Олена Литвинова
У Білорусі триває оголошений владою конкурс ескізних проектів пам’ятного знаку в Куропатах, на який, як повідомляється, подано близько 60 робіт. На державний благодійний рахунок для збору коштів для благоустрою Куропатського меморіалу перераховано понад 3 тисячі доларів, які мають піти на художню огорожу. Радіо Свобода порівнює, як вшановують жертв сталінізму в Україні та Білорусі.
В Україні, як і в Білорусі, увага до місць можливих масових поховань жертв НКВС 1930-х років посилилася в часи радянської «перебудови». Акції відродження пам’яті і вшанування в обох країнах очолили громадські активісти та історики.
Саме завдяки громадській ініціативі у 1989 році в Биківнянському лісі під Києвом, де зараз розташований найбільший в Україні меморіал пам’яті жертв Великого терору, почали проводити розкопки. І приблизно в ці ж роки – у Куропатах під Мінськом.
Раніше влада ставилася до таких місць однаково: вона ретельно приховувала місця трагедії, забирала їх під будівництво або видавала за кладовище замордованих фашистськими окупантами радянських громадян чи померлих від інфекційних хвороб.
За даними українських істориків, в Україні чітко визначено 18 місць, де проводилися поховання жертв репресій. Але не всі вони перетворені на меморіали. Наприклад, у Хмельницькому на такому місці збудовано центральний універмаг, у Вінниці – парк культури і відпочинку.
У Биківні, де, за оцінками фахівців, можуть бути поховані до 100 тисяч громадян, розстріляних НКВС, перші громадські вшанування пам’яті жертв комуністичного режиму відбулися у 1987 році, але влада через півроку поставила альтернативний пам’ятник «радянським воїнам, партизанам, підпільникам і мирним громадянам, розстріляним німецько-фашистськими загарбниками».
У Биківнянських лісах тільки ховали, а не розстрілювали, як у Куропатах
У Биківні жертв сталінізму не розстрілювали, туди тільки звозили тіла репресованих, убитих у київських тюрмах. Офіційно ця ділянка була виділена для НКВС тодішньою київською міською владою «для особливих потреб». Вона існувала як секретний об’єкт і охоплювала 5,3 гектара землі.
Німецькі газети у 1941 році першими повідомили про сталінські репресії у Биківні.
У вересні 1941 року після захоплення Києва німці зацікавилися військовим об’єктом у Биківні і провели там розкопки. «Було виявлено місце вбивств у виконанні ГПУ. Мертві тіла просто накидали, один чоловік лежить у ямі з пробитим черепом, зі здертою з підошв шкірою, а поруч жінка з виразом болю на обличчі від мученицької смерті», – писала тоді «Берлінська біржова газета». У 1945 році НКВС заарештував місцевого жителя, який показав німцям місця поховань, його засудили на 10 років таборів.
На початку 60-х років про Биківню як місце сталінських репресій заговорили представники творчої інтелігенції – відомий режисер Лесь Танюк, художниця Алла Горська і поет Василь Симоненко. Вони звернулися з листом про це до партійних структур, але відповіді не отримали. Незабаром Аллу Горську вбили за нез’ясованих обставин, а Василя Симоненка кілька разів побили у відділенні міліції, після чого той помер. Лесь Танюк змушений був виїхати з України.
Куропати відомі як місце масових розстрілів і поховань жертв сталінізму. За підсумками першого в Білорусі слідства, яке проводилося у 1988 році за фактом масових розстрілів у Куропатах, число жертв сягало 30 тисяч осіб. У середині 90-х, під час повторного слідства, масштаби зменшили до 7 тисяч осіб. Площу ж місця розстрілів також систематично зменшують, хоча, за оцінками білоруських істориків і археологів, ця територія могла сягати 26 гектарів і на ній могли бути знищені від 40 до 300 тисяч невинних людей.
Силами громадськості жертви сталінізму тут увічнені хрестами, фактично тут створено народний меморіал. У 2001-2002 роках громадськість захищала Куропати від будівництва через його територію Мінської кільцевої дороги.
Білорусь – перша у визнанні і аутсайдер в увічненні
Білорусь випередила Україну у визнанні місця поховання жертв політичних репресій 1930–1940 років. У 1993 році урочище Куропати внесене до Державного списку історико-культурних цінностей Білорусі. Але державний меморіал там і досі не з’явився. Натомість це місце дуже привабливе для забудовників.
Іще в часи БРСР уряд обіцяв, що тут буде меморіал, але держава цієї обіцянки досі не виконала.
В Україні в серпні 1994 року новообраний президент Леонід Кучма ініціював зведення меморіального комплексу на території Биківні, і він уже через рік був відкритий. А в 2001 році уряд України ухвалив створити Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили».
