«Російська гра з вогнем» – експерт про припинення Росією угоди зі США щодо польотів над Сирією

Міністерство оборони Росії оголосило, що припиняє взаємодіяти зі США в рамках Меморандуму про запобігання інцидентів в небі над Сирією після того, як сили коаліції на чолі зі США збили сирійський літак ВПС Башара Асада, якого підтримує Москва. Тим часом США заявляють, що Вашингтон намагається відновити канал зв’язку з російськими військовими для запобігання інцидентам у небі над Сирією.

Сирійський літак був збитий, бо, як заявили в штабі коаліції, скинув бомби неподалік загонів опозиції, яку підтримують США. Влада Сирії стверджує, що літак брав участь в операції проти угрупування «Ісламська держава». Москва назвала подію «порушенням суверенітету» Сирії.

Меморандум про безпеку польотів у Сирії був ухвалений Росією і США в жовтні 2015 року – щоб мінімізувати ризик «інцидентів між літаками Росії і міжнародної коаліції на чолі зі США». Тепер, заявляє Міністерство оборони Росії, російські сили ППО в Сирії будуть відстежувати літаки і безпілотники коаліції «як повітряні цілі».

Російський військово-політичний експерт Юрій Федоров вважає те, що відбувається, бажанням Москви продемонструвати, що вона готова до зростання напруженості у відносинах із Заходом (після того, як не виправдалися російські надії на зміни в політиці США з перемогою Дональда Трампа на президентських виборах). Причиною цьому, вважає Федоров, став крах й інших зовнішньополітичних надій Росії: зокрема, у Франції на президентських виборах переміг Емманюель Макрон, який найменше підтримує Росію, а тепер ще й його рух здобув перемогу на парламентських виборах.

Відмова Росії від співпраці зі США у сфері безпеки польотів у Сирії, вважає Федоров, підвищує небезпеку прямого зіткнення. Угода вже припинялася в квітні, коли США завдали ударів крилатими ракетами по базі сил Асада після здійсненої в Сирії хімічної атаки (тоді комплекси ППО С-300 і С-400 російського виробництва не змогли зупинити ракети, що летіли низько, але проти літаків вони можуть діяти ефективно). У травні дію угоди було відновлено, але, як виявилося, ненадовго:

– Меморандум був детально розробленою сукупністю технічних заходів і протоколів, які повинні були в ідеалі виключити, а на практиці мінімізувати ймовірність зіткнення російських літаків з літаками міжнародної коаліції і виключити застосування російських засобів ППО, С-400 і С-300, які є в Сирії, проти авіації міжнародної коаліції. Припинення дії меморандуму – це сигнал, посланий США, який означає: ми можемо в будь-який момент збити якийсь ваш літак, якщо він з’явиться не там, де нам подобається. Це з технічної точки зору.

Якщо говорити про політичний бік, то треба мати на увазі, що зовсім нещодавно Сенат США ухвалив законопроект про посилення санкцій щодо Росії і про те, що президент США зобов’язаний для пом’якшення санкцій отримати відповідний дозвіл Конгресу. Це дуже болісний удар по інтересах Кремля. Я думаю, реакція Москви на знищення сирійського літака покликана показати американському істеблішменту, що вони, мовляв, грають з вогнем. А гра з вогнем в Сирії може скінчитися дуже погано. Уявіть, якщо російський літак або російська ракета зіб’є американський літак?! Після цього США, як мені видається, зроблять якісь заходи у відповідь. І далі це може піти просто за сценарієм ескалації, який невідомо чим закінчиться. Це російська гра з вогнем.

Відреагувати так, щоб не втратити обличчя, можна дуже різними способами. Можна порушити питання в Раді безпеки ООН, можна випустити якийсь «коментар» МЗС (відомо, що російські дипломати – фахівці з таких «коментарів»). І я б звернув увагу на реакцію деяких членів Ради федерації, які виступили з досить різкими погрозами на адресу США. Мені здається, що йдеться про накручування рівня напруженості у відносинах зі США.

– У Сирії зросла напруженість. У Франції ситуація не така, як хотілося б Москві. Чи можна сказати, що з точки зору Москви зовнішньополітична ситуація погіршується? Чи їм в якомусь сенсі вигідне підвищення градуса напруженості, з точки зору внутрішньої політики?

– Питання на мільйон доларів. З одного боку, руйнуються надії, які проявилися на початку цього року, пов’язані з приходом до влади в США Дональда Трампа. Потім були надії, що у Франції прийде до влади якась проросійська фігура, якщо не Марін Ле Пен, то Франсуа Фійон – практично всі кандидати в президенти Франції, крім Макрона, виступали з досить проросійських позицій. Тому перемога Макрона – це, звичайно, удар – не те щоб по самолюбству Путіна, але по його планах. І, найімовірніше, не вдасться нічого і з виборами в Німеччині восени цього року. Найімовірніше, як кажуть аналітики, переможе знову партія Анґели Меркель. Тож надія на те, що можна буде якось пом'якшити санкції, – а це, я думаю, зовнішньополітичне завдання номер один для президента Путіна, – очевидно, недосяжне. А якщо лінія на пошуки якоїсь домовленості із західними лідерами, яка б влаштувала Путіна, не вдається, відповідно, Москва перемикається на різкішу стратегію – спробувати налякати владні еліти Заходу і поставити їх перед складним вибором: або різке загострення і напруженість, або кроки назустріч позиції Росії, перш за все, мабуть, визнання Криму «російською територією» і якийсь компроміс щодо східної України, який влаштовував би Москву, плюс визнання того, що Асад повинен залишитися на якийсь час при владі в Сирії. Така позиція: або ескалація, або визнання російських інтересів. Я думаю, так коротко можна описати стратегію Кремля сьогодні.

– Менше ніж через рік відбудуться вибори президента Росії. Чи можна вважати те, що відбувається, новим трендом до кінця передвиборчої кампанії – посилення риторики проти Заходу? І чи може ця карта знову зіграти? Чи може це бути успішним у населення?

– Про підтримку населення мені сказати важко. Мені видається, що російське населення, в принципі, вже втомилося від зовнішньої політики. Те, що називалося «кримською ейфорією», минуло, принаймні, так стверджують усі серйозні російські соціологи. Але мені видається, що ситуація тут пов’язана швидше з казусом Навального. Вперше з’явився в Росії політик, який, хай не зараз, але через кілька років може серйозно кинути виклик Володимиру Путіну.

А втім, невідомо ще, як буде розвиватися ситуація в найближчі місяці. Деякі російські політологи кажуть, що не потрібно виключати будь-яких «чорних лебедів», абсолютно непередбачуваних і несподіваних подій, натякаючи чи то на якісь серйозні зрушення в російській верхівці, чи то на можливість дозволу Навальному брати участь у виборах і так далі. У всій цій ситуації, мені здається, Путін дуже зацікавлений в тому, щоб не втратити підтримку силових відомств, перш за все Міноборони, ФСБ і зовнішньої розвідки, щоб за будь-якого повороту подій всередині країни у нього була б підтримка з боку армії і сил безпеки. А Міністерство оборони і військове командування виступають за більш різкий, більш войовничий курс на зовнішній арені. Мені здається, це один з факторів, який може зв’язувати внутрішню політику Росії і зовнішню.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода