«Випадковістю», «оказією» і «зигзагом долі» Олександр Цимбалюк називає свій шлях до оперного співу. Тепер його вважають одним із найкращих басів сучасності, а співати запрошують провідні оперні сцени світу – «Ла-Скала», «Ковент-Гарден» та «Метрополітен-опера». Попри щільний графік, каже Цимбалюк, він завжди намагається знайти «вікно» для виступу в Україні. Про те, як він став «своїм» у Гамбурзькій опері, як концентрується перед виступом, співає шістьма мовами, чи заважає політика у спілкуванні з колегами, а також про складнощі професії Олександр Цимбалюк розповів в інтерв’ю Радіо Свобода.
– Яку музику ви слухаєте в повсякденному житті? Групи чи виконавці?
– Насправді намагаюся не слухати. Бо сприймаю її як інформацію, яка лягає на мою підсвідомість і автоматично потім прокручується, як платівка. Так я вчу, приміром, ролі – я їх слухаю. Підсвідомість працює навіть у той час, коли ти можеш займатися повсякденними справами чи навіть спати. Насичувати себе сторонньою музикою дуже складно, навіть під час відпочинку. Буває, що якусь пісню зовсім відсторонено почуєш – і вона застрягла у тебе в голові.
Мені подобався напрям «нью-ейдж». Мене ця музика трохи розфокусовувала і розслабляла.
– Ви обрали вокальну спеціальність через те, що не вступили на факультет інструментальної музики. Тобто професійно почали співати завдяки випадку?
Я став співаком завдяки випадковості, оказії
– Так, все склалося на користь вокального факультету. Я став співаком завдяки випадковості, оказії – було багато факторів. Але я дуже радий, що доля зробила такий зигзаг.
– За вашими плечима багато перемог у конкурсах, участь у знакових проектах і виступи в провідних театрах світу. Що вас сформувало і зробило тим, ким ви є сьогодні?
– По-перше, сформували мене батьки. Потім мої музичні «батьки», які займалися моєю музичною освітою. І важливо, що мені пощастило виступати на одній сцені плече-в-плече з відомими, успішними людьми, професіоналами, і це для мене була найкраща школа. Я підглядав, як вони себе поводять на сцені, як виступають, я слухав їх і набирався досвіду.
– Ви завжди мріяли працювати за кордоном?
Я ніколи не мріяв працювати за кордоном. Так склалося
– Я ніколи не мріяв працювати за кордоном. Так склалося, і я собі подумав, що було б непогано дізнатися, як це. Це дало мені розуміння стилю музики, в якому я виступаю, певних виконавчих моментів. Це все я отримав за кордоном – в Європі. Я радий цьому, бо це певне «вікно», що доповнило мою професійну базу.
– Скількома мовами ви співаєте?
– Я рахував, приблизно шістьма мовами.
– Ви всі їх розумієте?
– Звісно, ті твори, які ти вчиш – вчиш і слова, розумієш, які є ключовими, від них відштовхуєшся. Але я не поліглот, буду чесним і скажу, що ні.
– Вас називають одним з найкращих басів світу, що для вас це означає і яку відповідальність покладає?
– Самолюбство особливо це не тішить. Тому що це дійсно відповідальність – перед публікою, перед собою передовсім. Люди приходять, на щось сподіваючись, платять гроші. Це зобов’язує показувати певний рівень і триматися його – для мене це непросто. В силу перельотів, несподіваних якихось змін буває складно себе зібрати, бути різко відпочилим, в тонусі, в голосі і показати те, чого від мене очікують.
– А як побудований ваш робочий день?
– Дуже у мене ненормований робочий день виходить. Буває по кілька репетицій на день, відповідно, не завжди встигаєш вчасно поїсти, привести себе до ладу, відпочити. А буває, три-чотири дні вільних – здавалося б, відпочивай собі, насолоджуйся, але от немає тренажу, немає тієї підтримки, музичного, вокального тонусу. Для співака дуже важливо бути постійно в тонусі.
От зараз постановка в Парижі «Бориса Годунова» займала близько п’яти годин на день. Це велика відповідальність. Усі квитки вже розкупили і люди прилетять із різних країн – з Італії, Швейцарії – для того, щоб подивитися на «Бориса».
– Коли такий рівень відповідальності, ви дуже хвилюєтеся?
– Я починаю хвилюватися вже безпосередньо перед виходом. Будь-який професіонал високого класу хвилюється. Дуже сильно. Інша справа, що хвилюватися під час виступу – це вже шкідливо, воно може зіграти на сцені погану гру.
– Використовуєте якісь спеціальні техніки?
– Ні, треба глибоко дихати і позитивно думати. Багато хто злиться. У багатьох це спрацьовує на злості. Я не пробував так. Я намагаюся якось по-хорошому. А буває так, щоб саме зібратися, треба розізлитися на себе і на інших. Тоді ти стаєш такий – ух!
