Росія на Корейському півострові намагається відновити вплив часів СРСР – екс-дипломат

Президент США Дональд Трамп заявив у середу, що Росія здійснює поставки до КНДР, порушуючи міжнародні санкції, і тому Пхеньян все ближчий до створення балістичної ракети, яка могла б досягти території Сполучених Штатів. Наскільки звинувачення Трампа близькі до істини?

«Росія взагалі не допомагає нам з Північною Кореєю», – сказав Трамп в ексклюзивному інтерв'ю агентству Reuters, при цьому несподівано похвалив Китайську Народну Республіку: «Те, в чому Китай допомагає нам, Росія саботує, іншими словами, Росія нівелює те, що робить Китай».

Китай і Росія погодилися з останніми санкціями Ради безпеки ООН щодо Північної Кореї, введеними минулого року. Ці санкції передбачають, серед іншого, різкі обмеження поставок палива до КНДР. Однак у грудні 2017 року розвідувальні служби декількох європейських держав повідомили, що Москва щонайменше тричі постачала Пхеньяну паливо, оминаючи санкцій.

Ситуація на Корейському півострові знову помітно загострилася 29 листопада минулого року, коли КНДР вперше за два місяці зробила випробування – цього разу міжконтинентальної балістичної ракети «Хвасон-15». Після цього північнокорейський диктатор Кім Чен Ин заявив, що в зоні досяжності цієї ракети, здатної нести ядерну боєголовку, – вся територія Сполучених Штатів.

Історія «навіювання»

Вперше Організація Об'єднаних Націй ввела санкції проти північнокорейського режиму в 2006 році, після першого успішного випробування ним ядерної зброї. У 2009 році, коли Пхеньян організував новий ядерний вибух, Рада безпеки ООН ухвалила резолюцію №1874, розширила ембарго на поставки зброї до КНДР. Окрім того, всім державам-членам ООН рекомендувалося оглядати морські судна, що прямують до Північної Кореї, і знищувати будь-які вантажі, які могли б мати стосунок до північнокорейської ядерної програми. Втретє посилення міжнародних санкцій відбулося у січні 2013 року, після того як КНДР запустила за допомогою своєї балістичної ракети космічний супутник «Кванменсон-3».

Услід за цим резолюції Радбезу ООН щодо Пхеньяна стали з'являтися все частіше – причому завжди до останнього моменту Росія і Китай усіляко перешкоджали їхньому ухваленню. У березні 2013 року, після третього північнокорейського випробування ядерної зброї, ООН ввела санкції щодо грошових переказів, які надходять до КНДР з міжнародної фінансової системи. У березні 2016 року, після четвертого за рахунком ядерного випробування у КНДР, резолюцією №2270 був заборонений експорт з Північної Кореї в інші держави-члени ООН золота, титану і різних рідкісних металів, а також вугілля і заліза – за винятком «випадків, коли їхній продаж іноземним державам диктується необхідністю підтримки засобів КНДР до існування». Резолюція №2321, ухвалена Радою безпеки ООН у листопаді 2016 року, обмежила ще більше експорт північнокорейського вугілля, а також заборонила експорт з КНДР міді, нікелю, цинку і срібла. При цьому, за даними ООН, до лютого 2017 року 116 із 193 держав-членів так і не представили доповіді про здійснення санкцій.

У серпні 2017 року була ухвалена резолюція Радбезу ООН №2371, яка повністю заборонила експорт з КНДР вугілля, заліза, свинцю і морепродуктів, а також – збільшення числа північнокорейських робітників, котрі легально працюють у зарубіжних державах. Нарешті, 11 вересня минулого року з'явилася резолюція №2375, яка майже повністю заборонила імпорт до КНДР із держав-членів ООН нафти і нафтопродуктів, створення спільних підприємств з північнокорейським капіталом, а також експорт північнокорейського текстилю та газового конденсату. Окрім того, ця резолюція повністю заборонила громадянам КНДР в майбутньому працювати за кордоном в країнах-членах ООН.

22 грудня 2017 року Рада безпеки ухвалила чергову резолюцію щодо КНДР, яка передбачає скорочення поставок нафти і продуктів нафтопереробки до цієї країни на 90 відсотків, заборона на імпорт до країни промислового обладнання і транспортних суден, а також депортацію протягом двох років із держав, які ухвалили резолюцію, північнокорейських робітників, які вже раніше перебували там.

Паралельно з ООН свої персональні санкції проти Пхеньяна вводили всі ці роки США, Європейський союз, Японія, Південна Корея і Австралія. Як правило, вони були ще більш жорсткими і пов'язаними з різними гучними випадками порушень міжнародного права північнокорейським режимом – від потоплення корвета ВМС Південної Кореї «Чхонан» до смерті американського туриста.

