Україна і Молдова контролюватимуть транзит товарів із і до Придністров’я

На початку червня на прикордонному переході «Кучурган – Первомайськ» між Україною і Молдовою на ділянці невизнаного Придністров’я з’явився перший пункт спільного українсько-молдовського митного контролю. Це результат раніше досягнутої домовленості, за якою придністровським компаніям заборонений транзит через територію України товарів, що підпадають під фітосанітарний контроль, якщо вони не оформлені в Національному агентстві безпеки продуктів харчування Республіки Молдова, тобто відповідно до молдовського законодавства.

Придністровська преса називає запроваджені заходи «блокадою» і підраховує збитки: нібито оформлення вантажів за новими правилами коштуватиме компаніям 38 мільйонів доларів на рік, що можна порівняти з 6 відсотками від ВВП Придністров’я. З Тирасполя лунають заклики обговорити те, що відбувається, в міжнародному форматі «5+2» (Молдова, Придністров’я, Росія, Україна, ОБСЄ, а також спостерігачі від Євросоюзу і США).На українсько-молдовському кордоні, на відміну від зони безпеки між Придністров’ям і Молдовою, немає російських військових. Але, наприклад, у Брюсселі вважають, що нинішні домовленості стосуються виключно двох країн, України і Молдови, про чиї кордони йдеться.

Понад 10 років тому необхідність для придністровських підприємств оформляти експортні товари відповідно до молдовських митних правил призвела до загострення дипломатичних відносин між Києвом, Кишиневом і Тирасполем. Придністров’я припинило тоді пропускати вантажі на українсько-молдовському кордоні і навіть погрожувало припинити подачу електрики до Одеської області. Але блокада в результаті була знята, а придністровські підприємства, зареєстровані в Молдові, отримали можливість користуватися експортними преференціями Європейського союзу – згідно з Угодою про асоціацію.

Чому для запровадження нинішніх правил Україні знадобилось понад 10 років від моменту першого приведення митних норм у відповідність до двосторонніх угод? Розповідає Сергій Герасимчук, керівник дослідницької програми Південно-Східної Європи аналітичного центру «Українська призма»:

– Я думаю, тут відіграє роль кілька факторів. Перш за все, це питання можливостей. Українська сторона розглядає нинішнє становище в Республіці Молдова як можливість. Ми маємо, з одного боку, проросійського президента Ігоря Додона, з іншого, як про нього говорять, проєвропейський уряд Павла Філіпа. Українська сторона розуміє, що, коли в Молдові відбудуться чергові вибори, а не виключена можливість навіть дострокових, є шанси, що більшість у парламенті отримають проросійські партії, зокрема Партія соціалістів, можливо, партія Ренато Усатого. Тому українська сторона намагається вже зараз на документальному рівні «застовпити», як кажуть, нові домовленості і продемонструвати як Молдові, так і її сепаратистському регіонові Придністров’ю, що з української сторони, з Києва, будуть говорити досить твердо.

Інший фактор, я думаю, – це те, що і Молдова, і Україна є підписантами угод про асоціацію з Європейським союзом. В українському випадку цей договір уже ратифікований усіма країнами ЄС. І обидві країни повинні діяти відповідно до цієї угоди. Для Придністров’я було зроблено виняток. А зараз воно має переглянути свої погляди на ситуацію, тому що такі винятки не можуть робитися нескінченно.

Придністровці демонстративно говорять про те, що вони хочуть приєднатися до Росії, так званий «президент» невизнаного Придністров’я Вадим Красносельський говорив, що Придністров’я буде частиною Росії, суб’єктом Російської Федерації. У зв’язку з цим ми можемо констатувати, що, на жаль, придністровці не розуміють, як змінюється міжнародна кон’юнктура, і не розуміють, що в цьому разі вони не можуть виступати з вимогами. Тому що в той час, коли в України з Росією конфлікт і війна, придністровці, асоціюючи себе з Росією, нічого не виграють, а, радше, програють у переговорному процесі.

– Одне з пояснень, яке наводиться, зокрема Україною, – це боротьба з контрабандним переміщенням товарів. Наскільки велика ця проблема? Що конкретно ввозилося на територію Придністров’я? Є якісь дані?

– Якщо говорити про контрабандне переміщення, то чудовим джерелом у цьому контексті є EUBAM – Місія Європейського союзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні. Власне, ця місія і була одним із ініціаторів спільного контролю за кордонами. Вона чудово моніторила те, що ввозилося і вивозилося, тому що EUBAM має як стаціонарні місії, так і мобільні місії, має можливість їздити уздовж кордону і перевіряти, що відбувається. З одного боку, EUBAM не підтвердив, що відбувався продаж зброї, про що багато хто переймався. З іншого боку, підтвердилося, що контрабанда дійсно існує. Є чудова ілюстрація – ситуація з так званою блокадою 2006 року, коли Придністров’я стверджувало, що у зв’язку із запровадженням нових правил оформлення воно опинилося у критичній ситуації, на межі гуманітарної катастрофи. А насправді наші статистичні дані, дані EUBAM, свідчили, що туди ввозять стільки курятини, що нею повинен харчуватися кожен громадянин Придністров’я, починаючи з немовлят і закінчуючи людьми похилого віку. Аналогічна ситуація зараз з алкоголем і тютюновими виробами. Якщо вірити статистиці, то виходить, що до Придністров’я ввозиться стільки цигарок і алкоголю, що буквально кожне придністровське немовля повинно курити і пити алкоголь, що, в принципі, неможливо. Це означає, що відбувався контрабандний реекспорт цих товарів. Тобто ці товари надалі ввозилися в Республіку Молдова і, можливо, йшли далі, в тому числі на територію країн Євросоюзу через Румунію.

