Чи потрібні Україні пам’ятники Суворову?

Експертна комісія Міністерства культури України наприкінці грудня одностайно схвалила демонтаж пам'ятника «основоположнику мистецтва військових стратегій», російському полководцю Олександру Суворову на території військового ліцею імені Івана Богуна в Києві. За це рішення вихованці ліцею, його керівництво, депутати Верховної Ради та громадські активісти боролися понад три роки. Цілком ймовірно, що пам'ятник російському воєначальнику незабаром переїде з Києва до Ізмаїла, де багато що пов'язане з іменем Суворова.

Тим часом лунають пропозиції слідом за демонтажем всіх символів радянської епохи прийняти аналогічний закон і про ліквідацію символів Російської імперії, встановлених в різні періоди часу на українській території.

Київський військовий ліцей був створений в 1992 році на базі Суворовського училища, що з’явилося в столиці України ще в 1943-му, а пам'ятник з міді висотою 3,2 метра полководцю Олександру Суворову (робота скульптора-аматора, співробітника училища майора Івана Зарічного – ред.) відкрили тут у вересні 1974 року. У 1998-му київський ліцей отримав ім'я козацького полковника Війська Запорозького Івана Богуна – активного учасника визвольного руху. Саме його скульптуру і планують в перспективі встановити перед будівлею ліцею.

У 2017 році адміністрація військової установи звернулася до Міністерства оборони України з проханням ухвалити рішення про знесення пам'ятника Суворову. У свою чергу військове відомство в жовтні 2018 го переадресувало це прохання Кабінету міністрів, висловивши стурбованість тим, що в Україні досі вихваляють особистість російського полководця, «діяльність якого була спрямована на знищення культури, державності і української історичної пам'яті». Це, на думку керівництва і Міноборони, і ліцею «може створити у вихованців військових навчальних закладів негативні стереотипи про військових традиціях українського народу і не буде сприяти формуванню у громадян України патріотизму, національної свідомості та активної громадянської позиції».

Суворов не може бути прикладом для наслідування

Однією з перших з ініціативою прибрати пам'ятник Олександру Суворову з території київського ліцею імені Івана Богуна виступила депутат Верховної ради від партії «Самопоміч» Олена Сотник:

– Для нас як для країни, яка протистоїть російській агресії, це не просто питання символів, а принципово важливе історичне питання. Україна має своїх історичних героїв, і наші військові училища та ліцеї повинні носити імена українських полководців і воєначальників. І ми не просто так вирішили позбутися символів іншої країни. Ще два роки тому ми отримали історичний висновок нашої Академії наук, що містить цілий ряд фактів, чому Суворова не можна вважати знаковим історичним персонажем. Для України він зіграв дуже негативну роль.

Нам потрібно створювати свої пантеони героїв, правильно їх популяризувати та просувати, особливо серед наших хлопців, юнаків, які готуються до захисту країни. Для нас важливо не просто перейменувати ліцей, але встановити там пам'ятник українському герою Івану Богуну, ім'я якого носить цей військовий заклад. А Суворов відійде в минуле і залишиться артефактом минулих років.

– На вашу думку, чи є необхідність демонтувати в Україні не тільки пам'ятника Суворову, а й іншим російським полководцям і діячам часів Російської імперії?

– Починати слід не тільки з пам’ятників. Починати потрібно з історії. Та історія, яку вивчали наші батьки, і та, яку зараз викладають вже нашим дітям, – це, на жаль, абсолютно різні історії. Радянська машина в ті часи була запрограмована на те, щоб, в тому числі, показувати українців в невигідному світлі. Радянська історія ігнорувала видатних українців середньовіччя, не кажучи вже про сучасний період. При цьому замовчувалися антиукраїнські дії прославлених за радянських часів фігур, які для Росії мають якесь значення, а для України, навпаки, несуть негативний відтінок. Тому дуже важливим є не просто демонтувати пам’ятники, а обґрунтовувати це з історичної точки зору.

