(Рубрика «Точка зору»)
За останні роки в боротьбі з корупцією було кілька тактичних перемог, але залишається враження, що корупція, тим не менш, зовсім не вщухає. А обсяги корупції, яка процвітає в Україні за весь час Незалежності, вражають, хоча б з огляду на електронні декларації посадовців, які усе життя отримують зарплатню із бюджету. Як і раніше, панує безкарність.
Відповідно, головна стратегічна ціль провідних антикорупційних організацій – це в обхід існуючої, явно непрацездатної правоохоронної системи вибудувати окрему ланку для покарання високопосадових корупціонерів. Ключовим новим відомством у цій стратегії є Національне антикорупційне бюро України. За півтора місяці можна буде відзначати дворічний ювілей з дня створення НАБУ, вже рік як в агентстві працюють понад 200 детективів, зараз їх разом понад 500.
Із повноваженнями, оплатою праці в НАБУ, начебто, все в порядку. В середньому детективи отримують 35-40 тисяч гривень на місяць, директор НАБУ понад 60 тисяч. НАБУ має право проводити оперативно-розшукові заходи і розслідування, перевіряти осіб, проводити арешт майна і так далі.
Але, незважаючи на повноваження і серйозний зарплатний стимул, результати роботи НАБУ за останній рік більш ніж скромні. Зокрема, вражає те, що за весь час існування НАБУ детективам бюро не вдалось посадити в тюрму жодного високопосадовця.
Хоча, згідно з опитуванням, українські громадяни найбільше хочуть реформи для запобігання корупції. Всього менше від одного відсотка вважають антикорупційні реформи успішними. Ситуація, що склалася, спонукнула директора Фонду «Демократичні ініціативи» Ірину Бекешкіну заявити: «На основному напрямку, яким є боротьба з корупцією, робиться дуже мало і люди це бачать».
Неефективність своєї роботи НАБУ може намагатись пояснити тим, що бюро не має окремого права на прослуховування і ще не створено спеціалізованого антикорупційного суду, чого вимагає директор НАБУ. Але такі пояснення явно не вражають Міжнародний валютний фонд, перший заступник директора-розпорядника якого Девід Ліптон на днях заявив: «Навіть зі створенням нових інститутів для боротьби з корупцією, конкретні результати поки що не досягнуті».
Інша проблема, з якою стикнулось бюро – це конфлікт з існуючими правоохоронними структурами. Скандал виник на початку серпня минулого року, коли слідчо-оперативна група Генеральної прокуратури прийшла до НАБУ з ордером на обшук. Тертя виникають не тільки між бюро і Генпрокуратурою. Директор НАБУ Атрем Ситник зізнався, що йому важко зрозуміти окремі рішення працівників Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Незабаром кількість центральних відомств, покликаних боротись із корупцією, збільшиться. Першого березня 2016 року набрав чинності Закон України «Про Державне бюро розслідувань». Якщо в майбутньому буде створено спеціальний антикорупційний суд, то навряд чи проблеми з притягненням до відповідальності високопосадових корупціонерів вирішаться. Навпаки, кількість гравців зросте, як і кількість тих, на кого можна спихнути відповідальність за відсутність результатів. Висновок народного депутата Ігоря Луценка з цього приводу невтішний: «Надавати в руки явним і тіньовим акціонерам державного апарату – корумпованим політикам та олігархам – ще один, більш потужний кийок – означає лише зміцнювати їхню владу».
Основна проблема кадрова
Насправді причина зовсім неефективної боротьби з корупцією – це не відсутність спеціалізованих відомств чи судів. Основна проблема кадрова. Директор НАБУ все-таки призначається і, що головніше, звільняється президентом України. Зовсім важко уявити, що президент призначить на цю посаду людину достатньо незалежну та ідейну, аби НАБУ переслідувало і саджало в українську тюрму політиків чи посадовців високого рангу, які наближені до самого президента Петра Порошенка.
В першу чергу, нові антикорупційні структури є не менш політично залежними, ніж існуючі відомства. Чи може хтось сумніватись, наприклад, що боротьба навколо призначення аудитора для НАБУ точилась не з мотивів визначити кращу, незалежну і дієву кандидатуру на цю посаду, а, натомість, укріпити контроль за діяльністю самого НАБУ? Аудитори мають право ініціювати відставку директора НАБУ, якщо вони дійдуть висновку про неналежне виконання ним обов’язків, що повинно діяти як ефективний механізм заохочування.
Тому вибудовування окремої ланки спеціалізованих антикорупційних структур, прокурора, бюро, суду і так далі, схоже на гру. Створюються нові відмазки щодо досягнень влади в сфері антикорупціної діяльності, бо кожна нова структура може показувати пальцем на інших, новостворені відомства можуть боротися між собою та із старими структурами. Усе, аби не порушити «режим тиші» в плані реального перебування в тюрмах тієї плеяди високопосадовців, завдяки яким Україна відома, як висококорумпована держава.
Існує така практика відволікання уваги громадськості та іноземних партнерів України від «порожняка» через гучні але малоперспективні акції. Невдовзі після оприлюднення звіту НАБУ за 2016 рік і зростання публічного незадоволення більш ніж скромними результатами його роботи, детективами НАБУ заарештовано головного податківця Романа Насірова.
Народний депутат України Сергій Березенко заявив прямо: «Це ініціатива НАБУ, яке хоче продемонструвати свою ефективність». Реакція на арешт Насірова була гучною, але сама справа, навіть за формальними ознаками, не стосується корупції, бо Насірова звинувачують не в корупції – тобто у використанні службових повноважень для одержання неправомірної вигоди, а у зловживанні службовим становищем, а саме – надання відстрочки платежів від компаній депутата-втікача Олександра Онищенка, який звинуватив президента Порошенка у... корупції.
Безупинна тусовка навколо корупції, схоже, продовжується. А створення нових і новіших відомств навряд чи дасть результати. Бо, допоки на відповідні посади не призначатимуться люди, які не побояться, ба більше того, прагнутимуть покарання найвпливовіших і найбільш високопоставлених посадовців у державі, діла не буде.
Бо добре відомо, хто саме «вирішує усе».
Іван Лозовий – голова правління ГО «Рух боротьби з корупцією»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
