У Німеччині сформували «велику коаліцію» та домовилися про уряд

Згоди двох найбільших політичних сил – блоку консерваторів-демократів (ХДС/ХСС) і Соціал-демократичної партії – про створення «великої коаліції» було досягнуто. Цим було покладено край найдовшій в історії Німеччини політичній кризі, що дестабілізувала саму Німеччину та створювала нестабільність для цілої Європи. Нині вже вчетверте на посаду канцлера висувається Анґела Меркель. За запропонований нею уряд Бундестаг голосуватиме 14 березня. «Новизна» нинішньої парламентської більшості відносна, бо вона вже була біля «керма» держави: з 2005 по 2009 та з 2013 по 2017 роки.

«Велика коаліція» у складі блоку ХДС/ХСС і соціал-демократів розпочала роботу. Якщо Бундестаг ухвалить кандидатуру Анґели Меркель на посаду канцлера, що експерти вважають найімовірнішим, то й уряд почне реалізовувати коаліційну угоду. Про це Радіо Свобода cказала політолог Сюзан Стюарт зі Спілки науки і політики: «Ми виходимо з того що, по-перше, залишиться існуюча політика – бодай тому, що ми матимемо знову велику коаліцію. По-друге, я також очікую, що пані Меркель знову буде федеральним канцлером», – передбачає німецький експерт.

Утім, і на цьому етапі на Меркель можуть чигати неприємні несподіванки. Якщо досі вона отримувала підтримку не тільки парламентської більшості, а й депутатів від інших партій (чотири роки тому 74,4%, як ніхто досі), то нині така ситуація малоймовірна. Адже, за умови, що за неї проголосують усі без винятку члени коаліції, результат сягне позначки 56% – хоч і достатньо, але неприємно для її честолюбства.

Уряд на основі домовленостей і гендерної рівності

Як і розподіл міністерських «портфелів», коли ХДС, як переможцю парламентських перегонів, довелося віддати найважливіші з них партнерам по коаліції, котрі посіли все-таки друге місце на виборах. А також піти на інші поступки заради того, аби вона все-таки склалася. Проте всім догодити не вдалося: одні вважають, що поступки занадто великі, а інші, що вони – занадто малі. Про невдоволення не тільки соратників по партії, а й значної частини суспільства годі казати.

Для голови програми Східної Європи Центру Роберта Боша Штефана Майстра саме в цьому криються несподівані зміни у політиці нового уряду: «З одного боку, Меркель виснажена політично. Йдеться про її наступника. Вона буде змушена надавати більше уваги внутрішній політиці, Франції та ЄС. Це означає, що буде менше часу для України, менше часу для Росії. По-друге, нині у нашому парламенті з «Альтернативою для Німеччини» змінився напрямок дискусії, котра схиляється до скасування санкцій проти Росії та зближення з Путіним. Ми матимемо більшу поляризацію у Бундестазі, з огляду на те, як саме чинити з Росією, з Україною. Ми очікуємо жорстких, гострих дебатів проти позиції Анґели Меркель», – переконаний німецький експерт.

У такій, не дуже сприятливій атмосфері, Анґела Меркель сформувала новий уряд, узявши за основу міжпартійні домовленості та ґендерну рівність: кожен з партнерів висунув на ключові міністерські посади по три чоловіки і по три жінки. Міністром фінансів стане виконуючий обов’язків глави СДПН Олаф Шольц, а міністром закордонних справ – Гайко Маас, який обіймав посаду міністра юстиції у попередньому уряді. Заступник керівника фракції соціал-демократів Губертус Гайль очолить міністерство праці та соціальних питань. Катаріна Барлі, яка донедавна обіймала посаду очільника міністерства у справах сім'ї, має стати міністром юстиції. На посаду керівника відомства із захисту довкілля призначено генерального секретаря СДПН у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія Свенью Шульце. Наймолодшою серед міністрів у новому німецькому уряді стала 39-річна Франціска Ґіффей. Вона очолила міністерство у справах сім'ї.

Чи не найбільшою інтригою у призначенні міністрів була посада міністра закордонних справ, котра у ФРН вважається ключовою. Тож Зіґмара Ґабріеля, якого соціал-демократи не захотіли більше бачити на цій посаді, як і в партії загалом, замінить на цій посаді Гайко Маас. Що про нього відомо?

Несподіванка в особі Гайко Мааса

Цей колишній міністр юстиції не має жодного досвіду у міжнародній політиці, але водночас «дуже сильно орієнтований на державні засади права», говорить Штефан Майстер у розмові з Радіо Свобода. Як пише газета Die Zeit, його кандидатура – несподіванка для нового кабінету: «Маас перейме спадщину провідних дипломатів від Соціал-демократичної партії Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра і Зіґмара Ґабріеля. У майбутньому він вестиме переговори з Ердоганом і невдовзі дискутуватиме з Сергієм Лавровим щодо України», – пише Die Zeit.

