У Європі та Америці ще й досі дивуються, коли раптом дізнаються, що «Щедрик» – це українська народна пісня й найвідоміша її обробка належить українському композитору Миколі Леонтовичу (1877–1921). Коли «Щедрик» вперше пролунав у Нью-Йорку, у Карнегі-Холі ще 1921 року, він настільки закохав у себе американців, що з’явилася його англійська версія – «Carol of the bells», яку зараз наспівують по всьому світу. Коли минулого року відзначали 100 років «Щедрику», нарешті згадали про людину, яка, власне, і створила улюблену різдвяну мелодію. Коли ж небайдужі люди оприлюднили фото будинку, в якому жила родина Леонтовичів, – це у селі Шершні на Вінничині, – виявилося, що будинок той на межі повної руйнації. Журналісти Радіо Свобода відвідали будинок і знайшли людей, яким небайдужа доля споруди.
«Це єдина, фактично, архітектурна згадка про Миколу Леонтовича, це його рідна хата, хата його дитинства, яка дихає і пам’ятає його перші кроки на цій землі. І я переконана, що саме там зародилася в його серці та мелодія Різдва», – каже президент фонду гуманітарного розвитку України Наталія Заболотна.
Історичну пам’ятку вирішили рятувати. І коли Ілля Бондаренко, який у свої 16 років вже відомий у світі скрипаль, уперше почув, в якому стані будинок Леонтовича, зрозумів – і він має докластися до цього порятунку. Бо «Щедрик» – мелодія для хлопця настільки особлива, що раптом приходить до нього у дуже відповідальні моменти. Вперше «Щедрика» Ілля зіграв на Майдані 2014-го. Жодна інша мелодія не могла і не змогла б передати почуттів музиканта.
«Вісник чогось, вісник якихось новин. Кожного разу, коли я чую цю пісню, – для мене вона асоціюється з новиною, що йде звідкись, щось нове приходить кожен раз», – ділиться асоціаціями музикант.
Пізніше був різдвяний концерт у Білому домі – Ілля та його музиканти стали єдиними іноземцями, яким була надана така честь. Їх запросила особисто Мішель Обама (дружина тодішнього президента США Барака Обами) – настільки її вразило джазове виконання «Щедрика». І коли постало питання порятунку будиночку Леонтовича – в Іллі вагань не було.
По-перше, я українець. Я не можу просто так заплющити на такі питання очіІлля Бондаренко
«По-перше, я українець. Я не можу просто так заплющити на такі питання очі. Розумієте, в чому завдання таких людей, як я (які працюють з музикою, які мають ресурс до великої аудиторії), що вони можуть звернутися до неї за допомогою своєї музики, сказати пару слів і є шанс, що люди їх почують», – пояснює Ілля Бондаренко.
Мова, якою висловлюється музикант, зрозуміла без перекладу. І він говорить: не по-юнацьки емоційно, виразно, влучно та переконливо. Тільки в грудні Ілля з музикантами, окрім благодійної програми «Леонтович heart», присвяченій саме порятунку будинку композитора, відіграли ще 10 концертів. Без вихідних, канікул, без будь-якого відпочинку. Юний скрипаль легко погодився на нашу пропозицію зіграти просто в київському метро: в нього було цілих три години перед черговим концертом. Аби люди слухали.
Рятувати поки є що, але відлік йде на місяці. Одна частина будинку – з дірявим дахом, заваленою стіною, а замість вікон – натягнута тканина. В іншій частині – сільська пошта. Тутешня поштарка, Олена, проводить нам екскурсію. Тут вже нічого не нагадує про старі часи, скоріше – про радянські. А за дверима, – прохід міцно забитий величезними цвяхами. Саме там кімнати, які бережуть спомин про родину Леонтовичів.
І якось все не випадково в усій цій історії. Навіть Олена, яка господарює зараз в історичному будинку, має зв’язок із цими стінами.
«Моя мама сюди приїхала в 1973 році і в цьому будинку проживала. Ще й весілля в неї було на території цієї хати», – розповідає жінка.
Залишилися ще й досі люди на селі, які переказують почуті на власні вуха розповіді про Миколу Леонтовича.
Дідусь мого чоловіка тримав його на колінах. Каже, що був хитрий хлопчик, і все хотів знати, був допитливийНіна Бондар
«Дідусь мого чоловіка тримав його на колінах. Каже, що він такий був хитрий хлопчик, і все хотів знати, був допитливий. Він із малечку любив співати. А потім, як підріс, то співав уже у церковному хорі. До Леонтовича у нас не було таких знаменитих людей. А він уже – це знаменита людина нашого села», – переповідає мешканка Шершнів Ніна Бондар.
Сусідка Ніни Євгеніївни, місцева активістка Валентина Чайковська, вірить, що будиночок Леонтовича буде відновлений.
«Нам не потрібні апартаменти великі. Нам потрібно відновити так, як він був. В цьому році неочікувано прибрали парк Леонтовича. І коли поставили стільці, столи, – люди дивляться: як тут добре, тут можна відпочивати», – розповідає вона.
Про відпочинок не тільки для місцевих, задумалися вже й у сільраді. Кажуть, якщо будинок автора легендарного «Щедрика» відреставрують – село оживе. Сюди нарешті почнуть завертати туристи.
Ми станемо заможніші, звичайно. Тому що до нас будуть їхати туристи, можна буде відкривати магазини, кафешки, зелений туризмНаталія Михайлова
«Ми станемо заможніші, звичайно. Тому що до нас будуть їхати туристи, можна буде відкривати магазини, кафешки, зелений туризм», – перераховує переваги голова сільради Наталія Михайлова.
На відновлення будинку потрібно півтора мільйони гривень. Завдяки благодійному концерту зібрано вже 250 тисяч. Ще трошки – і буде тут і музей, і дитяча музична школа.
Тим часом і клавішні, і струнні, й ударні інструменти розносять світом музику Миколи Леонтовича. Найближчими днями, ба навіть тижнями, український «Щедрик» лунатиме від ісландського Рейк’явіка – найпівнічнішої столиці світу, до найпівденнішої – новозеландського Велінгноту. Світ повниться різдвяними мелодіями.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Микола Леонтович – українець, який подарував світові «маленьке музичне диво»
Пісня Jingle Bells українською набрала мільйон переглядів на YouTube
