Мода на протест серед російської молоді може стати надзвичайно привабливою – соціолог

Одним з головних підсумків недільних мітингів у Росії, організованих Олексієм Навальним і його Фондом боротьби з корупцією, стало помітне «омолодження протесту». Практично всі спостерігачі та учасники акцій відзначили величезну кількість підлітків та молоді старшого шкільного віку серед тих, хто вийшов на вулиці і площі російських міст. Ці люди народилися на початку нульових років, не бачили іншого життя, крім як при Путіні, жодного разу не голосували на виборах, не брали участі в масових акціях протесту, але несподівано для багатьох виявилися вкрай небайдужими до того, що відбувається в Росії.

Підсумовуючи недільні акції протесту в російських містах, російський політолог і соціолог, президент стратегічного фонду «ИНДЕМ» Георгій Сатаров констатує: в ситуації, яка склалася, у російської влади немає хорошого ходу.

«Нинішні ігри Кремля в квазічесні вибори вкрай важливі для Путіна через життєві показання. Він вкрай залежний від своєї «вертикалі», яка забезпечує його «президентство» і, отже, прекрасно знає ціну легітимності. Він мріє вислизнути з-під цієї залежності. Друге. Сьогодні російська влада встановила рекорд затримання в Москві та в деяких інших містах. Не говорячи вже про безпрецедентність самої акції за географічним охопленням і за складом: вийшли молоді, «небите покоління». І що тепер робити владі? Якщо почати драконити молодь та ізолювати її кумира Навального, дотримуючись сценарію «Болотної», то можна ставити хрест на сценарії квазічесних виборів, а Путіну – знову потрапляти в залежність від «вертикалі». Якщо ж робити вигляд, що нічого не сталося, то є високий ризик наступного разу отримати вулицю в рази більшу за масштабом. І це може стати початком кінця», – пише політолог на своїй сторінці у Фейсбуці.

Про роль нового покоління в російській вуличній політиці і про те, яким може бути продовження недільних протестів, Георгій Сатаров розповів в інтерв'ю Радіо Свобода.

– Насильство, яке ми бачили, це прояв слабкості. Це прояв страху, пов'язаного з цим відчуттям слабкості, відчуттям абсолютного нерозуміння ситуації. Говорили, що виросло покоління, яке не знає життя, крім як при Путіні. Виявилося, що при ньому воно не бачить життя взагалі! Потрібно згадати, що вже значно більше ніж 10 років поспіль Кремль дивиться на «помаранчеві» та інші революції, приміряє їх до себе. Влада бачить обурену молодь. Це посилює страх. Спробуйте поставити себе на її місце, з достатньою часткою фантазії – у вас просто заворушиться волосся. З іншого боку, ви обмежені в застосуванні насильства, тому що вам гранично не хочеться виходити за рамки, задані еталоном Лукашенка. Вихід за ці рамки загрожує дуже неприємними наслідками, про які вони не хочуть думати. Додайте до цього протистояння усередині влади неоднорідність уявлень про те, що відбувається, що потрібно робити. Тому в цій ситуації прогнозувати щось, відповідати на запитання: «А що ж вони будуть робити?», я б не взявся.

– Акції 26 березня називають безпрецедентними за останні роки – і за складом учасників, і за охопленням. Це те саме «небите покоління» вийшло на вулиці?

– Звичайно! Багато про це покоління писали, і Лія Ахеджакова, і інші. Тут багато важливих обставин. По-перше, будь-яка криза позначається, перш за все, на двох категоріях – на людях порівняно незахищених, похилого віку, і на молодих, для яких ситуація ускладнена в результаті конкуренції на ринку праці. Вони це відчувають дуже серйозно. По-друге, це покоління, про яке влада думала, що вона в стані промивати йому мізки. Але це покоління живе вже в іншому інформаційному середовищі. Вся стратегія влади націлена, грубо кажучи, на інформаційне споживання пенсіонерів. А у них зовсім інше споживання, зовсім інша інформаційна поведінка. Влада не готувала свої технології до впливу саме на цих людей. Нарешті, молодь – це те середовище, в якому легко спалахує і розмножується мода. І мода на протест може стати надзвичайно привабливою. Тут багато факторів, які в змозі викликати у влади паніку.