У Білорусі народний меморіал у Куропатах виник виключно завдяки зусиллям громади, іноді всупереч прагненням і крокам держави.
Міжнародний фактор як допомога у визнанні
Не останню роль в офіційному визнанні Биківні відіграв польський уряд.
У 1940 році саме під Київ звозили тіла розстріляних польських військовополонених, яких таємно вивозили з Західної України і Білорусі у в’язниці Харкова, Києва та Херсона після підписання пакту Молотова-Ріббентропа. Там їх розстрілювали за «полегшеною процедурою» – без суду і слідства.
Із 2001 до 2012 року у Биківні працювала спільна українсько-польська археологічна експедиція, яка виявила поховання не менш ніж 5 тисяч розстріляних поляків. У 2012 році український меморіал був доповнений польською частиною, яка перетворила його на Міжнародний меморіал пам’яті жертв тоталітаризму 1937–1941 років.
У Куропатах в пам’ять про вбитих радянською владою громадян Польщі поставлено хрест. Сюди з вінками приїжджають майже всі польські делегації, які відвідують Мінськ.
У Биківні ідентифікували 14 тисяч жертв, у Куропатах відомі імена тільки одиниць
На території Биківнянського лісу поховані не менше 100 вихідців із Білорусі.
Генеральний директор Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Богдан Біляшівський каже: «У нашій електронній базі є понад 100 прізвищ громадян, місце народження яких вказане як Білорусь, БРСР, Мінськ або Мінська губернія. Серед них є і євреї, і поляки за національністю».
Наразі історики визначили прізвища 14 191 громадянина з імовірних 100 тисяч похованих на цьому місці. Серед них – ім’я Володимира Бриля, брата білоруського письменника Янки Бриля.
«Точно визначити національну належність досить складно, особливо якщо мова про репресії 1941 року. Адже якщо в 1937–1938 роках слідство хоча б формально дотримувалася процесуальних вимог, у справах є і допити свідків, і анкети репресованих, то перед початком війни рішення про розстріл часто ухвалювали не «двійки» чи «трійки», а одноосібно комісар НКВС. І в цих справах нічого немає, крім вироку», – розповідає керівник заповідника «Биківнянські могили».
Але навіть нехай одне прізвище білоруса, увічнене на плитах пам’яті в Биківні, не викликало інтересу білоруського посольства в Україні.
«За запрошення іноземних делегацій на пам’ятні заходи з участю українського президента відповідає протокол адміністрації президента. Не знаю, чи запрошували до участі в них білоруських дипломатів, але на наших подіях я їх ніколи не бачив», – розповідає Богдан Біляшівський.
Як випливає з офіційного сайту президента Білорусі, Олександр Лукашенко під час своїх офіційних візитів до Києва жодного разу не відвідав меморіал «Биківнянські могили». Як, до речі, і мінське урочище Куропати – за весь час перебування на президентській посаді.
Точно відомі тільки три прізвища білоруських жертв, похованих у Куропатах. Архіви КДБ Білорусі досі закриті, на відміну від архівів СБУ.
Вінки від президентів у Биківні, але не в Куропатах
В Україні з 2000 року щорічно в листопаді відзначається День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій. Нині це День пам’яті жертв голодоморів – із 2007 року у травні запроваджений День пам’яті жертв політичних репресій – у першу чергу масового Великого терору 1937–1938 років.
Щорічно у третю неділю травня в Биківні відбуваються офіційні пам’ятні заходи, в яких беруть участь керівники всіх органів влади України, зокрема, президент, а також представники дипломатичних представництв. Разом із президентами України тут присутні президенти Польщі.
У червні 2001 року меморіал відвідав папа Римський Іван Павло II. Планом візиту це не передбачалося, але він навмисне змінив свій офіційний маршрут, щоб вклонитися жертвам політичних репресій.
Наразі Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» займає 239 гектарів і є найбільшим місцем поховання жертв сталінських репресій в Україні. Биківнянський ліс ніколи не намагалися віддати під забудову.
У Білорусі захисні зони Куропатів як історико-культурної цінності та зони регульованої забудови навколо них за останні кілька років зменшувалися за рішенням влади. В захисних зонах і безпосередньо біля пам’ятного місця відбувалося або планувалося будівництво (наприклад, рекреаційного об’єкта з назвою «Бульбаш-Хол»).
У Куропатах президент Білорусі, як він сам говорив, ні разу не був, вінок від його імені там не покладався. У 1993 році тут був президент Польщі Лех Валенса, в 1994-му – президент США Білл Клінтон.
Із інтерв’ю Олександра Лукашенка Радіо Свобода в серпні 2015 року. Лукашенко про Куропати і «лінію Сталіна»:
Оригінал публікації – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода
