Олена Литвинова
У київських архівах зберігаються матеріали про економічне співробітництво майже 100 років тому між УНР та БНР. Білоруський Народна Республіка, незважаючи на невдалі спроби домогтися від Української Народної Республіки офіційного визнання незалежності, намагалася налагодити з Києвом економічне співробітництво.
Для постійних відносин потрібно було подолати опір німецького командування, під пильним оком якого здійснювалися всі експортно-імпортні операції між БНР і УНР. Ввезення і вивезення кожної партії товарів, особливо стратегічних, до яких належали, наприклад, білоруський ліс і українське зерно, відбувалися тільки на підставі його дозволу.
Чим торгували сто років тому
Товарна номенклатура того часу частково нагадує сучасну, але, звичайно, з урахуванням технологічного прогресу. Тоді Україна купувала у Білорусі дрова, дерев’яні будівельні матеріали, паливо, сірники, скляні вироби, гриби, сухофрукти і навіть сіно. А Білорусь в України – металургійний-промислову продукцію (цвяхи, залізо, плуги, сівалки, соломорізки, лопати, коси, сокири), хімічну (мило і соду) і сільськогосподарську (цукор, шкіру, махорку, овочі і зерно).
Але при цьому сторони обмінювали стратегічний товар на рівноцінний для партнера; наприклад, за поставки українського цукру і зерна Білорусь мала постачати лісоматеріали.
Перша угода, перший аванс і перші непорозуміння
Якщо орієнтуватися на архівні матеріали, то початок обміну товарами між Білоруссю і Україною припадає на квітень 1918 року. Тоді очільник білоруської делегації у закордонних переговорах Олександр Цьвікевич попросив українське Міністерство продовольчих справ виплатити аванс у розмірі 300 тисяч рублів за поставку 15 тисяч кубометрів березових дрів. Аванс він отримав особисто за чековою книжкою. Але потім Облікова палата українського міністерства довго шукала підтвердження, що дрова були поставлені. Деякі представники рахункової палати стверджували, що угоди не відбулося, а гроші білоруська сторона використала на створення в Києві Білоруської торговельної палати. Саме через неї і мали здійснюватися всі двосторонні експортно-імпортні операції.
Відразу після проголошення незалежності БНР і УНР будували великі плани на співпрацю. Але реалізувати їх не вдалося через перманентні воєнні дії, польську і німецьку окупації, а також економічний хаос, викликаний Першою світовою війною, і не в останню чергу через відсутність у білоруських і українських еліт того часу політичної гнучкості і вміння прогнозувати розвиток політичної ситуації.
Восени 1918 року за наказом українського Міністерства закордонних справ всі торговельні операції з Білоруссю припинилися. Білоруську торговельну палату запідозрили у причетності до спекуляції товаром.
Новий механізм для взаємної торгівлі, який існує донині
У листопаді 1918 року народний секретаріат Білоруської Народної Республіки поінформував українську сторону про створення під головуванням Олександра Цьвікевича особливої торговельно-економічної комісії для відновлення обміну товарами. Разом з українськими колегами вони повинні були підготувати проект великої угоди про економічне співробітництво. Його було підготовано і планували підписати у грудні 1918 року.
Митний союз мав стати наступним кроком
Угода складалася з шести розділів. У документі прописувалися загальні права громадян на територіях обох країн (зокрема і право на придбання власності, створення підприємств, отримання патентів). Передбачалося, що дипломатичні відносини будуть здійснюватися через призначення генеральних консулів, консульських і торговельних агентів.
Головним принципом торговельно-економічних відносин визначалося зобов’язання кожної зі сторін не створювати перешкод для взаємних торгових операцій. Водночас передбачалося, що щодо товарів державної монополії можуть визначатися особливі умови торгівлі. Сторони на взаємній основі відмовлялися від митних зборів, але могли вводити збори за реєстрацію товарів на ввіз і вивіз. Реалізація монопольних товарів могла здійснюватися на підставі спеціальних дозволів державних органів.
У торгівлі дозволялося брати участь торговцям і промисловцям, які мали документальне право на виробництво тих чи інших товарів. Одночасно сторони зобов’язувалися попереджати одна одну про всі зміни у торговельному законодавстві. Окремо регламентувалася співпраця у сфері судноплавства та здійснення транзиту.
Планувалося, що для реалізації цієї угоди будуть розроблені і підписані спеціальні конвенції – для впорядкування фінансових операцій, шляхів сполучення, поштових, телеграфних та телефонних з’єднань.
Але 10 грудня 1918 року Червона Армія зайняла Мінськ, Мінська рада оголосила про відновлення радянської влади, а до середині лютого 1919 року майже на всій території Білорусі знову встановилася влада більшовиків. І ця угода залишилася тільки на папері, який зберігається в українських архівах без підписів представників БНР та УНР.
Матеріал повністю – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода
