Мурали, які ще кілька років тому були нечастими гостями на українських будинках, зараз вже злились із рельєфом міст. Портрети, орнаменти, абстракція, тексти – малюють усе, проте не до кожного муралу люди ставляться з любов’ю. З часом усе частіше з’являються історії про пошкоджені з тих чи інших причин малюнки, або ж про такі, яким узагалі не знайшлось місця. Чому так відбувається, і що чекає на тренд муралів?
«Це за межею. Ви би ще відкрили пиріжкову «Гітлер», м’ясний ресторан «пол Пот», вареничну «Сталін» чи шаурму від «Саддама Хусейна», – це лише один із гострих коментарів, які залишали користувачі на сторінці одного зі столичних барів.
Справа в тому, що на його стіні, з нагоди відкриття, з’явився резонансний мурал – портрет відомого колумбійського наркобарона Пабло Ескобара, на сумлінні якого численні вбивства.
На скандальний портрет відреагувала і влада: заступник мера Києва Олексій Резніков заявив, що Держспоживслужба вже навідувалась до закладу і розгледіла в муралі з Ескобаром порушення закону про рекламу. Зокрема, «реклама не повинна містити інформацію чи зображення, що порушують етичні, гуманістичні, моральні норми, нехтують правилами пристойності».
Бар зобов’язали прибрати скандальне зображення до 12 листопада.
Щоправда, керівний партнер закладу Дмитро Колонський заявляє, що саме на резонанс від портрету і розраховував.
«Портрет на муралі – збірний образ колумбійського фермера. Звичайно, можна впізнати самого Ескобара. Але мурал – мистецтво, креатив. Не бездушний пластик, пропущений через ламінатор. Тут фарби пропустили через душу. У картині є дух. Зовсім інший підхід», – прокоментував він для Радіо Свобода.
Вандалізм на муралах
Зовсім з інших причин, проте також непереливки було свіжому муралу із зображенням Івана Павла II, 264-го папи Римського, який мав польське походження.
Урочисто відкритий всередині жовтня, він мав символізувати «постійне вираження дружби та пам'яті людини, яка підтримувала Україну, свободу та мир». Саме ці слова цитував тоді посол Польщі в Україні Ян Пєкло.
Проте в ніч перед відкриттям портрету, на ньому з’явилися антипольські написи, із яких «уніати не пройдуть» та «приберіть це» були найкоректнішими.
Після того, як поліція зафіксувала акт вандалізму, комунальники Печерського району стерли написи.
Мурал понтифіка з’явився в період, коли стосунки Києва та Варшави загострилися: різкі заяви міністра закордонних справ Польщі про те, що «з Бандерою ви до Європи не увійдете», проблеми з доступом поляків до українських земель для пошуків давніх останків, суперечки щодо трактувань спільної історії.
«Це може бути і російський слід, а може бути, що завгодно. Ідіоти живуть в кожній країні: і в Польщі, і в України, і в Британії, й у Франції. Може, це якийсь ідіот просто взяв і написав», – коментував після інциденту посол Пєкло.
«Утеплені» мурали
Та частіше причина пошкодшення муралів значно прозаїчніша – утеплення фасадів будинків, або ж встановлення кондиціонера посеред малюнку.
Один із нещодавніх випадків – мурал у Сумах, який мешканці заклали пенопластом, пояснивши, що стіни всередині чорніють від вологи і з’являється грибок.
Тоді місцеві автори малюнку спокійно відреагували на рішення жителів, і пообіцяли або домалювати закритий шматок, або «обіграти» його.
У столиці ж найбільш резонансним став кондиціонер, який розмістили на «підборідді» мурала дівчинки.
Коментуючи тоді цей випадок, хтось пропонував штрафувати власника кондиціонера, інші поставились із розумінням. Його, зрештою, зняли.
Утім, це зовсім не поодинокий випадок.
Мурали: переосмислити і збавити темп
Що зараз відбувається із модою на мурали: українці від них стомились, і тому не завжди бережуть, чи це природній процес мистецтва?
Виявилось, що експерти зараз неохоче говорять про ці вуличні малюнки – кілька фахівців відмовились висловити своє ставлення, щойно дізнавшись про про тему.
Одна зі співрозмовниць пояснила: «У нашому місті мурали з’являються незвичним способом, не таким, як зазвичай це відбувається в інших містах і країнах. І, відповідно, це має зовсім інший етичний сенс. І від того люди не хочуть коментувати цю тему».
Йдеться також про те, що, зокрема, в Києві мурали з'являються як міджевий проект деяких міських політиків та службовців, каже аналітик Центру CEDOS Марія Грищенко.
А саме узгодження нанесення муралів із менеджерами міста відрізняє їх від графіті, які робляться без дозволів:
«Бувають випадки, коли навіть у жителів будинку не запитували, чи можна у них розмістити зображення. Яскравим прикладом, на що ми мали б звернути увагу, є Краків, у якому теж останнім часом з’являється дуже багато муралів, різних зображень. Але у Кракові відбувається конкурс, обговорення зі спільнотами цього процесу», – каже вона.
Окрім того, процес нанесення муралів за кілька років став дуже хаотичним: більшість малюнків зосереджені в центрі столиці, що виглядає як візуальне нагромадження, особливо на тлі великої кількості вуличної реклами, каже Грищенко.
«У Західній Європі існує така практика створення муралів у депресивних, проблемних районах, для того, щоб знизити рівень небезпеки в цих місцях. Є хороший приклад у місті Майнц у Німеччині, у районі, де був вищий рівень злочинності у порівнянні з іншими районами міста, була запроваджена програма створення муралів у тих місцях, де найчастіше скоювались злочини. Цей проект звернув увагу на район, потім відбулось і покращення благоустрою місця - з'явилось якісне освітлення, були облаштовані публічні простори. Цим проектом вдалось знизити рівень злочинності в районі та підвищити якість життя місцевих мешканців», – пояснює вона.
Тож поки поява муралів залишатиметься такою ж непрозорою, це може і надалі викликати прояви протесту проти малюнків, які викликали на початку захват, каже експерт.
«Супротив пов’язаний із тим, що так, чи інакше, активні жителі міста хочуть висловитись, показати своє ставлення, долучитись до процесу творення міста. Цей процес у формі знищення, замалювання, поставлення своєї відмітки теж можна сприймати як процес діалогу», – резюмує Грищенко.
Мода на мурали дійсно стихає, проте лише в столиці, каже засновниця компанії Art Management Катерина Тейлор. Одеса, скажімо, лише переживає бум на ці малюнки, проте, припускається тих же помилок, що й столиця, додає вона.
Коли мурали лише почали з’являтись, багато людей зрозуміли, що для них це спосіб заявити про себе.
«Зробити щось яскраве і нібито хороше. Мурал сам по собі не має позитивної чи негативного забарвлення. Але коли він малюється на будівлі, що у поганому стані, тоді це вже погана ініціатива. І це було часто. Ми живемо в яскравому місті, де руйнуються стіни», – говорить Тейлор.
Чи далі тренд на настінні мурали взагалі зникне, чи стане більш контрольованим – залежатиме, зокрема, й від суспільних процесів. Проте у будь-якому разі слід буде вирішувати: що робити з уже існуючими малюнками, які з роками втрачатимуть колір та осипатимуться. Навряд, чи в когось буде бажання витратити десятки тисяч гривень, щоб відновити малюнок, додає Катерина Тейлор.
