Рівно 10 років тому президент Росії Володимир Путін усіх здивував, а багатьох налякав. На черговій Мюнхенській конференції з безпеки (цей форум збирається щорічно вже понад півстоліття) російський лідер виступив з енергійною промовою, дуже критичною щодо політики Заходу стосовно його країни. Цю промову нерідко називають точкою відліку нинішньої конфронтації Москви та Заходу, апогеєм якої стала анексія Криму та початок війни на Донбасі.
Перечитувати тодішній виступ Володимира Путіна дуже цікаво. З огляду на все те, що сталося протягом 10 років, які минули після мюнхенської промови, деякі її пасажі здаються парадоксальними: президент Росії з 2007 року немов сам засуджує багато зі зробленого ним в наступні роки. Цитуємо Путіна:
«Сьогодні ми спостерігаємо майже нічим не стримуване, гіпертрофоване застосування сили в міжнародних справах, військової сили – сили, яка штовхає світ у конфлікти, які йдуть один за одним. У результаті не вистачає сил на комплексне вирішення жодного з них».
«У міжнародних справах все частіше зустрічається прагнення вирішити те чи інше питання, виходячи з так званої політичної доцільності, заснованої на поточній політичній кон'юнктурі».
«Я хочу це підкреслити – ніхто не відчуває себе в безпеці! Тому що ніхто не може сховатися за міжнародним правом як за кам'яною стіною».
«Не можна забувати, що демократичний спосіб дій в політиці обов'язково передбачає дискусію і копітке напрацювання рішень».
«Нам намагаються нав'язати вже нові розділові лінії і стіни – нехай віртуальні, але все-таки які розділяють, розрізають наш загальний континент».
(Цитати із тексту, який опубліковала газета «Известия» 12 лютого 2007 року).
Про те, що змінилося за 10 років у світі, про можливості і потенціал сьогоднішньої Росії та її партнерів і супротивників в інтерв'ю Радіо Свобода розмірковує російський політолог, фахівець з проблем міжнародної безпеки Юрій Федоров.
– Путін в цій мюнхенській промові зібрав воєдино всі типові для тогочасної російської політичної риторики звинувачення на адресу Заходу. Він заявив, що Захід обдурив Росію, оскільки колись нібито обіцяв, що НАТО розширюватися на схід не буде, згадав американську протиракетну оборону в Європі і так далі. Потім заявив, що Росія буде відтепер проводити типову для великої держави незалежну політику. Мабуть, за цим стояло уявлення про політику, не пов'язану з якимись зобов'язаннями та обмеженнями, характерними для зовнішньої політики держави, яка прагне приєднатися до спільноти цивілізованих країн, як тоді часто любили говорити. Загалом, Путін проголосив новий, більш агресивний курс. Інша справа, як на Заході відреагували на це проголошення.
– Чи була ця реакція досить адекватною?
Грузинська війна була поворотним моментом, коли від слів про «незалежну зовнішню політику» Путін перейшов до справи і спробував на практиці реалізувати деякі зі своїх ідей. Реакція Заходу переконала Путіна в тому, що Захід не готовий до того, щоб силою протидіяти Росії. А Путін бере до уваги лише силу і рішучістьЮрій Федоров
– Грузинська війна була поворотним моментом, коли від слів про «незалежну зовнішню політику» Путін перейшов до справи і спробував на практиці реалізувати деякі зі своїх ідей, які виношувалися протягом тривалого часу. А ось реакція Заходу була дуже показова. Ця м'якість, небажання визнати російську загрозу для країн колишнього СРСР, з одного боку, а з іншого – взагалі небажання визнати, що Росія стала на набагато більш агресивний шлях у зовнішній політиці, визначила багато. Вона переконала Путіна в тому, що Захід дуже слабкий, не готовий до того, щоб силою протидіяти Росії. А Путін бере до уваги лише силу і рішучість. Їхня відсутність переконала Путіна в тому, що можна діяти і далі.
