Жінки в армії і на війні. Які права мають тепер і що змінить новий закон?

Анастасія Гончар

Здавалось би, після чотирьох років війни жінка у військовій формі мало кого здивує. За офіційними даними, які оголосив міністр оборони Степан Полторак, в лавах Збройних сил України проходять військову службу та працюють понад 55 тисяч жінок. Серед них офіцерами є лише майже 3 тисячі, а найвищим офіцерським званням є полковник. Минулого тижня Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроект №6109, який урівнює жінок та чоловіків під час проходження військової служби у Збройних силах та інших військових формуваннях. Що зміниться в разі, коли законопроект буде ухвалено остаточно, і чи достатньо лише цих змін, та які прогалини він врегулює?

Кризовий психолог, інструктор із запобігання та лікування посттравматичного стресового розладу, спеціаліст з медитацій та гіпнозу Андрій Полтавцев розповідає, що за останні два роки війни дедалі більше жінок ідуть до армії, аби саме рятувати.

«Спілкувався з багатьма жінками, які були в АТО. Помітив, що одна є категорія, яка йде захищати та оберігати, бо відчуває, що це необхідно. Інші – знають, що їхні вміння та навички допоможуть в бойових умовах», – пояснює Андрій Полтавцев.

«Чи опинилась би на війні, якби не кривава ніч із 18 на 19 лютого 2014-го?»

Катерині 29 років. Родом вона з Харкова. Через півтора роки після початку війни вона повернулась у мирне життя. Військовою людиною себе не вважає, але називає людиною війни. Її батько – військовий, та це ніяк не пов’язано із тим, що Катерина була в АТО, до речі, разом із сестрою.

«Ми не домовлялися спочатку із нею ніяк про те, що плануємо разом їхати на Донбас, але помічали одна за одною, що щось відбувається. Поговорили згодом відверто, і з того моменту знали, що будемо вже вдвох», – розповідає дівчина.

Катерина каже, що пішла в АТО, бо відчула, що має захищати Батьківщину. Під час Революції гідності дівчина була в третій майданівській сотні.

«Маю сумнів, що я коли-небудь опинилась би взагалі на війні, якби не перша кривава та смертоносна ніч із 18 на 19 лютого 2014 року. Потім окупація Криму, від якої ще ніхто не оговтався, а за півостровом пішов Донецьк, Луганськ. Тоді зрозуміла, що далі може бути і Харків, і Суми, а потім України не стане», – каже Катерина.

​– Ми приїхали в АТО і починали все робити з нуля: формування батальйону «Айдар», реєстрація осіб (майже одразу мали «200-го», але не знали хто, звідки), побутові питання вирішували. Пам’ятаю, хтось знайшов у лісі медичні ноші, щоб на них спати. Хлопцеві казали: мовляв, ти що, дивний, вони ж в крові! Але йому м’яко було, перш за все. У нас із сестрою були свої спальники, але нам ще хлопці відали матраци, за що ми їм дуже вдячні. Відокремили нам із сестрою ширмою кімнатку навіть.

Сильні прогалини в плані гігієни є. Чоловіки не завжди розуміють, чому от тобі потрібно прийняти душ. В нас там спочатку була така душова, де високі чоловіки, коли мились, то видно було їх коліна, а де я там буду із своїми 160? Я придумала, як все обладнати, чоловіки допомогли, і дівчата, які підтягнулись до нас пізніше, вже більш-менш умови мали.

У моєму військовому квитку я – спеціаліст з інформаційної діяльності, робила в основному аналітичну роботу, звіти. Назвати себе універсальним солдатом не можу, але розуміла, що потрібно буде робити все, що скажуть. Спеціальної підготовки жодної не мала, навіть військову кафедру не закінчувала.

Багато випадків, коли жінок оформлюють як швачок, кухарок, а вони насправді виконують розвідувальну роботу, можуть в холодних сирих окопах довго лежати, виходить, що працюють на нелегальних позиціях. І вони так само в бліндажах із чоловіками нарівні сидять. Зазвичай, на жінок офіційні накази не поширюються, але вони разом із чоловіками йдуть на передову, бо треба, і можуть навіть іноді краще, ніж деякі чоловіки, виконувати накази. У випадку втрат, поранень, такі жінки – небойові втрати. Та і взагалі, по завершенню служби, якщо є допомога, то мінімальна.

Коли я повернулась у мирне життя, ось тоді почалось найгірше. Була на війні, так, могла плакати, але чотири місяці мирного життя я провела в глибокій депресії, обмежуючись походами за продуктами в магазин, де, до речі, я не могла іноді пройти повз вітрину із м’ясом. Коли по частинах збираєш людей, із якими говорила декілька годин до того (збирали декого по татуюванням, як пазли), там не всі чоловіки витримують, їх просто нудило, а жінки збирались, бо треба, і робили.