Переговори без головного учасника

16 січня в канадському місті Ванкувер відбулася організована США зустріч міністрів закордонних справ 20 держав, присвячена проблемі КНДР. Очільники зовнішньополітичних відомств Росії та Китаю Сергій Лавров і Ван І на ці переговори запрошені не були. Невдовзі після цього державний секретар США Рекс Тіллерсон заявив, що «КНДР поки не можна довіряти, але для переговорів є можливості, якими слід скористатися». Тіллерсон і голова апарату адміністрації Трампа Джон Келлі також висловлювали впевненість у тому, що Північна Корея під міжнародним тиском рано чи пізно буде змушена сісти за стіл переговорів з Вашингтоном, відзначаючи, що для цього існують і підтримуються якісь «відкриті канали зв'язку».

Зустріч у Ванкувері різко розкритикувало МЗС Росії, підкресливши, що, на думку Москви, вона ставить під сумнів авторитет ООН: «Настільки груба спроба групи держав, зустріч яких не мала мандату ООН, підірвати значимість рішень Ради безпеки демонструє їхню повну неповагу до цього найважливішого міжнародному інституту». Міністр закордонних справ Китаю Ван І одночасно заявив про настання «моменту істини» з питання врегулювання ядерної проблеми Корейського півострова: «Зараз настав момент перевірки щирості усіх сторін. Міжнародне співтовариство має подивитися на те, хто насправді сприяє врегулюванню ядерної проблеми Корейського півострова, а хто підриває і знову нагнітає обстановку», –сказав він.

Єдині офіційні переговори, в яких досі погодився брати участь Пхеньян, проходять наразі в прикордонному пункті Пханмунджом у демілітаризованій зоні на кордоні КНДР і Південної Кореї. Вони стосуються лише однієї теми – участі північнокорейських спортсменів в майбутній зимовій Олімпіаді у Пхйончхані.

Хто дратує Дональда Трампа

У розлогому інтерв'ю Reuters, в якому порушувалися і багато інших найважливіших аспектів зовнішньої політики США, Дональд Трамп назвав Північну Корею головною міжнародною проблемою, що стоїть перед ним особисто. При цьому американський президент висловив сумнів щодо будь-яких переговорів з лідером Північної Кореї Кім Чен Ином, раніше названим ним «маленьким ракетником» (little rocket man). У минулому він не виключав прямих переговорів з Кімом: «Я сяду з ним за стіл переговорів, але не впевнений, що це вирішить проблему», –сказав Трамп, зазначивши, що переговори з Пхеньяном, які вели попередні адміністрації США, не змогли стримати розвиток ядерної та ракетної програм Північної Кореї.

Президент США відмовився відповідати на запитання про те, чи підтримує він зв'язок з лідером КНДР, з яким в минулому обмінювався публічними образами і погрозами. Дональд Трамп зазначив, що все-таки сподівається вирішити протистояння з Пхеньяном мирним шляхом, і при цьому дав високу оцінку зусиллям Китаю щодо обмеження поставок нафти і вугілля до КНДР, хоча і зазначив, що «Пекін повинен робити більше для стримування Північної Кореї».

Навіщо Росії потрібен Кім Чен Ин?

Про те, наскільки можуть бути обґрунтованими останні звинувачення президента США на адресу Кремля, в інтерв'ю Радіо Свобода розмірковує колишній дипломат, знавець Корейського півострова, в минулому заступник директора 1-го департаменту Азії російського МЗС Валентин Моїсеєв. Він підкреслює, що загроза військового конфлікту із застосуванням зброї масового знищення на Корейському півострові сьогодні вкрай висока і що будь-яке військове загострення тут неминуче відіб'ється на всіх сусідах КНДР, включаючи Росію, адже північнокорейський ядерний полігон Мантапсан в районі Кільчу розташований приблизно за 300 кілометрів від Владивостока:

​– Дональд Трамп, не згадуючи про це прямо, має на увазі, що нібито з Росії до КНДР танкерами поставляється паливо. Це можливо, звичайно, хоча про якісь великі обсяги годі й казати. Оскільки вся торгівля Москви з Пхеньяном в останні роки не перевищує 10 мільйонів доларів. Навряд чи Росія може сприяти таким чином нарощуванню північнокорейського військового потенціалу. Радянський Союз свого часу був найбільшим постачальником до КНДР високооктанового бензину, тому що він не виготовлявся ні в Китаї, ні в КНДР. А також СРСР постачав туди і авіаційний гас, і зараз ми постачали його туди, вже в російські часи. Можливо, мова про це.

– Нинішній Кремль все частіше говорить про спадкоємність, про наслідування «кращих радянських традицій». Як тут поєднуються практицизм та імперськість?

​– Мені здається, що часто це відбувається просто за інерцією: це «дружба проти когось». Росія дійсно хоче грати якусь роль на Далекому Сході і розуміє, що ключ до її участі в далекосхідних справах лежить, ймовірно, в Пхеньяні. Але будь-які відносини вимагають якогось матеріального наповнення! А ось цього немає. Росія на Корейському півострові, як і багато де ще, намагається якимось чином відновити вплив часів СРСР. Але тоді 90 відсотків північнокорейської торгівлі замикалося на Радянський Союз! А тепер 90 відсотків зовнішньоекономічних зв'язків Пехеньяна припадає на Китай.

