(Рубрика «Точка зору»)
У медіа-сфері активізувалися розмови про «можливе голосування» у Верховній Раді щодо запровадження візового режиму з Росією. Але оскільки немає впевненості у необхідних 226 голосах для ухвалення рішення, інтрига з візовим режимом для Росії може затягнутися на невизначений термін. Утім, це питання буде обов’язково періодично спливати і не зникне з порядку денного, поки йде війна з Росією. Або поки візовий режим не буде запроваджений.
Чому потрібен візовий режим з Росією? Сьогодні з Росії до України безперешкодно потрапляють агенти спецслужб, організатори й виконавці терактів, провокатори, диверсанти тощо. Запровадження візового режиму, звичайно, не завадить їм діставатися до окупованої частини Донбасу, але створить уже певні труднощі для перетину кордону з Україною.
Взагалі візовий режим утворить ще одну форму захисту й безпеки від країни-агресора. Через додатковий контроль росіяни приїжджатимуть не як до себе додому, а як гості. Причому, не дуже бажані гості. Без образ, так уже склалося, що росіяни є громадянами країни, яка окупувала частину українських земель і є ворогом України.
Крім того, запровадження візового режиму з Росією буде дуже символічною подією, що вказуватиме на вже обраний цивілізаційний вибір України, яка порвала кайдани російської імперії й адекватно формує свою суб’єктність на міжнародній арені. Умовно кажучи, Україна та Європа разом, без кордонів і з вільним пересуванням без віз, а «гопники» нехай живуть за парканом.
Який аргумент супротивників візового режиму з Росією? Ніби Москва симетрично запровадить візовий режим для українців, і тоді зменшиться об’єм валютної виручки від українських «заробітчан».
Проте, по-перше, далеко не факт, що Росія зробить дзеркальну відповідь – у такому випадку похитнуться пропагандистські ідеї «ми же браття», які ще не до кінця померли й досі агонізують. Тобто з «хунтою» все зрозуміло, але чому ж «старший брат» буде відгороджуватися? А як же «один народ»? По-друге, Кремль зможе використати ситуацію, щоб зобразити Порошенка агресивно-неадекватним президентом, який робить тільки гірше власним громадянам і прагне далі сваритися з Росією, а Путін буде «весь у білому», великодушним і гуманним керівником, який не піддався на провокацію української влади.
Якщо все ж таки Росія у відповідь запровадить візовий режим з Україною, то нічого смертельного з нашими «заробітчанами» не станеться. У кого не зникне бажання працювати там, відкриють собі візу і будуть далі заробляти. Візи – це не заборона працювати. Просто додатковий бар’єр.
Дзеркальна відповідь Росії вигідна Україні. Можливо, хоч трішки менше українців під час війни будуть їздити до окупантів. І тут навіть не стільки питання моралі, скільки того, що українських громадян там отруюють російською пропагандою та цінностями «русского мира». Не говорячи вже про питання безпеки, коли українців у Росії звинувачують у злочинах, які вони не робили.
Вибачте, але в нас війна, тож українці, які мають тісні родинні зв’язки з російськими родичами, повинні поставитися з розумінням і винуватити в незручностях і дискомфорті, через додаткові візові документи й збори, не українську владу, а Володимира Путіна.
І особливо безглуздою виглядає «страшилка», запущена в інформаційний простір депутатами-супротивниками візового режиму з Росією, що Україна буде змушена дозволити відкрити додаткові російські консульства, які будуть ворожими центрами шпигунів і диверсантів. Але ж і без цих російських консульств кремлівська агентура робить свою справу на території України.
Навіщо саме Верховна Рада взялася за візовий режим? На сьогодні ініціація візового режиму виглядає як іміджевий піар-проект однієї політичної сили, яка намагається в такий спосіб заявити про себе як найбільш патріотичну. Хоча питання щодо запровадження візового режиму з Росією взагалі не перебуває в компетенції Верховної Ради, яка може лише декларативно висловити свою думку з цього приводу.
Оскільки угода про безвізові поїздки громадян України і Росії від 1997 року підписувалась урядами країн, то, відповідно, уряд і має право зупинити або скасувати цю угоду. Постанова Верховної Ради, що б вона не передбачала, апріорі не може мати маніпуляцій з угодою від 1997 року.
За великим рахунком, абсолютно не принципово, хто ініціював питання візового режиму. Набагато важливіше, чи є політична воля у влади для утвердження й реалізації рішення. Одним словом, чи дозріла нарешті українська влада зробити такий усвідомлений і рішучий крок на четвертий рік війни. Кабмін, включаючи МЗС, як відповідальний за такий крок орган, поки відмовчується, але після ухвалення відповідного рішення парламентом, очевидно, буде змушений взятися за впровадження візового режиму.
Що стосується ставлення суспільства, то Україна зловила хвилю доволі сміливих, для когось незручних, але в цілому вкрай необхідних, рішень. Після санкцій проти російських соцмереж і сервісів, а також заборони георгіївської стрічки, українське суспільство спіймало кураж – це найкращий час для ухвалення рішення щодо візового режиму з Росією. Тому порада парламентарям і урядовцям: куйте візовий режим із Росією, поки гаряче.
Олексій Мінаков – політичний оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