Власне, я так і вчинила. Перш ніж виступати з ініціативою щодо пам’ятника Суворову, звернулася до Академії наук України. Ми заслуговуємо своєї історії. І звичайно, ця історія повинна мати свої символи, а не російські символи, і тим більше не символи Російської імперії. Звичайно ж, я за те, що всі історичні імена, які несуть в собі негатив по відношенню до українського народу, повинні зникнути не тільки зі сторінок наших підручників, вони повинні зникнути і як символи, як пам’ятники. Але якщо мова йде про якийсь нейтральної фігури, то я б на цьому не зациклювалася. Тільки ті історичні постаті, які несли негативну роль і шкодили Україні, повинні отримати відповідну оцінку і в підручниках, і в історичних працях наших вчених. І вже після цього потрібно діяти системно, і я вважаю, що історія «Геть від Росії!» – це правильна історія, і її потрібно розвивати в символах, головах і інформаційному просторі.

Деімперіалізації на зміну декомунізації?

Демонтаж скульптури російського полководця під стінами київського ліцею імені Івана Богуна підтримали і в Українському інституті національної пам’яті (УІНП), зазначивши, що він не підпадає під критерії пам’яток культурної спадщини. Представник УІНП Богдан Короленко пояснює, чому Україні слід позбутися всіх пам’ятників Олександру Суворову на своїй території:

– По-перше, тому, що ця фігура, крім того, що вона входить до пантеону героїв Росії, до цього входила до пантеону героїв СРСР і ще раніше – Російської імперії. По-друге, ця персона не може бути героєм для України, українського народу, випускників військових навчальних закладів України, оскільки триває агресія Російської Федерації проти нашої країни. А по-третє, слід враховувати місце і роль Суворова в історії України. Зокрема відомо, що Суворов причетний до придушення Коліївщини – повстання селянського і козацького населення на Правобережній Україні в 1768-1769 роках.

Крім того, відомо, що в 1778 році під керівництвом Суворова була здійснена насильницька депортація з Криму в тодішню Азовську губернію Російської імперії понад тридцяти тисяч кримських селян, в першу чергу греків і вірмен. В результаті цієї депортації близько половини переселенців загинули під час першої зими. Далі: Суворов має відношення до знищення частини ногайців – народу, який в XVIII столітті населяв землі північного Причорномор'я, тобто сучасної території південних областей України. А в 1794 році Суворов очолював російський каральний корпус з придушення польської визвольної кампанії на чолі з Тадеушем Костюшком.

Таким чином, ця особа має явну негативну репутацію в історії України. І всі пам’ятники і пам’ятні знаки, встановлені на честь Суворова в Україні ще в радянські часи, повинні бути демонтовані. Зараз, коли триває агресія Росії проти України, чимало російських випускників так званих суворовських училищ воюють на сході України. Тому це ще один аргумент на користь того, що в нашій країні не повинно бути пам’ятників Суворову. На сьогоднішній день таких пам'ятників в Україні залишається мінімум п'ять.

– Ці пам'ятники не підпадають під прийнятий Верховною радою в квітні 2015 року Закон про декомунізацію, в рамках якого Україна позбавляється від символів радянської епохи. Чи є необхідність у прийнятті окремого закону, який стосується символів Російської імперії?

– Так, пам’ятники Суворову не підпадають під дію закону про засудження комуністичного тоталітарного режиму, тому обов’язковому знесенню вони не підлягають. Разом з тим органи місцевого самоврядування, на території яких встановлені ці скульптури, можуть ухвалювати рішення про їхній демонтаж, якщо вони не занесені до державного реєстру пам’яток культурної спадщини. Йдеться про скульптури російського воєначальника в Одеській області – в Ізмаїлі і Очакові, в Одесі, Херсоні та Тульчині Вінницької області. Думаю, було б доцільно і логічно зібрати всі ці пам’ятники в одному місці – в музеї Суворова в Ізмаїлі. А те, що пам’ятники російському національному герою на п’ятий рік анексії РФ Криму і конфлікту в Донбасі стоять в згаданих українських містах, – це ненормально. Це такий дисонанс для вихованців військових навчальних закладів.

