У червні 2017 року Міщанський суд столиці Росії визнав колишнього директора Бібліотеки української літератури в Москві Наталію Шаріну винною в поширенні екстремістської літератури, розповсюдженні ненависті з використанням службового становища, а також у розтраті коштів у великих розмірах. Перед цим у бібліотеці були знайдені книги, які слідство визнало такими, «що мають стосунок до українського націоналізму»: «Київ», «Війна в натовпі», «Київ-Нью-Йорк», «Час поезії», буклет «Роман Шухевич – колишній командувач УПА» та інші.
Шаріна стверджувала, що жодної екстремістської книжки в бібліотеці при ній не було, а 16 екстремістських видань були підкинуті під час обшуків. Звинувачення просило для жінки п’ять років ув’язнення, ґрунтуючись на свідченнях Сергія Сокурова, колишнього співробітника Бібліотеки української літератури. Але адвокат Іван Павлов, який представляв інтереси Шаріної в суді, наголошував, що у Сокурова «була неприязнь до директора, яка заборонила йому в Бібліотеці української літератури влаштовувати власні акції».
(Відео сайту «Настоящее время»)
В’язниці Шариній вдалося уникнути, але після вироку її ім’я було внесенедо списку екстремістів Росфінмоніторингу поряд із засудженими за терористичними статтями – тепер вона не може, наприклад, навіть відкрити звичайний банківський рахунок. Також в інтерв’ю «Настоящему времени» – проекту Радіо Свобода у співпраці з «Голосом Америки» – Шаріна зізналася, що вона досі снить про книжки і порожні стіни бібліотеки, якій вона віддала багато років.
Я навіть пенсію не можу отримувати на картку. Пенсію я отримую так: приходжу на пошту, стою в черзіНаталія Шаріна
– Я наче (зараз) живу не в XXI столітті, а наче років на 10 або 15 раніше. Я користуюся тільки готівкою. У мене немає, природно, банківських карток. Я навіть пенсію не можу отримувати на картку. Пенсію я отримую так: приходжу на пошту, стою в черзі.
Але, знаєте, всі ці незручності... Це все дрібниці в порівнянні з тим, що взагалі, власне кажучи, сталося. Так, незручності є, але це не ті незручності. Людина до всього звикає. У мене є сім’я, у мене є чоловік, у мене є дитина, і багато питань, взагалі-то, мене не стосуються.
– Вам винесли важкий вирок, ви не раз говорили, що він несправедливий. За цей рік у вашому ставленні до вироку і в ставленні до вас щось змінилося?
– 28 жовтня було рівно три роки з того моменту, як мене заарештували (до суду Шаріна кілька місяців провела під домашнім арештом). Власне кажучи, ми навіть говоримо не про той рік, який минув після вироку. Я рахую (час) свого покарання все ж із того моменту, як мене заарештували, а відтоді минуло вже рівно три роки. Всі запитання тепер уже не до нас, а до того, хто все це затіяв.
(Відео сайту «Настоящее время»)
– Ви не шкодуєте, що отримали покарання ні за що? Як ви стверджуєте, ви не зробили нічого протиправного. Можливо, якщо би хоч що-небудь та зробили, було б не так образливо?
– Я говорила про це адвокатам, коли ще тривав процес, коли тривало слідство, судові розгляди. Я теж завжди говорила і жартома, і всерйоз: краще б я що-небудь зробила, тоді б це було не так прикро.
– Як би міг виглядати ваш протест зараз?
Велика кількість людей захищали мене і бібліотеку. Це були люди з дуже гучними іменами. Я знаю, скільки листів із цього приводу було надіслано в різні інстанції
– Я, власне, дійшла висновку, що ніякі протести нічому не допоможуть. Велика кількість людей захищали мене і бібліотеку. Це були люди з дуже гучними іменами. Я знаю, скільки листів із цього приводу було надіслано в різні інстанції. Я знаю, скільки розмов було в Російській бібліотечній асоціації, скільки було розмов і якихось справ на іншому рівні. Я не кажу вже, природно, про Команду 29 (юристи, які захищали Шаріну), яка досіробить усе, що можливо робити за законом. Тому зараз я почала до цього ставитися філософськи.