– Наскільки вам було складно чи легко адаптуватися на Заході, зрозуміло, що це зовсім інші умови, атмосфера. Ви одразу стали «своїм»?
Вони придивлялися так довго, ніяк не проявляли себе, чекали чогось, а потім сказали: «Так, ви, Олександре, нам подобаєтеся!»
– Атмосфера – завжди дуже творча, робоча. Довелося трохи проявити себе, десь почекати, щоб звикли до мене. Зокрема, в Гамбурзі, де я пропрацював в театральному штаті доволі чимало – 12 років, довелося доводити, що я гідний. Вони придивлялися так довго, ніяк не проявляли себе, чекали чогось, а потім сказали: «Так, ви, Олександре, нам подобаєтеся! Ви не хворієте, рятуєте нам спектаклі. Ви хороший».
– Ви згадали оперу «Борис Годунов», над якою зараз працюєте. Ви її вдруге граєте?
– Це постановка Модеста Петровича Мусоргського 1869 року, вважається головною. Я в 2013 році в Мюнхені дебютував у ролі Бориса Годунова в цій редакції. І після цього вже були інші – Римський-Корсаков, зокрема, в Київській національні опері я виступав. А у вересні мені доведеться вивчити третю редакцію, прем’єра якої відбудеться в Амстердамі.
– Диригент Володимир Юровський вважає спектакль «радикальним» і бачить «прямі алюзії із сьогоднішньою Росією». Режисер бельгієць Іво Ван Хове зазначив, що опера не про Росію, а про владу взагалі, мовляв, росіянам Борис, можливо, здасться Путіним, французам – Макроном, а американцям – Трампом. У вас є аналогії?
Для нас, артистів, не було поставлено такого завдання – дзеркалити нинішній стан справ на політичному ринзі
– Ні, у мене немає. Я не знаю, як всередині собі мислив режисер, але для нас, артистів, не було поставлено такого завдання – дзеркалити нинішній стан справ на політичному ринзі.
Я намагався пройнятися самим персонажем – Борисом Годуновим того часу. Він просто народився не в свій час. Через це його не прийняли і скинули. Але він багато ж корисного зробив: скільки він заснував міст, торговельних шляхів із Європою, провів водопровід…
Я не граю того, хто заради влади пожертвував життям немовляти
Для мене він дуже позитивний персонаж. Він не був убивцею, це моя думка. Я не граю того, хто заради влади пожертвував життям немовляти.
– Якщо говорити про українську оперу, чим вона поступається європейській?
– Так не хотілося б цього казати – грошима. Ви знаєте, що театр – це структура, яка не може сама себе окупити. Йому потрібні спонсори, дотації, підтримка влади і міста – інакше не вийде, інакше не залучити гідних виконавців і глядачів.
Захід розуміє силу виховання і мистецтва, тому інвестують туди багато грошей
Захід розуміє силу виховання і мистецтва, тому інвестують туди багато грошей. Вони дійсно вкладають багато грошей! Вони розуміють, якщо теперішнє покоління не буде виховане, коли немає оціночних критеріїв, немає від чого відштовхуватися – це крах.
Хочу сказати, що наша київська опера – молодець, тримає марку. Керівництво із того, що є, робить максимум. Дякую їм за це. Всі ці проекти, зокрема, – їхня особиста ініціатива, і у них це виходить.
– У вас є багато контрактів за кордоном, тим не менш, ви знаходите час і можливості приїжджати сюди.
– Усе-таки це своє, рідне. Приїжджаю із задоволенням. Часто питають: де можна послухати? Так ось я приїду у вересні. Сподіваюся, що все вийде. Зараз ми будемо обговорювати: чи зможу виступити в опері, чи, можливо, буде концерт. Для мене це приємна річ, бо я приїжджаю додому.
– Будемо чекати на вас восени. Ви говорили, що коли у 2007 році отримали премію Чайковського, в Україні це пройшло непомітно, хоча тоді вас привітав увесь світ. Якщо казати про тенденцію, коли українських артистів знають і шанують у світі, а в Україні – ні. Як ви до цього ставитеся?
Я не за нагороди працюю. Я це роблю від душі, бо мені приємно цим займатися
– Як кажуть, немає пророка у своїй вітчизні. Мені було приємно внести свою лепту, здобувши першу премію, її довго не могли отримати. А чого я очікував? Ми ж не в Радянському Союзі, коли навіть не переможцям, а лауреатам була честь і хвала, звання. Це був інший час, інші правила. І мені цього не потрібно. Я не за нагороди працюю. Я це роблю від душі, бо мені приємно цим займатися.
– Чого від вас очікувати найближчі півроку-рік?
– За кордоном у мене – постановки Вагнера у Німеччині, «Леді Макбет Мценського повіту», «Пуритани» у Франції, «Борис Годунов» в Нідерландах. Графік на три-чотири роки вже точно розписаний, доволі впритул.