– Про протести старі й нові. Як Ви вважаєте, це зовсім нові протести, нові люди? Чи вони перейняли естафету у тих, хто виходив на акції у 2010-2012 роках? У організаторів та учасників Болотної? Зрештою, і тоді, і зараз у них один і той же лідер – його звати Олексій Навальний.

– Це тільки в комуністичній міфології існувало кліше про естафету поколінь. В інших мовах немає цього поняття, тому що воно суперечить природі речей. Молоді заперечують попередні покоління, а не перехоплюють з гордістю естафету.

– Але минуло зовсім небагато часу. Ми говоримо про проміжок в 5 років, а не в 20.

– Це не означає, що якщо проміжок маленький, то вони перехоплювати будуть, – дивіться на живі приклади. Навальний і тут виявився людиною, яка відчула попит. Неправильно думати, що він їх підняв. Він виявився для них адекватним в цьому попиті, що зростає. Неможливо підняти людей, якщо вони не хочуть, якщо їм це не потрібно. Тут важливий попит. Зверніть увагу: незважаючи на те, що Навальний був заарештований на самому початку, незважаючи на те, що ніяких помітних лідерів, на яких можна було б орієнтуватися, не було, це все тривало, і дуже інтенсивно. Просто тому, що вони пішли туди, куди вони хотіли б піти. Навальний лише допоміг відкрити хвіртку.

Там були люди і з попередніх протестних акцій. Це був прояв загального невдоволення країною, в якій ганебно жити.

– Виходить, що російській владі ніяких хунвейбінів виховати не вдалося, незважаючи на вкладені кошти і сили?

– Вони збирали дуже прагматичних хлопців. Звичайно, з якимись спробами представити якусь ідеологічну еклектику, але це було приречене з самого початку. І де вони були, ці хунвейбіни у 2011-2012 роках, де вони були вчора? Не було їх ніде. Вони розчинилися.

– Звична картина світу змінилася на наших очах. Поліції ця молодь, яка вчора протестувала, не просто не боялася, вона їй в обличчя сміялася. Дуже багато сміливості було помітно. Але сміливість веде до радикальних способів боротьби. Зараз на зміну мирним протестам можуть прийти протести силові?

– Звичайно, це все залежить від влади. Тільки вона в стані це попередити і не допустити цього. Причому це абсолютно безглуздо. Приклад всіх країн без винятку показує, що насильство безглузде. Воно веде тільки до одного – до відповідного насильства. Не бачити цього, не розуміти – треба бути абсолютно дебілами. Є загалом недурні люди у владі, які в змозі це проаналізувати і зрозуміти. Проти них насильство безглузде.

– Влада в останні роки змогла провести повну деполітизацію, розгромити всі центри незалежної політичної громадянської активності. Суспільство в цілому вдалося залякати. І ось ми зараз з Вами розмірковуємо про сміливість, яку ми спостерігали. Чому все-таки людям не дали вийти на вулицю спокійно, не доводячи до крайності? Ви ж говорите, що є люди у владі, які все розуміють.

– Перше – це фантастична звичайна короткозорість, в сенсі абсолютного нерозуміння самої суті політичних процесів, і невміння думати хоча б на два кроки вперед. Друге: якщо там хтось і є, хто в змозі це робити, то не вони замовляють музику на вулиці. Третя обставина – можливо, найбільш важливе: Путін зазвичай усувається від ухвалення якихось рішень в такій ситуації і відповідає: «Ну, ви там самі розбирайтеся. Ви поставлені на місцях для того, щоб самим вирішувати ці питання». Вони і «вирішують», в міру свого розуміння. Немає справжнього центру політичного передбачення, політичної стратегії ухвалення рішень, які будуть реально адекватно виконуватися. Влада перебуває в абсолютно розібраному стані.

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода