Українцям пропонують новий правопис. Поки що він перебуває на обговоренні. До 15 вересня усі охочі можуть залишити свої зауваження та пропозиції щодо нього, заповнивши спеціальну форму. Що ж за зміни можуть стати правилами? Чому їх пропонують саме зараз? Чому невдоволені ними не лише пересічні громадяни, але й професійні мовознавці? Та чи варто вже засмучуватись?
Палка дискусія, яка розгорнулась навколо презентованого 16 серпня Міністерством освіти та науки проекту нового правопису, продемонструвала: критиків у нього вдосталь. Частина з них занепокоєна двоякістю та нелогічністю низки оприлюднених положень, а хтось акцентує на тому, що вони є даниною минулому і не відповідають сучасним вимогам.
Утім, чимало зауважень самого змісту документу не стосуються, а мають більш особистісний характер. Так, дехто наголошує, що змінювати мовні правила нині не на часі, а хтось просто не хоче вкотре перевчати їх.
Що ж пропонує проект нового правопису, над яким працювали понад три роки? Насамперед – врахувати ті мовні явища, які у зв’язку з розвитком, невпинно поширюються у різних сферах суспільного життя.
«Правописна комісія виходила із розуміння того, що Український правопис, як правопис і будь-якої іншої мови, не може бути вичерпним; він кодифікує засадничі, найбільш поширені або спірні орфографічні положення», – зазначають розробники документа.
Зміни, пояснюють вони, мають бути зручними для всіх, особливо у повсякденному спілкуванні, адже кількість правильних варіантів слів розширюється, а кількість обов’язкових правил, навпаки, зменшується. Окрім того, автори проекту сподіваються, що нововведення легко сприймуть в освітній галузі.
Відтак, у разі затвердження проекту цього правопису, нарівні з «індиком» можна буде говорити «индик», з «ефіром» – «етер», з «Афінами» – «Атени», а з «крові» – «крови» (тут, щоправда, лише в художніх творах). Натомість замість «хоспісу» доведеться вживати «госпіс», замість «священик» – «священник», замість «проекту» – «проєкт», а також відмовитись від аналогу до слова «Україна» «Вкраїна» і забути про дефіс, наприклад, у слові «віцепрем’єр».
Критика
Філолог Аліна Акуленко поділяє не всі запропоновані нині зміни. Незрозумілість та двоякість деяких положень – ось те, що насторожує її. Каже, вони хоч і можуть сприяти поступовому звиканню українців до нових норм, утім, суперечать правилу мовної економії.
«Людині не потрібно два слова або дві форми одного слова на позначення того чи іншого предмету або ж явища, тож коли ми отримуємо два варіанти чогось, наш мозок спрацьовує: «Навіщо мені два варіанти? Навіщо щось вчити, якщо можна по-різному? Я буду користуватись лише одним варіантом!». «Тобто правило, яке дозволятиме варіативність, не сприймається як правило», – пояснює Акуленко.
Незрозумілим для неї є і те, чому в деяких положеннях проекту нового правопису мовна практика перемогла усталені правила, а в інших ні. Так, наприклад, сталося з кличним відмінком імені Олег. Багато українців, всупереч нормі «Олегу», часто використовувала форму «Олеже», яку нині і пропонують зафіксувати вже офіційно.
«Чому не зробили такого ж винятку для незмінюваних «кіна», «метра» чи, наприклад, «пальта», які теж у побуті багато відмінюють всупереч чинному правопису?» – запитує філолог.
У проекті, пояснює Акуленко, їй також хотілося б бачити більше чіткості щодо пунктуації, синтаксису та, зокрема, врегулювання використання великих і малих літер у написанні власних та загальних назв. Окрім того, зауважує вона, ілюстративні приклади до правил також могли б бути сучаснішими.
Питання до нової редакції українського правопису є і в доктора філологічних наук та академіка АН ВШ України Лариси Масенко. Вона наголошує: у такому вигляді, як зараз, ухвалювати документ не можна.
«Взяти слова на «о»: іншомовні запозичення, на кшталт, «кіно», «метро» і так далі. Їх знову не хочуть змінювати. Свого часу Шевельов (українсько-американський славіст-мовознавець – ред.) дуже добре пояснив, чому вони у нас не відмінюються: через вплив російської. Бо російська запозичила ці слова з французької, перед якою благоговіла, і лишила їх так само незмінюваними. А от у польській чи чеській ці слова відмінюються», – пояснює науковець.
Критикує філолог і зміни, що стосуються спільного написання слів з низкою перших складових частин (наприклад, «віцепрем’єр» чи «ексчемпіон»). Каже, ці речі не впливають на мову, а є суто графічними змінами. Нечіткими для неї є і пропозиції, що стосуються використання літери «ґ»: вважає їх могло бути більше.
Пропозиції
У якій формі мав би існувати сучасний український правопис? На думку Лариси Масенко, найбільш вдалим рішенням, було б цілковите ухвалення проекту, розробленого ще в 1999 році під керівництвом члена-кореспондента НАН України Василя Німчука.
