Вперше до українця, засудженого за звинуваченням у тероризмі, допустили українського консула. 61-річного пенсіонера з Краснодона Олексія Сизоновича відвідала консул України в Новосибірську Діана Іванова. Ще 31 липня 2107 Північно- Кавказький окружний військовий суд засудив Сизоновича до 12 років позбавлення волі позбавлення волі та штрафу. Суд визнав Сизоновича винним у підготовці терактів в Ростовській області Росії, незаконному перетині кордону і незаконному володінні вибухівкою. Консула до нього не допускали ані в період попереднього ув’язнення, ані після суду. Про те, чому представник України не міг отримати доступ до українського в’язня протягом півтора року його утримання під вартою, Радіо Свобода розпитало консула України після того як вона відвідала Олексія Сизоновича і провела з ним двогодинну розмову.
– Як Вас зустрів Олексій Сизонович?
– Російська сторона не поінформувала його, хто до нього мав приїхати, і з ким він має зустрічатися. Коли він зайшов до кімнати, де була зустріч, він мене запитав: «Ви хто? І коли я сказала, що я консул України, він сказав: «Слава богу, нарешті я вас дочекався!»
– На що він скаржився?
Олексій Іванович мені розповів, в той час, коли він перебував у Ростові на Дону його сильно били. Били так, що двічі він був в стані клінічної смерті
– Він сказав, що зараз у нього все більш-менш нормально. Але мучить головний біль. І виникає питання звідки він узявся. Людина виглядає нормально, видно, що в новому тюремному одязі. Як Олексій Іванович мені розповів, в той час, коли він перебував у Ростові на Дону його сильно били. Били так, що двічі він був в стані клінічної смерті. Він сказав, що до нього застосовувалися тортури в тому числі і електричним струмом. Оскільки він електрик, каже, що струм був якийсь різнорозрядний. Я не фахівець, але Олексій Іванович сказав, що цей різнорозрядний струм сильно впливає на серце і після цього залишаються потужні головні болі.
– Чому в Ростові на-Дону його не відвідував консул?
– Він каже, що дуже хотів, щоб до нього приїхав консул. Але консула не хотіли пускати, тому що після побиття голова Сизоновича була вся чорна і вдвічі більше розміром, ніж зараз. Зараз людина виглядає нормально. А коли він ішов на суд в Ростові на обличчя наклали дуже багато гриму.
Коли після зустрічі з Олексієм Івановичем я повернулася до Новосибірська, то розмовляла з його дружиною. Вона мені розповіла, що коли дивилася суд по телебаченню, не впізнала чоловіка. Для неї було очевидно, що він був загальмований і відчував себе дуже погано.
– Які зараз умови, в яких знаходиться Олексій Сизонович?
– На той пенітенціарний заклад, в якому він зараз перебуває, ІК -19, у нього скарг немає. Ця колонія недавно була перебудована, там є своє господарство, є церква, є готель для приїжджаючих родичів. У цій колонії всі повинні працювати. Олексій Іванович зараз пішов працювати на посаду швачки-мотористки. За перший місяць заробив 300 рублів. Це невеликі гроші, але він каже, що принаймні зможе собі купити цигарки.
– Під час процесу у нього був адвокат за призначенням?
– Так. І цей адвокат абсолютно не цікавився ходом розслідування, абсолютно!
– Що українська сторона може зробити зараз?
– Ми намагаємося робити якомога більше, але тут ще питання таке, що, крім 12 років, до яких його засудили, у нього ще 250 тисяч штрафу, він повинен їх заплатити, і тоді може постати питання про те, щоб перевести його для відбування покарання на територію України. А поки ця сума штрафу не погашена, про це ніхто не буде розмовляти. Це основне. Під час суду він сказав, що отримує пенсію, але чомусь це не було взято до уваги. Пенсія в перерахунку на російські рублі 2400. І він каже, що готовий, щоб цю пенсію перераховували для покриття цих збитків. Роки за чотири або чотири з половиною, збиток був би покритий, і можна було б спокійно поставити питання про переведення. Але чомусь ніхто не взяв до уваги цей момент. Зараз ми, звичайно, будемо порушувати це питання, але знову ж таки як піде, чи будуть переглядати його справу, я не можу вам сказати, не знаю.
– Кажуть, що у Олексія Сізоновіча є припущення на онкологічне захворювання ...
– Я коли з ним розмовляла, звернула увагу, що у нього в області шиї ущільнення, типу жировика. Він сказав, що це у нього давно, ще з армії, і воно йому не заважало. А ось після цих всіх подій, які з ним відбулися, після того, як його сильно били, воно почало збільшуватися, рости, і його почало це турбувати. Він підійшов до тюремного лікаря, у них на території є свій лікар, лікар подивився, записав його в книгу і сказав, що потрібно звернутися до фахівця. І ось уже більше місяця він чекає цього фахівця.
Коли ми закінчили розмовляти, я виконуючому обов'язки начальника колонії і представнику ГУ ФСВП Іркутської області сказала: «Чому досі немає лікаря?» Вони сказали, що у них практика така, що, коли записують, то протягом місяця-півтора фахівець приїжджає. І в разі, якщо фахівець подивиться, і потрібно буде зробити операцію, вони його заберуть до лікарні. Мені показали, де лікарня ця знаходиться, і я її бачила по дорозі, коли їхала. Зовні начебто нова лікарня, а які там лікарі працюють, які умови, я не знаю. Кажуть, що начебто у них непогані лікарі ... Але про те, що потрібно його обстежити і, якщо потрібно, зробити операцію, я вже написала лист з проханням, щоб це не пустили на самоплив.
Я ще збираюся звернутися з цього приводу до уповноваженого з прав людини по Іркутській області, щоб він проконтролював. Якщо рішення не буде, або воно буде затягуватися, тоді, звичайно, доведеться виходити на Москву і на Київ.
– Діано Миколаївно, скільки в вашому регіоні ув’язнених - українських громадян?
– Їх багато. Точну цифру я вам не можу сказати, тому що до нас не вся інформація приходить від російської сторони, далеко не вся. Але навіть за тією інформацією, яка приходить в наш регіон, їх досить. Останнім часом багато стало хлопців і дівчат, яких затримують за 228-ю статтею – «наркотики».
– А ті, хто стали заручниками російсько-українського конфлікту?
– Я намагаюся домогтися зустрічі з Сергієм Литвиновим, який знаходиться в Магаданської колонії з березня 2017 року. Але поки мені не дають зустрітися з ним, в порушення всіх міжнародних угод.
Раніше українські правозахисники критикували Україну за відсутність практичних кроків у справі захисту українського громадянина.