– Ви розповідали, що диригент Зубін Мета одного разу запросив вас до себе і запитував про ситуацію в Україні. Часто колеги за кордоном цікавляться подіями в Україні?
Багато хто боїться їхати в Україну. Я кажу: «Чому? Зараз поїхати в Одесу – нічим не гірше, ніж на інші курорти»
– Так, постійно. Усі, з ким я зустрічався, запитуюсь: «Як там? Чи важко? Яка ситуація в Одесі?». Я всім відповідаю, що все добре, що всі негаразди ми пройдемо, усе нормалізується. Багато хто боїться приїжджати сюди. Я кажу: «Чому? Приїжджайте. От зараз поїхати в Одесу – нічим не гірше, ніж на інші курорти».
– Наскільки Україна зараз помітна за кордоном? Які емоції викликає?
Люди обережні. І їх можна зрозуміти: вони мало знають про Україну
– Люди обережні. І їх можна зрозуміти: вони мало знають про Україну. І того, чим їх «годують» ЗМІ, недостатньо, щоб сформувати повне уявлення про країну. Для цього їм треба сюди просто приїхати, і не в одне місто, а в кілька.
– Що для вас є найскладнішим у професії і, може, навіть негативним?
– Щодо негативного не знаю, але бувають складнощі. Наприклад, складно влітку, в жаркий час, виступати в зимовому одязі. Таке бувало неодноразово, і бувають моменти, коли серце зупиняється, до втрати свідомості. Влітку дуже складно співати з гримом, у перуці.
От у мене зараз легка борода, щоб не клеїли штучну, тому що це створює великий дискомфорт. Це технічні моменти. Думаю, будь-який артист зі мною погодиться.
– Ви розповідали, що іноді входите настільки в роль, що ледь не втрачаєте свідомість на сцені.
– Це в ідеалі. Це за Михайлом Чеховим. Для цього треба залишити своє взуття за межами кімнати і ввійти зовсім іншою людиною – повна метаморфоза, мутація в персонаж. Не завжди так виходить: є вокальні моменти, які не завжди виходять, і ти вимушений їх контролювати, з оркестром знаходити спільну мову.
У якісь моменти відчуваєш, що ти – не ти і зараз відбувається щось нереальне
Лише якщо ти досконало знаєш музичний матеріал і мізансцени, у якісь моменти відчуваєш, що ти – не ти і зараз відбувається щось нереальне. І в цей час ти ризикуєш: є ризик впасти і розбитися, знепритомніти чи зробити щось божевільне.
– Ви виступаєте у відомих театрах світу. Вам залишилося про що мріяти?
– Я ніколи не співав у Сіднеї, там дуже гарний театр. Не співав у Віденському оперному театрі, виступав у філармонії, але не в театрі. Мені цікаво, як це – в акустичному плані.
– А як це відбувається зазвичай? Це організовують агенти?
– Цим займаються агенти, абсолютно. Ми не оббиваємо пороги театрів, наше завдання – співати.
– Ви працюєте з Лондонським агентством, із тим самим агентом, який співпрацював із паном Хворостовським. Ви спілкувалися?
– Ми виступали разом на концертах, в опері «Демон» Рубінштейна у постановці Дмитра Бертмана.
Хворостовський був видатним баритоном, і мені дуже шкода, що він так швидко пішов
Діма був хорошою людиною і чудовим колегою, у нього багато можна було повчитися. Я можу лише добре і хороше говорити про нього. Він був видатним баритоном, і мені дуже шкода, що він так швидко пішов.
– Він – росіянин, а ви – українець. Працювали у буремні часи. Чи були у вас якісь розбіжності?
Політика – це не наше середовище і не та тема, у якій розбираємося
– Ми, артисти, аполітичні. Політика – це не наше середовище і не та тема, у якій розбираємося. Це як діти різних народів дружать і грають разом, і у них немає, наприклад, расових непорозумінь. Ми займаємося однією улюбленою справою: виходимо на сцену, даруємо людям радість, через звук доносимо тонкі емоції. У нас не залишається часу, бажання і енергії на інші теми. Тому політики ми не торкалися. Росіянин, українець – за руку виходили, кланялися і виступали.
– Що для вас означає бути «зіркою»?
В оперному світі ти виходиш на сцену і своїми зв’язками показуєш, хто ти є
– Зіркою – так? Що таке зірки? Скупчення газової пилюки. Для мене це просто слово. І великий вантаж обов’язків. Тому що це тягне за собою щонайменше дуже серйозні музичні перемоги і докази. От в оперному світі треба доводити все вживу – без фонограм, без усяких «мінусовок». Ти не можеш обманути. Ти виходиш на сцену і своїми зв’язками показуєш, хто ти є.
І якщо ти не гідний, раніше освистували. Зараз в Європі прийнято «бу» кричати. Це дуже страшно і дуже неприємно. І якщо це відбувається, це дуже багатьох травмує. Я сподіваюся, що у мене такого не буде. Я постараюся, я буду дуже старатися.