Далі видання пояснює, чому Маас став несподіванкою для формування нового Кабінету: впродовж останніх чотирьох років він майже не виявляв інтересу до зовнішньої політики, принаймні не показував цього інтересу. Його висловлювання з міжнародних питань, пише Die Zeit, були досі дуже скупими: «Прихильність до відкритих кордонів ЄС, похвальний допис у соціальній мережі Twitter про мирні переговори ООН із Сирією кілька тижнів тому. Як міністр юстиції, він вів переговори на міжнародному рівні тоді, коли це було необхідно, але зміг досягти визнання досі лише з внутрішньополітичними темами». Йдеться про його боротьбу з правим екстремізмом.

Для України особистість глави зовнішньополітичного відомства Німеччини нині, як ніколи, важлива. Так вважає і керівник Центру ліберальної сучасності (LibMod) Марілуізе Бек. У розмові з Радіо Свобода вона наголосила на вирішальній ролі, яку матиме майбутній міністр закордонних справ: «Це питання важливе, з огляду на те, чи буде ця людина продовжувати політику канцлера Анґели Меркель, яку вона реалізовувала впродовж останніх чотирьох років. Чи так, як це робив колишній міністр закордонних справ Зіґмар Ґабріель, чиє бачення розв’язання конфлікту на Донбасі розходилося з політикою канцлера», – вважає Бек.

Висловлювання соціал-демократів, зокрема Зіґмара Ґабріеля про пом’якшення політики щодо Росією старший директор програм Фонду Маршалла «Німеччина – США» Йорґ Форбріґ пояснює передвиборчою боротьбою. Нині, на його думку, вони будуть спрощуватися: «Росія – була темою, у якій політики СДПН особливо виразно хотіли відмежуватися від Анґели Меркель і ХДС. Відтак буде видно, що залишиться від заявленого раніше соціал-демократами. По-друге, багато залежатиме від особи міністра закоронних справ. М’яка позиція щодо Росії попереднього очільника цього відомтсва Зіґмара Ґабріеля, не відповідає позиції його інших однопартійців», – переконаний Форбріг.

Але дебати добігли кінця, уряд сформовано. Тож, якщо 14 березня вибори канцлера у Бундестазі відбудуться з першої спроби, президент Німеччини назве імена міністрів, які тут-таки приймуть присягу, після чого Кабінет стане легітимним і розпочне роботу, коаліційна угода втілюватиметься у життя.

Підтримка буде – за умови, якщо…

Тим часом у цьому документі вперше за всю історію йдеться також і про Україну: новий уряд має намір і надалі підтримувати Україну на шляху реформ і відновлення її територіальної цілісності. «Ми будемо ангажовано підтримувати Україну в тому, що стосується повного відновлення її територіальної цілісності, зміцнення стабільності та соціального розвитку», – наголошується у проекті коаліційної угоди, затвердженого сьомого лютого лідерами політичних сил, котрі увійшли у «велику коаліцію».

На думку політолога Сюзан Стюарт зі Спілки науки та політики, такі заяви могли бути зроблені і за попереднього уряду, оскільки в них наголошується на таких позиціях, як очікування і заохочення послідовного здійснення програми реформ в Україні, особливо – у частині боротьби з корупцією з метою всеосяжної модернізації країни, на що передбачена фінансова допомога, але лише за досягнення у цій сфері конкретних результатів. Уряд також готовий узяти масштабну участь у відновленні зруйнованого війною сходу України. Однак пані Стюарт застерігає, що це стане можливим лише завдяки істотним крокам із виконання Мінських угод. Тож Стюарт переймається розділом коаліційної угоди, де йдеться не так про Україну, як про Росію:

«Я вважаю, що там можна чітко побачити сподівання завершити цей період часу, коли Росія порушує міжнародне право і є неконструктивним актором на міжнародній арені. А відтак існує бажання повернутися у колишній стан, коли була можлива співпраця. Загалом нині потрібно було б відсторонитися від старих припущень щодо Росії і мети, яку вона переслідує своєю політикою. Коли ж подивитися на мету Росії щодо України, Європи і європейської безпеки загалом, то зрозуміло, що вона несумісна з метою, яку ставить Німеччина. Це і є те, що мене непокоїть: неспроможність вести стратегічну дискусію щодо Росії, яка б допомогла змінити наш погляд на цю країну, на основі якого ми вибудовуємо відносини з нею», – говорить Стюарт.

Щодо Мінських домовленостей, то Берлін і Париж мають намір продовжувати активно сприяти їхній реалізації і домагатися від обох сторін розв’язання конфлікту. Також уряд ФРН готовий зняти санкції з Росії, і говорити про це зі своїми європейськими партнерами, але лише за умови повного виконання Мінських угод.

У проекті коаліційної угоди підкреслюється, що Росія протиправною анексією Криму і «втручанням» на сході України порушила європейський мирний порядок. «Нинішня російська зовнішня політика вимагає від нас особливої уважності й спротиву», – вказується у документі.

Зокрема ідеться про дотримання сторонами перемир'я на Донбасі та відведення від лінії розмежування усіх важких озброєнь. Забезпечити такий розвиток подій має місія ООН, а Україна і РФ повинні виконати свої зобов'язання в рамках Мінських угод. І хоч ці питання були окреслені у проекті коаліційної угоди, але безперечно, що цей документ виконуватиметься уже легітимними підписантами – вже правлячою «великою коаліцією».