«Німчук тоді зібрав невелику групу найкращих мовознавців, і вони досить довго працювали над документом. Сам Німчук мав прекрасне дослідження історії українського правопису, тож дуже добре розумівся на темі. І загалом мені здається, що тоді був підготований якраз найбільш вдалий варіант правопису», – пояснює академік.
За словами Лариси Масенко, проект 1999 року мав усі шанси набути чинності, адже в середині 2000-х тодішній міністр освіти Іван Вакарчук збирався його підписати. Утім, через протест Президії Академії наук, якій він подав його на розгляд, цього не відбулося, і документ просто заблокували.
Чому проект Німчука повністю не захотіли затвердити навіть зараз, Лариса Масенко не розуміє.
«Треба було переймати той проект і не витрачати час. Окрім того, це фактично є неповагою до своїх колег, що знову всі ці пункти розглядали, які вже й так були вирішені», – говорить мовознавець.
Попри те, що її прізвище є серед тих 25, хто входить до складу Української національної комісії з питань правопису, яка й розробляла документ, Лариса Масенко участі в його обговоренні принципово не брала.
«Мене це все обурює, але я бачу, що протистояти безнадійно, бо, наскільки я розумію, слухати нікого не будуть і, мабуть, затвердять у тому вигляді, який є зараз», – пояснює вона.
А от пропозиції, які лунають від пересічних українців, розділились. Дехто вважає за доцільне, наприклад, зафіксувати в ньому вживання фемінітивів. Про це, зокрема, говорить журналістка Ана Море.
«Дуже довго українська підрихтовувалася під російську. Під цю «словорубку» втрапили і фемінітиви, бо для російської активне їх творення непритаманне. Але ж ми рухаємося вперед, правда? Чому б не припинити зводити вживання «жіночих» назв професій до умов «розмовних» і «зневажливих»?» – запитує Море.
Серед слів, які вона разом з однодумцями пропонує закріпити офіційно, є такі, як: «босса», «міністерка», «свідка», «історикиня» чи, наприклад, «деканеса».
Чи справді їх можна зафіксувати у новій редакції правопису? Філолог Аліна Акуленко вважає, що ні.
«Творення фемінітивів є питанням морфології. Правопис не прописує, за якими правилами ми повинні творити слова чи наголошувати їх. Окрім того, якщо нав’язувати штучно створені фемінітиви, то їм будуть чинити спротив. Особисто мені «історикиня» вимовити важко, і «історичка» нагадує «істеричку»,– пояснює вона.
Актуальність
Але чи доречним є нині запровадження нових правописних норм? На думку Аліни Акуленко, вони є не лише актуальним, але навіть дещо перезрілим кроком. Каже, цю реформу слід було провести ще на початку 90-х, коли у суспільстві існував високий запит на повернення до всього українського і зокрема до так званого скрипниківського правопису, який у 1933 році був «репресований».
«Якщо ми чимось не користувалися упродовж тривалого часу, то нам як мовцям воно перестало бути потрібне і сприймається нами як архаїзм і щось застаріле, хоча насправді це питомо українська лексика чи форма», – зазначає вона.
На тому, що реформа українського правопису «давно і гостро потрібна», наголошує і професор Колумбійського університету, український мовознавець Юрій Шевчук. На його думку, ці зміни диктують наукові, утилітарні й політичні аспекти.
У чому їх суть? По-перше, чинний документ він вважає «засадничо ненауковим» і таким, що суперечить самій логіці української мови.
«Совєтські автори насамперед ставили собі за мету максимально змосковщити українську мову, знищити в ній все те, що робить її самобутньою і неповторною, що відрізняє її від російської мови... Особливо потворною рисою чинного правопису є неперервана й колоніяльна в своїй істоті практика запозичення чужих слів не з першоджерела, а з російської, часто з російськими спотвореннями», – пояснює професор.
Ця проблема безпосередньо пов’язана і з політичною потребою зміни чинного документа: максимальним дистанціюванням від мови колонізатора, який «і сьогодні смертельно загрожує існуванню українства» і «заміняє українську картину світу, відображену в мові, чужою для нас московською».
Що далі?
Чи стане нинішній проект новою редакцією українського правопису, стане відомо після громадського обговорення. Поки що воно офіційно триває до 15 вересня, утім, може бути, що його продовжать до кінця місяця.
А поки свої зауваження й пропозиції усі охочі можуть надсилати, заповнивши спеціальну форму, на електронну адресу секретаря Української національної комісії з питань правопису.
Тим часом експерт з питань мовної політики та співавтор законопроекту «Про державну мову» №5670 Тарас Марусик заспокоює: підстав ні для фанфар, ні для тотальної критики нині немає.
«Це правопис перехідного періоду. Залишається відкритим питання, скільки триватиме цей перехідний період, а він триватиме доти, доки не завершиться перехідний політичний період від колишнього колоніального стану до повної незалежності України. Можливо, тоді матимемо правопис нашої мрії», – пояснює він.