– А те, як виглядає Москва в очах міжнародної спільноти, підтримуючи дружбу з найбільш одіозним режимом в світі, не береться до уваги?

– Останнім часом російська дипломатія ніде і ніколи на такі речі не звертає уваги. Вона проводить ту політику, яку вважають потрібною в Кремлі. А там точно не звертають уваги на те, що, дійсно, це – ненависний усіма режим, повз який нормальні країни, що називається, намагаються гидливо проходити повз.

– Історія міжнародних санкцій проти Північної Кореї в останні два десятиліття – це історія протидії цьому процесу з боку Росії і з боку Китаю? І як змінювалися за останній час позиції сторін?

​– Якщо раніше і Росія, і Китай виступали прямо проти санкцій, то тепер все-таки вони формально їх немов підтримують. Хоча завжди залишають для себе у всіх резолюціях Ради безпеки якісь лазівки! Ось і всі зміни, якщо говорити про участь Москви.

– Про те, якими саме ядерними силами володіє Пхеньян, увесь час багато говорять і багато сперечаються. Які Ваші оцінки?

– Тут я схильний повністю вірити американцям. Вони виходять зі своїх розвідувальних даних, в яких немає приводів сумніватися. Але в будь-якому випадку повторювати за Кім Чен Ином його хвалькуваті слова про те, що він «досяг ядерного паритету з Америкою», я б не став, звичайно. Або сам він не розуміє, що верзе, або це неправильний переклад.

– Державний департамент США впевнений, що Кім Чен Ин під тиском обов'язково сяде з Вашингтоном за стіл переговорів. Чи реальна це перспектива?

– Ніколи керівники КНДР ні за який стіл переговорів всерйоз не сядуть, тому що їм це непотрібно. Їм необхідно вижити, а для того щоб вижити, їм потрібно мати ядерну зброю. І ніколи вони не будуть розмовляти, найближчим часом принаймні, на тему якоїсь його ліквідації. Зараз Пхеньян займає досить хорошу, я б сказав, з його точки зору, позицію: бо північні корейці шантажують весь світ! І ніяких переговорів, звичайно, найближчим часом не буде. Вони можуть відбутися тільки на тактичному рівні, на зразок тих, що зараз тривають з Південною Кореєю. Щоб світова спільнота на час забула про їхні ядерні випробування і трішки пригальмувала, так би мовити, зі своїми санкціями.

– Звідки тоді у Заходу знову і знову виникає впевненість, що Північну Корею за стіл переговорів можна посадити?

​– Американські і європейські політики не розуміють, що таке північні корейці і що таке взагалі Схід. Японці, до речі, навряд чи належать до ситуації, що склалася, так само як американці, оскільки вони знають північних корейців і розуміють місцеву специфіку. Я думаю, що на Заході щодо КНДР розвинулося просто нерозуміння або небажання розуміти. Тому що і в США, і в Європі є численні прекрасні фахівці по Далекому Сходу, і вони напевно точно оцінюють всі перспективи. Але публічно не хочуть свої думки висловлювати, для того щоб не виставляти регіон в неполіткоректному світлі. І вже точно воювати з КНДР там ніхто не хоче, це теж зрозуміло.

–Тому Дональд Трамп каже, що ядерна програма Пхеньяна і взагалі КНДР – це головна міжнародна проблема, яку він повинен терміново вирішити? Чому саме так він розставив пріоритети?

​– Дональд Трамп, як будь-який президент США, хоче і повинен залишитися в історії як лідер, «який щось вирішив». Він – амбітна людина, і це нормально! А Північна Корея дійсно зараз є політичною аномалією –маленька країна, яка смикає тигра за вуса! І при цьому тигр нічого не може зробити. Я не виключаю розв'язання незабаром військового конфлікту на Корейському півострові, тому що занадто гостра проблема і занадто багато зброї накопичилося в цьому регіоні і навколо нього.

– І як в такому випадку поведуть себе Пекін і Москва? Це чим загрожує?

– Пекін пов'язаний з Пхеньяном військовим договором. У 1961 році ці країни підписали Договір про співробітництво та дружбу, і КНР зобов'язалася негайно надати військову і іншу допомогу своєму союзнику, якщо він зазнає нападу. Цей договір кілька разів продовжувався, востаннє – до 2021 року. СРСР підписав колись з КНДР такий самий договір, але Російська Федерація, на щастя, відмовилася свого часу його продовжувати, в 90-і роки минулого століття. Але, по-моєму, в разі початку війни Росія теж просто не може не постраждати, хоча б тому, що має 17-кілометровий спільний кордон з Північною Кореєю. Всім сусідам теж дістанеться, що називається. Волею-неволею і Росія, і Китай будуть втягнуті у військовий конфлікт.

Оригінал матеріалу – на сайті Російсько редакції Радіо Свобода