Україна в момент народження незалежності майже 100 років тому стояла перед викликами, які молода держава не змогла подолати. Але вона заклала підвалини для майбутніх поколінь, її політику потім продовжували у діаспорі, про історію тих змагань зберігали пам’ять підпільники та дисиденти. Одним із напрямків політики Української Народної Республіки була опора на співпрацю з Польщею, співпрацю, яка на той момент була важким компромісом для Києва, адже для неї тоді довелося пожертвувати інтересами Львова. Далі про це говоримо з польським істориком українського походження, співробітником Польського інституту національної пам’яті Ігорем Галагідою.
Cаму мрію та ідею УНР пізніше плекала українська еміграція, петлюрівці, які опинилися чи то в Польщі, чи в інших державах
– Українська Народна Республіка, як відомо, – то була невдала спроба створити українську державу на початку 20-го століття після Першої світової війни. І хоча спроба була невдалою, саму мрію та ідею УНР пізніше плекала українська еміграція, петлюрівці, які після краху невдалої української національної революції опинилися чи то в Польщі, чи то пізніше в інших державах на заході Європи чи в Америці.
Коли розвалювався Совєтський Союз, то також почали нав’язувати ту ідею УНР, що була на початку 20-го століття
На цю ідею спиралася українська еміграція чи пізніше її нащадки, коли де-факто української самостійної держави не було, але ця ідея була жива і пізніше в 1940-х, 1960-х. Пам’ять про те, що сталося в 1917-1918 роках, звичайно, існувала. Так що нічого дивного, що коли розвалювався Совєтський Союз, то також почали нав’язувати ту ідею УНР, що була на початку 20-го століття.
– Нині українці у Польщі згадали про тих героїв УНР, які полягли за Польщу в битві за Варшаву, згадали генерала армії УНР Марка Безручка й інших. Наскільки їх згадують зараз у Польщі і наскільки ця пам’ять про цих людей може об’єднати українців і поляків?
У Польщі існує пам’ять про тих українських вояків, які загинули в 1920 році, коли боролися пліч-о-пліч з поляками проти більшовицької Росії
– Звичайно, не є таємницею, що між поляками й українцями історія доволі складна. Звичайно, і з одного, і з другого боку пам’ятають більше про жертви, і всі криваві події, особливо під час Другої світової війни і післявоєнного часу. Все-таки після довгого десятиліть мовчання, можна сказати, що в Польщі існує пам’ять про тих українських вояків, які загинули в 1920 році, коли боролися пліч-о-пліч з поляками проти більшовицької Росії.
В непростих польсько-українських стосунках, коли йдеться про історію кращого минулого, то одним з таких моментів є спільна боротьба 1920 року
Ми знаємо, що доля тих українських вояків буда трагічною. Частина з них пізніше була інтернована в Польщі, чимало з них померло. Частина з них лишилася пізніше в міжвоєнній Польщі, вони тут поховані, мають тут свої цвинтарі, і пам’ять про них все-таки існує. Особливо місцева громадськість не дбає про ті чимало місць, де поховано українських вояків. У тих непростих польсько-українських стосунках, коли йдеться про історію якогось кращого спільного минулого, то одним із таких моментів є та спільна боротьба 1920 року.
– Уряд УНР у 1920 році був союзником Польщі. Разом із тим, стати союзником Польщі означало і зрадити інтереси ЗУНР, де польський уряд проводив несприятливу, м’яко кажучи, до українців політику. Чи мав уряд УНР можливість якось впливати на політику щодо українців?
– Я думаю, що в тому полягає велика трагедія Симона Петлюри чи взагалі уряду УНР, що в тих колах великої політики, великої історії, рятуючи себе, в якійсь мірі, перед більшовицькою Росією, він, шукаючи союзників, був змушений зв’язатися з Польщею. Він не мав просто іншого виходу.
Петлюра просто мусив рятувати те, що можна було врятувати
Мені здається, що Петлюра просто мусив рятувати те, що можна було врятувати, мусив пожертвувати інтересами українців на західноукраїнських землях, тобто в Галичині, в основному.
Коли йдеться про пізніший час, після Ризького договору, то Польща пробувала певний час підтримувати дії петлюрівців. Були спроби викликати антибільшовицькі повстання в Україні, відомий похід Юрія Тютюнника, все ж таки та політика Польщі закінчилася десь у половині 1930-х років.
Коли йдеться про пізніший час, то Польща пробувала підтримувати дії петлюрівців. Були спроби викликати антибільшовицькі повстання в Україні, відомий похід Юрія Тютюнника
Коли йдеться про цей міжвоєнний час, про долю української меншини в Польщі, тут можна бачити різні дії. По- одному вели себе українські політики Галичини, а по-іншому, колишні, які поселилися на Волині. Тут можна побачити трошки відмінності, але це є досить складне питання.
Не можна звичайно промовчувати поганого, що було між поляками і українцями, але також не можна забувати позитивні, добрі речі. І без сумніву, таким позитивом власне й була співпраця у 1920-х роках.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Європа повинна пам’ятати: вояки УНР у 1920 році рятували її від комунізму