На жаль, на сьогоднішній день немає закону, який би в обов’язковому порядку регламентував такий демонтаж, але в суспільстві є запит на прийняття такого закону, так як, наприклад, крім п’яти пам’ятників Суворову, які залишаються на своїх постаментах, є ще близько трьохсот вулиць Суворова в Україні. І суспільство позитивно поставилося б до прийняття відповідного правового акту, подібного закону про засудження комуністичного тоталітарного режиму. Сподіваюся, що в 2019 році Верховна рада розгляне такий законопроект. Тому що це вимога часу, питання національної безпеки і патріотичного виховання підростаючого покоління.

Чи перевезуть пам'ятник Суворову з Києва в Ізмаїл?

Рішення влади про демонтаж пам’ятника Суворову в київському ліцеї не призвело до активного обговорення долі скульптур іменитому російському полководцю, встановлених інших містах України. В Ізмаїлі Одеської області Суворов, котрий звільняв місто від турків, вважається чи не національним героєм. Кінний пам'ятник йому стоїть в самому центрі Ізмаїла. Точно такий же встановили в 2012-му в Суворовському районі Одеси.

Український міністр культури Євген Нищук повідомив, що в міністерство надійшов лист-пропозиція – перевезти пам’ятник Суворову в Ізмаїльський музей, в якому є експозиція, присвячена російсько-турецьким війнам. За словами директора Ізмаїльського музею Суворова Лариси Гончаренко, поки це питання остаточно не вирішене:

– Після того як в Києві оголосили про демонтаж статуї Суворова перед військовим ліцеєм, нам дзвонили з Міністерства культури України, цікавилися готовністю музею прийняти пам’ятник. Ми, звичайно ж, за, але це питання залежить зараз від нашої місцевої влади, конкретно – від міського голови та міського відділу культури. Чекаємо рішення.

– А як в Ізмаїлі зараз ставляться до Олександра Суворова?

– У нашому місті, де відбулася яскрава історична подія – штурм Ізмаїла, багато що пов’язане з Суворовим. У нас стоїть прекрасний пам’ятник Суворову. Його автор – відомий скульптор Борис Едуардс, виготовлена ця робота була ще до Жовтневого перевороту або Жовтневої революції 1917 року на гроші городян і міської управи. Копія ізмаїльського пам’ятника встановлена в Тульчині Вінницької області. Ще одна – в Одесі. Буде дуже шкода, якщо ухвалять рішення про ліквідацію нашого пам’ятника. Зараз про це говорять городяни, обговорюють цю теми в соціальних мережах. Звичайно, всі вболівають за долю пам’ятника, а наш пам’ятник внесений до Державного реєстру об’єктів культурної спадщини.

Що стосується київської скульптури, то наша влада в принципі згодна її «усиновити». Знаю, що цікавилися долею столичного пам’ятника і влада Ізмаїльського району. Вони хотіли б поставити цю скульптуру в одному з сіл. Ми, звичайно ж, вболіваємо не тільки про долю нашого пам’ятника, але і з приводу музею Суворова, якому вже понад сімдесят років, і в ньому зберігаються унікальні експонати. Ми не думаємо, що фігура Суворова вже така негативна для України. Зрозуміло, що за указом імператриці Катерини II була ліквідована Запорізька Січ. Але після цього Суворов був з українцями в усіх походах. Стояла його армія на території України, він формував тут свої війська, в які входили і українці. І він з козаками поводився гідно, і клейноди козацькі передавав перед початком війни українським отаманам.

Історія, знаєте, така штука непостійна. Звичайно ж, якщо виникне необхідність, будемо боротися і за наш пам’ятник, і за наш музей. Хоча, якщо рішення буде на рівні держави, то від нас, співробітників музею, очевидно, мало що залежатиме.

До речі, в сусідній Білорусі, в місті Кобрин Брестської області, встановлено цілих три пам’ятника Суворову, а в Швейцарії функціонують аж шість музеїв російського полководця. З них два державних, – зазначає директор Ізмаїльського музею Суворова Лариса Гончаренко.

Оригінал матеріалу читайте на сайті Російської служби Радіо Свобода