Згодом потрапила на прийом до психолога, яка мені дуже допомогла. Це було в санаторії, де військовим допомагали відновитись. Чоловіки часто ігнорували візити до психолога, а я пішла.

Не розумію, чому, якщо жінка народилась воїном, щось має забороняти їй йти за покликом серця. Згадайте Аміну Окуєву. Я не можу уявити, щоб хтось їй сказав: «Йди народжуй дітей, бо війна – це не для жінок». Аміна була воїном, сповідуючи іслам, який дуже жорстко диктує патріархальну систему сім’ї. Жінки, які хочуть рівності із чоловіками, просто борються за свої права, як за права людини.

За 1,5 роки війни я не стикалась із дискримінацією від своїх побратимів. Були поодинокі випадки, коли приходили новенькі, ось вони могли собі дозволити сказати щось на кшталт, що ти жінка, і тобі тут не місце. Я не мала виправдовуватись, за мене говорили мої дії та чоловіки, з якими я працювала. Ось це справді повага, коли оточуючі бачать, на що ти здатна, і розуміють, що стать ролі не грає.

«Ти підбори змінила на берці» співають в одній пісні… Мене відверто дратує, коли говорять про військову жінку в контексті страждань та жертв. Помічаю таку гіперболізацію в дві сторони: жінка-страждальниця та красуня в формі. Хочу, щоб обидва стереотипи були зламані нарешті.

Сьогодні в ЗСУ жінок мало – 8,7 %. Явище дискримінації за статтю справді існує – як стосовно жінок, так і щодо чоловіків, вважає народний депутат України Ірина Суслова. Вона стала одним із ініціаторів проекту закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних силах України та інших військових формуваннях». Депутат розповіла, що під час голосування в першому читанні на її сторінку в Фейсбук багато писали: а що, жінки теж будуть жити в бліндажах? Насправді, вони вже сьогодні там живуть.

«Під час роботи над законопроектом ми зосередились на тому, аби врегулювати, по-перше, віковий критерій», – розповідає депутат. За попереднім законом, жінки могли укладати контракт на службу до 40 років, а чоловіки до 60 років. «Варто розуміти, що контракт мають підписувати із людьми, які відповідають кваліфікації, фізичному стану та посаді, на яку людина претендує», – додає Ірина Суслова.

Законопроект урівнює чоловіків і жінок, щоб вони мали однакову роботу, однакові повноваження та критерії, обов’язки та можливості. Депутат вважає, що другий важливий момент, який також зазнав змін, дискримінував насамперед чоловіків. Адже чоловіки ходять в наряди, їх також карають нарядами, а жінки за бажанням проходять військові наряди та збори.

По-третє, жінки зможуть стати генералами. Із контрактом до 40 років жінка фізично не зможе досягти такого звання. Жінки, які повернулись з АТО, не могли підписати контракт також через вік.

«Так, їх небагато, але вони є, не всі на передовій, багато хто працює в кабінетах. Але ми не маємо право забороняти людям реалізовувати себе», – наголошує Суслова.

Чи на всі військові посади можуть іти жінки?

Влітку минулого року було розширено список військово-облікових спеціальностей, тому жінки вже офіційно можуть бути танкістами, снайперами та стрілками. На жаль, законопроект не вирішує важливу проблему, коли жінки не можуть претендувати на всі облікові спеціальності. Існує проблема, що їхнє командування вимушене оформляти на посади, де жінкам дозволено працювати. Фактично, вони виконують важчу роботу, ніж передбачено посадою.

«Для цих змін не потрібен закон, потрібен наказ міністра оборони. Водночас із цим потрібно відкривати доступ до військової освіти жінкам та дівчатам, та урівнювати відповідальність, аби жінки мали достатній рівень підготовки, вони повинні отримувати відповідну освіту. Працюємо над тим, щоб узгодити нормативно-правову базу Міністерства освіти та Міністерства оборони, відповідно до нового закону про освіту, який дозволяє дівчатам проходити навчання у військових ліцеях», – пояснює Суслова.

Армія повинна відповідати стандартам НАТО

Усі люди різні. Жінки в тому числі. Кожна знаходила для себе внутрішнє пояснення, навіщо вона йде на війну або в армію взагалі. Дехто називає жінок слабкою статтю та вважає, що війна – суто чоловіча справа. Психолог Андрій Полтавцев знає, що жінки більш стійкі до стресу та легше переживають людські втрати. А коли повертаються з війни, їм легше себе знайти в чомусь новому. Найгірше, що може бути в жінок і чоловіків – повне занурення в себе. Один з проявів посттравматичного розладу – це саме та впевненість, що вони самі впораються та подолають ПТСР ()Посттравматичний стресовий розлад), закрившись у собі.

Армія не має статі. Якщо Україна взяла курс на вступ до НАТО, то армія повинна відповідати його стандартам, а це означає також і впровадження у ній гендерно-чутливого захисту.