Так, мені шкода. Я би хотіла подивитися в очі тим людям, які все це затіяли. Я не знаю, заради чого – заради якихось зірок на погонах, заради якоїсь вигоди, заради того, щоб просто зіграти в тому процесі, який у нас сьогодні, на жаль, вже так багато років триває у взаєминах України і Росії. Ми стали об’єктом, на якому хтось попросту отримав якусь певну вигоду. Я маю на увазі моральну, напевно, якусь.
– Хто-небудь перестав із вами спілкуватися чи хто-небудь, навпаки, почав, із тих, хто раніше цього не робив? Як змінилося ваше коло спілкування після суду?
– Моє коло спілкування ніяк не змінилося. Принаймні, ніхто не написав мені чи не сказав про те, що вони не хочуть зі мною спілкуватися. Навпаки, це коло розширилось. Я знаю велику кількість людей, і на міжнародному рівні теж, я вже не буду називати всі ці гучні імена.
– Російське бібліотечне співтовариство як себе поводить?
– Російське бібліотечне співтовариство вже дуже багато писало, зокрема, Афанасьєв, директор Історичної бібліотеки. На самому початку ви вірнопоставили запитання: коли ти в чомусь винен – тоді ти розумієш, за що (тебе переслідують), а коли ти ні в чому не винен – ти починаєш кидатися, думати. У тебе думки заходять дуже-дуже далеко, на різні всілякі рівні. І я розумію, що мені це почало заважати.
– Вам суд сниться?
– Сниться, сниться. І дуже часто сниться.
– А що сниться?
Сниться бібліотека. Або мені сняться якісь купи книжок
– Сниться бібліотека. Чи то порожні стіни, чи то приходять наче якісь люди, чи то мене кудись викликають, і я починаю якимось чином виправдовуватися. Або мені сняться якісь купи книжок. Тобто, я приходжу – і замість ідеального порядку в будівлі бачу, що все це розкидано, що там якісь люди. Так, до цих пір.
Іноді я лягаю спати, починаю крутитися-вертітися, не можу заснути. І тоді починаю перемикати себе, абсолютно штучно думати про щось інше, про те, в якому я музеї сьогодні була, що я побачила.
(Відео сайту «Настоящее время»)
Я зараз живу і маю можливість дуже багато їздити, бачити природу. Сьогодні я в одному місці, завтра – в іншому. І, взагалі-то, мене це рятує: природа, тварини, різні зоопарки, різні лісозони, різні сади. Тобто я налаштовую себе, завдяки своєму чоловікові: ми можемо поснідати, сісти в авто і поїхати.
– Команда 29, яку очолює адвокат Іван Павлов, веде доволі багато таких резонансних справ, які пов’язані з тиском держави на людей: справи щододержавної зради, шпигунства, екстремізму, тощо. Ваше спілкування з ними змінило ваше ставлення до вашої справи, до подібних справ, чи ні?
– Я маю сказати, мені пощастило, що Команда 29 долучилася до моєї проблеми на найпершому етапі, вже на другий день після мого затримання. Гадаю, що якби не Команда 29, то, по-перше, невідомо, який результат би був. А по-друге, не було б такого резонансу. Так, знаєте, все зробили б тихесенько-тихесенько.
Тому Команда 29 – такі ангели-хранителі, які дуже багато як робили, так і роблять до цих пір. Ми поки не можемо озвучувати такі наші кроки, але запевняю вас, що вони і ми далі робимо ці кроки у вірному напрямку, в законному руслі, тому що все-таки хочеться домогтися справедливості.
Оригінал публікації на сайті «Настоящего времени»