– Невизнане Придністров’я – проти спільного українсько-молдовського моніторингу на кордоні, називає це «блокадою», але при цьому експорт Придністров’я вже орієнтований на Молдову, оформляється відповідно до молдовського законодавства.

– Було б перебільшенням говорити, що торгівля з Євросоюзом формує порядок денний так званого придністровського «уряду». Ця ілюзія існувала вже давно, ще коли до «влади» в Придністров’ї після Ігоря Смирнова прийшов Євген Шевчук. Тоді багато міжнародних організацій говорили, що ось зараз з’явився новий молодий лідер, який, на відміну від навіть не проросійського, а прорадянського Смирнова, зможе якось змінити ситуацію. Цього не сталося. Аналогічна ситуація була, коли відбувалися так звані «вибори» у Придністров’ї. І лідерами так званих «президентських перегонів» були Шевчук і Красносельський. Тоді знову стали говорити, що Шевчук був помилкою, а Красносельський, який має стосунок до компанії «Шериф», яка торгує з Євросоюзом, поверне Придністров’я в європейський бік. Це теж була ілюзія. Це теж не спрацювало і не могло спрацювати, тому що саме Придністров’я існує виключно за рахунок присутності російських збройних сил на своїй території і російських дотацій в економіку. Тому крок України є логічним. Крок Молдови є логічним.

– Поки мова про перший українсько-молдовський пункт прикордонного контролю «Кучурган – Первомайськ». Є ще якісь пропускні пункти на кордоні України з боку Придністров’я і чи планується там у майбутньому створювати спільні пости?

– Планується, що до кінця року спільний контроль буде здійснюватися на 13 пунктах українсько-молдовського кордону. Я боюся помилитися, але, по-моєму, дев’ять із них мають міжнародне значення, а п’ять – міждержавне. Молдовські прикордонники займатимуться виключно моніторингом, тобто вони не будуть перевіряти документи. Вони будуть тільки спостерігати за тим, як документи будуть перевіряти українські прикордонники. Придністровська сторона вже заявляла, що присутність молдован з української сторони змушує їх запрошувати російських «миротворців», щоб уникнути контакту між двома протиборчими сторонами, тобто Республікою Молдова і Придністровським регіоном. Але якщо залишатися в рамках правового поля, то це кордон України і Молдови. А тому він регулюється виключно двосторонніми договорами.

– Україна – один з учасників миротворчого процесу. Зі сторони здається, що запровадження спільного контролю на кордоні спрямоване на те, щоб наблизити реінтеграцію Придністров’я. На Вашу думку, чи можлива вона взагалі і чи може Україна ще якимись діями, своєю політикою, вплинути на процес придністровської реінтеграції?

– Я не бачу інтересу ні в Тирасполі, ні в Кишиневі розморожувати конфлікт. Я навіть візьму на себе сміливість сказати, що я не бачу цього інтересу в Москві. Мені здається, що і Москва, і Тирасполь, і Кишинів, у принципі, змирилися зі статусом-кво. Статус-кво – це заморожений конфлікт, невизнане Придністров’я, яке накопичує борги, яке не може здійснювати кроки в зовнішній політиці. Придністров’я де-юре є частиною Молдови. Це не влаштовує двох сусідів Республіки Молдова – Україну і Румунію. Але ні Україна, ні Румунія не хотіли б, і я впевнений, не намагатимуться впливати на силове вирішення цього конфлікту. Я також переконаний, що цього не буде робити і Республіка Молдова. А результат – це продовження замороженого конфлікту, продовження статус-кво.

Що стосується України, чи може вона робити якісь додаткові кроки? Я думаю, що, по-перше, оскільки заморожений конфлікт існує на території Республіки Молдови, то ініціатива насамперед повинна виходити звідти. По-друге, ключ до розв’язання придністровської проблеми, на жаль, лежить у Москві. Тому я думаю, що і Києву, і Брюсселю, і Вашингтону, і Кишиневу необхідно, перш за все, шукати діалог із Москвою. Причому цей діалог повинен будуватися в рамках міжнародного права. Тому що спроби нинішнього молдовського президента Ігоря Додона налагодити двосторонній діалог не матимуть успіху, по-перше, поки його партія не отримає більшості в парламенті, а по-друге, поки міжнародна кон’юнктура не складеться так, що країни Євросоюзу або, говорячи ширше, країни Заходу не підуть на сепаратні переговори з Москвою. А вони поки до цього не готові. І я не думаю, що це буде можливо найближчим часом.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода