(Рубрика «Точка зору»)
В 1947 році, 70 років тому, держсекретар США Джордж Маршалл виступив із програмою економічної підтримки країн Західної Європи. І хоча британський прем’єр-міністр Уїнстон Черчилль назвав її «найбезкорисливішим актом в історії», все ж таки вона мала прагматичну мету зі створення ринків збуту для американського бізнесу, а також політичну ціль – стримати поширення «комуністичної чуми» в Європі.
Ідея сучасного «плану Маршалла» для України – це вже боротьба із потворною концепцією «руського мира». Розмови про довгостроковий план допомоги Україні велись ще з часів Революції гідності, але на розмовах все і закінчувалося. Навіть ще на початку цього року ідея масштабної фінансової допомоги Україні виглядала лише пожвавленням балачок у символічний рік. Проте на сьогодні, коли однією з найбільших партій Європарламенту вже ухвалена резолюція про розробку «плану Маршалла» для України, ми можемо досить серйозно говорити про вірогідність отримання такої допомоги.
Логічний крок на шляху європейської інтеграції України.
Враховуючи, що вже ратифікована Угода про асоціацію з ЄС, введений безвізовий режим з ЄС, а з 1 вересня 2017 року Україна ще й стане асоційованим членом ЄС, то презентація «плану Маршалла» для України в листопаді на саміті «Східного партнерства» буде мати всі підстави для позитивного сприйняття. Тим паче, провідні європейські політики публічно підтримують таку ініціативу, що додає впевненості у затвердженні цього плану після проходження всіх бюрократичних процедур у найближчі роки.
Сама по собі розробка «плану Маршалла» для України – це позитивний сигнал, який демонструє, що Європа відзначила певні досягнення української влади. Європейці показують «пряник» і, умовно кажучи, нагукують: «Проведіть ви нарешті реформи і отримаєте щедру винагороду». Це дійсно потужна мотивація – сам факт отримання безпрецедентної фінансової допомоги для України стане дуже суттєвим здобутком чинної влади.
Ініціювали розробку «плану Маршалла» для України литовські політики. Цікаво, що сама Литва не отримувала допомогу від США в рамках «плану Маршалла», потрапивши в полон до радянської імперії. Але сьогодні Литва є однією з найактивніших країн щодо «Східного партнерства». І завдяки цьому формату Литва посилює власне лідерство та може протистояти тій же Польщі в рамках здорової конкуренції за вплив у Східній Європі.
Що може завадити європейцям допомогти Україні?
Є певні обставини на заваді реалізації «плану Маршалла», які дають підґрунтя для лобізму думок, що «Україна не готова», «влада все розкраде», «нехай олігархи оплачують – підтримка європейців не потрібна» тощо.
По-перше, гроші дають лише тим, кому довіряють. А в Україні олігархічна система нікуди не ділась і Україна досі є лідером у рейтингу корупції серед країн Європи. Більше того, що казати про довіру до української влади з боку Європи, якщо навіть всередині України такої довіри немає – за опитуваннями КМІС, президенту довіряють 13,7% і не довіряють 69%, уряду довіряють 9,5% і не довіряють 72,8%.
Все це в жодному разі не скасовує цілковитої політичної підтримки української влади з боку європейських партнерів, але викликає сумніви щодо можливості надання суттєвої економічної підтримки та здатності української влади раціонально використовувати кошти, навіть у разі пильного контролю з боку європейців. Згадується відома фраза «у тебя скучное лицо – тебе никто денег не даст». Україна поки що має не надто привабливе інвестиційне обличчя, щоб їй довіряли значні суми допомоги.
Крім того, європейці не зможуть дати гроші «на щось», на абстрактні потреби. Це не буде вкидання грошей до бюджету України, де вони будуть «роздерибанені». Європейці чекають, в першу чергу, від України пропозицій із конкретними проектами, з конкретними термінами реалізації та з конкретними відповідальними особами.
В будь-якому випадку, європейські політики повинні бути зацікавленими в успішній і сильній Україні, здатній дати відсіч окупантам. Така Україна буде гарантувати європейцям, що війна не прийде до їхніх домівок. Санкції проти агресора – це добре, але і самій Україні як жертві російської агресії потрібна реальна підтримка, аби вистояти у гібридній війні з потужним ворогом. Надавати щорічно Україні 5 мільярдів євро чи допомагати на якихось інших умовах – це вже деталі, про які можна домовлятися. Загалом «план Маршалла» для України потрібен не тільки Україні, але й самій Європі, якщо вона хоче убезпечити себе від пролиття крові на своїй території.
Олексій Мінаков – політичний оглядач
P.S. (20.06.17) Стосовно претензії блогера Олега Пономаря до цієї статті. Вважаю неприпустимою «приватизацію» відомим блогером публічної інформації із загальнодоступних джерел щодо цифр і дат, яку блогер вважає власною, ексклюзивною та інсайдерською. Відповідно, на даний момент виглядають незрозумілими претензії пана Пономаря до даної статті. Але якщо блогер готовий надати редакції конкретні зауваження щодо статті, впевнений, що редакція їх розгляне.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
