досвіду. Він раніше не працював на жодних урядових чи інших посадах у державному секторі. Його головні конкуренти – чинний президент України Петро Порошенко і колишній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко – були народними депутатами, очолювали партії, а також обіймали посади в органах виконавчої влади. Вони також мають зв’язки на міжнародному рівні, в той час як Зеленський, схоже, мало відомий за кордоном.
У мирні часи та в умовах стабільності президентство Зеленського могло б бути експериментом, вартим уваги. Та оскільки геополітична ситуація України є надзвичайно складною, президентство Володимира Зеленського було б ризикованим розвитком подій. Його частково наївні заяви на тему міжнародних відносин України та оголошення про набір виключно неполітичної команди свідчать про те, що плутанина могла б виникнути вже на початку його перебування на посаді. Україна та її різноманітні зовнішні виклики можуть просто не мати часу на такий перехідний період.
По-друге, скептики стверджують, що президентство Зеленського може не відрізнятися від попереднього правління олігархів. Зеленський має рацію, коли наголошує про свої «чисті руки» і невтручання у тіньові схеми пострадянського кланового правління України. Він збагатився законними шляхами як популярна телевізійна зірка і продюсер успішних розважальних програм. Але є підозри про його зв’язки з Ігорем Коломойським, відомим олігархом і власником впливового телеканалу «1+1», на якому виходить більшість програм Зеленського. Сам Зеленський у популярному телевізійному серіалі «Слуга народу» блискуче зіграв непідкупного президента Василя Голобородька, який бореться з олігархами. Але мало хто вірить у те, що боротьба справжнього президента Зеленського з корупцією була б такою ж ефективною, як у вигаданого Голобородька.
По-третє, деякі аспекти політичної сатири комедійної творчості Зеленського та його основного телевізійного шоу «Вечірній квартал» набули дивного післясмаку після того, як Зеленський узяв участь у президентських перегонах. Його команда «Квартал 95» багато разів висміювала різних кандидатів у президенти, включаючи Порошенка і Тимошенко. Тепер ці скетчі, які все ще виходять в ефір, раптом стали частиною виборчої кампанії Зеленського.
Але у входженні Зеленського в політику є й позитивні аспекти, особливо, якщо це виходить за рамки його передвиборчої кампанії. Аж до останнього дня 2018 року здавалося, що вибори 2019 року будуть лише повторенням старих президентських гонок, у яких Порошенко і ветеран виборів Тимошенко ритимуть один одному яму. Хоча й Порошенко і Тимошенко стали заклятими ворогами протягом останніх 15 років, багато хто вважає, що вони не відрізняються ні за поколінням, ні за типом, ані якістю. Участь Зеленського сприяє дебатам щодо бачення майбутнього України. Його намір стати президентом кидає виклик старим моделям партійної конкуренції, політичним технологіям і олігархічним суперечкам.
Багато хто підозрює, що Зеленський є лише новим інструментом маніпуляції в руках залаштункових покровителів і – особливо – сумнозвісного Коломойського. Але навіть якщо це правда, Зеленському буде нелегко погасити свої борги. Враховуючи його самостворений образ борця з корупцією, для Зеленського буде політичним самогубством, якщо громадськість почне сприймати його як чергового посередника для впровадження приватних інтересів у політиці. Це обмеження може бути навіть більш важливим для його майбутньої фракції у парламенті.
Напевно, Зеленський та його оточення будуть так само об’єктами спокусливих корупційних схем, як і інші політичні партії та окремі депутати. Але через те, що партія Зеленського позиціонує себе як нова антиолігархічна група, вона буде особливо вразливою до будь-якого виявлення випадків хабарництва, відкатів і непотизму. Тож, імовірно, фракція Зеленського стане відносно чужим елементом у корумпованому парламенті України. Та все, що може похитнути старі структури пострадянського політичного просування, процедури та методи ухвалення рішень – однозначно є позитивним для державного управління України.
Другим позитивним аспектом Зеленського є те, що його коріння походять з південно-східної України, а також його звернення до російськомовних українців. Зеленський менш демонстративно є прозахідним, ніж Порошенко і Тимошенко, але він сам представляє себе як українського патріота, який зайняв чітку позицію в російсько-українському конфлікті, він, імовірно, добре володіє англійською мовою і справляє враження ліберала. Якщо Зеленський створить справжню партію, яка стане популярною для виборців і успішною в південно-східній Україні, то він може бути спроможний робити значний внесок в українському державотворенні.
Останнім позитивним аспектом можливого політичного підйому Зеленського є й те, що його родина має частково єврейське походження. Хоча й українці визнають єврейське коріння Зеленського, цей його біографічний факт не став предметом дискусії, так само, як в Україні рідко згадують про єврейське походження прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Звичайно, це так і має бути.
Можливий політичний підйом Зеленського допоможе виправити все ще поширене невірне міжнародне сприйняття України як осередка ксенофобії. Україна має різні реальні проблеми, пов’язані з радикальними ультраправими партіями, офіційною політикою щодо національної пам’яті та з нападами на меншини. Але ці проблеми також притаманні й іншим європейським країнам, і вони навряд чи роблять Україну особливою. Тим не менш, багато некомпетентних західних коментаторів наполегливо відтворюють стереотип Кремля про Україну як надзвичайно ультранаціоналістичну державу. Хоча й цей аспект політичного підйому Зеленського може здаватися неважливим для багатьох українців, це може бути реальним чинником поліпшення іміджу України на Заході.
Тож загалом, хоча Зеленський і не підходить на роль президента для України (поки що), його майбутнє залучення у політику може бути не таким вже й поганим.
Андреас Умланд – старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин у Празі, головний науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва в Києві, і головний редактор книжкової серії «Радянська і пострадянська політика і суспільство», виданій Колумбійським університетом.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Оригінал публікації – на сайті «Атлантичної ради». Переклад: Тетяна Савчук.
Матеріал передруковано із дозволу проекту Ukraine Alert «Атлантичної ради».
