Українське слово упродовж минулого тижня на Белградському міжнародному ярмарку книг звучало частіше аніж в минулому. Найбільша в регіоні виставка книг проходила вже 63-й раз, за участю понад тисячі видавців. На українському стенді та в окремих залах ярмарку майже щодня відбувалися презентації книг й зустрічі з українськими авторами, які були влаштовані за підтримки посольства України в сербській столиці.
Першим до сербської публіки звернувся посол України Олександр Александрович на презентації «Нарису історії України» Аркадія Жуковського й Ореста Субтельного, котра нещодавно вийша в перекладі на сербську мову. Відповідаючи на питання, посол розповів про російську окупацію Криму та про актуальні події на Донбасі. На цю тему говорили й учасники інших програм.
На сербську мову з-поміж романів Андрія Куркова досі перекладений лише «Пікнік на льоду». Але виявилося що його імʼя й творчість добре відомі сербським читачам. На зустріч з ним прибули переважно студенти та журналісти. Автор говорив про свої нові романи «Шенгенська історія» та «Сірі бджоли», а також про свої перші літературні кроки. Він, між іншим, зазначив що чимало українських письменників, починаючи з 2014 року, часто виступають в пресі й таким чином розповсюджують правду про російську агресію.
Науковими аргументами проти стереотипів
Сербське телебачення нещодавно зняло мівні-серіал про українсько-сербські культурні зв’язки. З цього приводу на ярмарку було влаштовано круглий стіл під назвою «Століття дружби – роздуми про минуле та перспективи українсько-сербських культурних звʼязків». Ведучою програми була професор Белградського університету Людмила Попович. Публіка була в змозі побачити частину серіалу, який знімався в Новому Саді, Белграді, Львові та Києві. Учасники, між іншим, зазначали що сербська громадськість в минулому, через російську імперську та радянську пропаганду, українців часто ототожнювала з росіянами. Наприклад, Емануїла Козачинського, засновника сучасної сербської освіти в першій половині ХVІІІ століття й автора першої сербської пʼєси часто називають росіянином. Росіянами називали й Феофана Прокоповича та Мелетія Смотрицького, підручниками котрих користалися в сербських школах упродовж кількох десятиліть. Російська пропаганда, також розповсюджувала негативні стереотипи про українців. Вона активна донині: минулого року одна сербська партія підняла галас через вістку що в Новому Саду планують відкрити памʼятник Тарасові Шевченку; в час Помаранчевої революції та Євромайдану деякі сербські ЗМІ повторювали безглузді твердження московських телевізійних каналів й газет про «фашистів» у Києві. Натомість, сербські історики та мистецтвознавці чітко відзняють українців від росіян.
Чому в Сербії плутають Русь і Росію?
Причиною непорозумінь є й факт, що в сербській мові однаково перекладають «Русь» й «Росія», відповідно «руський» та «російський». Тому Київську Русь називають Київською Росією, а «руських» вчителів, монахів та художників котрі працювали на території нинішньої Сербії – росіянами. В історичних джерелах наводиться, що Саву Неманіча, згодом святого Саву, першого архієпископа автокефальної Сербської православної церкви, на Афон повів «монах русин». В більшості публікацій того монаха на сьогодні називають – «росіянином», хоча той Росії ніколи не бачив. Він міг прибути до Сербії з Києва або Чернігова.
Про згадану тему йшла мова й на презентації монографії «Українсько-сербські звʼязки в час бароко, ХVІІ-ХVІІІ століть» Євгена Пащенка, професора Загребського університету (Хорватія). Автор докладно пояснив, чому сербські мистецтвознавці сорокові роки ХVІІ столяття називають «українським періодом». На запрошення сербських владик до краю Воєводина тоді прибули художники Йов Василєвич, Василь Романович та інші, котрі принесли квітуче українське бароко, якого в Москві ніколи не було. Про це не раз писали провідні сербські науковці. Однак, монахи в деяких сербських монастирях твори українських авторів досі називають – російськими.
Людмила Попович, засновниця студій україністики в Белградському університеті, була носієм всіх програм в рамках Белградського ярмарку. Її піднесені слова про драму яка відбувається на сході й півдні України ще раз схвилювали публіку на презентації книги «Сучасна українська пʼєса», котру уклали Надія Мірошниченко та Любов Попович. Книжку надрукували одночасно в перекладі на сербську та русинську мови. Поетеса й драматург Неда Неждана (вона ж Надія Мірошниченко) говорила про свою пʼєсу «Мільйон парашутиків» та про вплив Євромайдану й російської агресії на літературну творчість й театральне мистецтво в Україні.
На згаданих й інших програмах були присутні переважно сербські студенти й журналісти, також українці й русини котрі живуть в Сербії – загалом люди, котрі поінформовані про Україну й котрі прагнуть розширити реальну інформацію в сербському суспільству. На круглому столі та на презентаціях вони висловлювали вдячність посольству й МЗС України за організацію таких програм. Один з учасників процитував слова колишнього британського премʼєр-міністра Уінстона Черчілля, котрий в час Другої світової війни сказав: «Якщо й в час війни не будемо вкладати в розвиток культури, то немає причин боротися проти агресора».