Не можу стверджувати, що російське уявлення про те, що якби не був захоплений Крим, то там з'явилися б війська НАТО – це лише пропагандистський інструмент. Я не виключаю, що в Кремлі дійсно так думають
Зовнішньополітичне бачення Путіна і тих людей, які його оточують, є сумішшю двох комплексів. З одного боку – це мегаломанія, уявлення про Росію як про велику державу, яка повинна відновити свою силу і вплив у світі, стати нарівні зі Сполученими Штатами або Китаєм, манія величі свого роду. З іншого боку – це манія переслідування, переконання в тому, що Росія оточена ворогами, ці вороги прагнуть підірвати її вплив, а то і взагалі знищити країну як суб'єкт світової політики. Ця суміш двох маній веде до абсолютно неадекватного сприйняття світової політики. Тому я не можу стверджувати, що російське уявлення про те, що якби не був захоплений Крим, то там з'явилися б війська НАТО – це лише пропагандистський інструмент. Я не виключаю, що в Кремлі дійсно так думають. Це і зумовлює небезпеку російської зовнішньої політики, а це все-таки політика ядерної держави.
Інше питання, чи можна будувати з Росією якісь схеми співпраці, якщо її політика визначається такими комплексами. Напевно, це можливо в якихось конкретних сферах, щодо якихось окремих проблем, але насправді дуже важко реалістично мислячій людині вибудовувати нормальні відносини з людиною, чия поведінка мотивується хворобливими уявленнями про навколишній світ і про тих людей, які її оточують.
– Чи не може путінська Росія «зірвати банк» в найближчі роки, і чи не станеться в результаті переформатування всієї системи безпеки в світі?
Російський Далекий Схід беззахисний в разі якихось ускладнень з Китаєм. Російський Далекий Схід залишається російським доти, поки в Пекіні не ухвалили інше рішення
– Якщо дійсно в політиці США візьме гору конфронтаційна лінія щодо Китаю, а це ще не факт, то в Кремлі можуть спробувати піти на угоду зі Сполученими Штатами. Але це може Кремлю і Росії дуже дорого коштувати. Тому що практично російський Далекий Схід беззахисний в разі якихось ускладнень з Китаєм. Я б навіть сказав, можливо, це буде певним перебільшенням, що російський Далекий Схід залишається російським доти, поки в Пекіні не ухвалили інше рішення. Тут навіть мова йде не про якесь гіпотетичне військове вторгнення, а просто про те, що російські далекосхідні регіони можуть в один прекрасний день зрозуміти і визнати дуже просту річ: що Пекін поруч, зовсім близько, а Москва дуже далеко і не допоможе. І цілком можливо, що якийсь альянс з Китаєм буде більш вигідний з прагматичної точки зору для них, ніж збереження нинішнього стану речей. Тут дуже важко, звичайно, передбачати, як будуть розвиватися події на Далекому Сході в разі ускладнення відносин Москви і Пекіна. Але китайська реакція може бути досить болючою для Росії.
– 10 років тому, якщо вести відлік від мюнхенської промови, почався період різкого погіршення відносин Росії з Євросоюзом і США. До якого проміжного балансу ми зараз можемо прийти, через 10 років після виступу Путіна?
Кремль спробував реалізувати політику, яку Путін проголосив у своїй промові в Мюнхені 10 лютого 2007 року. Ця політика зайшла в глухий кут. Щодо України Путін своїх цілей не досяг, ніякої «Новоросії» не вийшло
– Кремль спробував реалізувати політику, яку Путін проголосив у своїй промові в Мюнхені 10 лютого 2007 року. Ми можемо констатувати, що ця політика себе вичерпала, зайшла в глухий кут. Щодо України Путін своїх цілей не досяг, ніякої «Новоросії» не вийшло. Захід пішов на досить болючі для Росії санкції в результаті дій на Донбасі, особливо після знищення малайзійського авіалайнера. Захід проявив достатньо жорстку позицію щодо можливих дій Росії в країнах Балтії. Так, в Європі і Сполучених Штатах лунають голоси на користь того, що санкції потрібно скасовувати. Але поки вони не скасовані і невідомо, чи будуть. Нічого конкретного, реального Путін досягти не зміг. Його завдання зараз полягає в тому, щоб спробувати без особливого збитку для свого реноме, політичного профілю вийти з цієї ситуації, зберігши хоча б частково обличчя.
Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
