У той час, коли значна частина коментаторів у Сполучених Штатах у своїх швидких відгуках на саміт 16 липня у Гельсінкі між президентом США Дональдом Трампом та президентом Росії Володимиром Путіним вживали суперечливі прикметники – «ганебний», «зрадницький», «імбецильний», «потуральний», то очікувалося, що в Росії спостерігачі кричатимуть про явну перевагу свого президента на цій зустрічі на найвищому рівні. Але замість цього більшість російських коментаторів звертають увагу на інший аспект – мету, яку поставило перед собою оточення Путіна: прогрес у відновленні нормальних відносин на міжнародній арені, які були зіпсовані вже роками, ще до окупації Росією у 2014 році українського півострова Крим.
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у інтерв’ю російському телевізійному каналові RT коротко перед початком саміту висловився так: «Ідеальним результатом буде узгодження всіх каналів комунікації з усіх суперечливих питань, а також із тих питань, де ми можемо вже успішно співпрацювати». Коли одразу після саміту Лаврова запитали, що він думає про зустріч, він сказав, що це було «краще, ніж супер».
Аналітики, коментуючи в російських ЗМІ, наголосили на цій темі.
«Я бачив сьогодні двох лідерів, які можуть погодитися один з одним», – заявив в ефірі телеканалу «Росія-1» Костянтин Косачов, голова Комітету Ради Федерації з міжнародних справ.
У коментарях для газети «Известия» Косачов був більш конкретним щодо того, як двостороння програма просувається вперед, підкреслюючи гельсінкські події, які ледве привернули увагу на Заході.
«Було заявлено про створення робочої групи з економіки. Крім того, створюється «група мудреців» щодо філософського осмислення перспектив наших відносин. Є конкретний набір пропозицій і аналізу, пов’язаних з темами стратегічної стабільності і антитерору, які перебувають на розгляді американської сторони».
«А Сирія буде, напевно, тим пробним каменем, який покаже, наскільки серйозно американська сторона ставиться до нововиявлених перспектив нормалізації наших відносин», – підсумував він.
Юрій Рогульов, професор американських студій МДУ, заявив російському щоденному виданню «Ведомости», що двосторонні відносини (США і Росії – ред.) перейшли від «мегафонної дипломатії до прямих переговорів».
Федір Лук’янов, редактор журналу «Росія в глобальній політиці», також повідомив виданню «Ведомости», що «Сирія, де явно є конкретика, і питання стратегічної стабільності» є найбільш ймовірними для подальших кроків. Однак він висловив стурбованість, що «на прес-конференції Трамп виглядав досить блідо, а це значить, що вдома його можуть «стерти в порошок і потроїти звинувачення у змові з Росією», і, як наслідок, Трамп може відмовитися від подальшого розвитку двосторонніх зв’язків.
Тому Москва буде робити зусилля, щоб не дати місцевим критикам Трампа додаткову зброю проти нього, заявив виданню Associated Press аналітик Олександр Габуєв.
Чиновники «будуть дуже обережними, щоб не завдати шкоди Дональду Трампу більше, ніж він сам», сказав Габуєв.
Володимир Оленченко, політолог з Інституту глобальної економіки та міжнародних відносин, висловив «надію, що Трамп буде мати достатньо політичної волі, щоб подолати опір і продовжувати діалог із Росією».
Незалежний політичний аналітик Лілія Шевцова висловила скептицизм щодо перспектив відносин між Сполученими Штатами та владою Путіна, стверджуючи, що немає «інтересів, які об’єднують Америку та Росію», і вони не поділяють «спільного політичного порядку денного та єдиного стратегічного бачення». Крім того, за її словами, одним із наріжних каменів путінізму в Росії є тривожний страх перед Сполученими Штатами як ворогом, який викликає всі внутрішні проблеми країни.
«План створити групи експертів, бізнесменів та інших професій, які б відновлювали співробітництво, виглядає як повернення до знайомої рутини. Таким є процес російсько-американських відносин, який зазвичай закінчується одним і тим же: сторони починають з’ясовувати – хто кого поважає і чому не поважає. І виявляється, що говорити нема про що, бо сторони дотримуються різних поглядів навіть на те, що вважають спільним інтересом. Можна бути впевненим, що і цього разу все повернеться до ритуалу взаємної підозри».
Олексій Венедиктов, головний редактор телеканалу «Ехо Москви», заявив, що склад делегацій на Гельсінському обіді показав різні підходи двох сторін.
«З російського боку на цьому ланчі, де вже фіналізували домовленості президентів, сидів, природно, Лавров, а там Помпео. Це рівні. А далі сидів прес-секретар президента Дмитро Пєсков», – сказав Венедиктов в ефірі програми, яку вела журналістка Євгенія Альбац. «Сидів, природно, посол у Вашингтоні (Анатолій) Антонов і сидів директор департаменту МЗС із питань Північної Америки Георгій Борисенко. Взагалі не його рівень. Зверну увагу, що жодної людини, яка займалась би безпосередньо безпекою, стратегічною глобальністю, як колись Антонов – не було. Я маю на увазі не міністра закордонних справ. Жодної людини в російській делегації, яка професійно (…), тобто не було ні (Миколи) Патрушева з Радбезу, ні міністра оборони. Нікого. Ні начальника Генштабу. Нікого».
«А якщо ми візьмемо американську делегацію, – продовжив Венедиктов, – І виберемо звідти Помпео і посла Гантсмана, то ми побачимо: сидить радник президента з національної безпеки Болтон, старший радник національної безпеки щодо Росії – Фіона Хілл. І – увага – глава апарату Білого дому Джон Келлі. Отже, Джон Болтон займається глобальною безпекою. Фіона Гілл – безпекою між Росією і США. А Джон Келлі займається втручанням у вибори [президентські вибори у США]. Внутрішньою політикою. Ось чим займається Джон Келлі. Ти розумієш, що делегації, як би, гуляють. Різний порядок денний, різні учасники делегацій. Тут безпечники, там – МЗСівці».
Венедиктов дійшов висновку: склад делегацій засвідчив, що основними побоюваннями США в Гельсінкі були стратегічна безпека та втручання у виборчі процеси. Хоча Путін турбувався про Сирію і «суспільні відносини».
«Песков – це суспільні відносини», – підсумував він. «Пескову йдеться про те, щоб продати результати саміту».
Над матеріалом працювали Robert Coalson, Людмила Ваннек