Варшава – Упродовж двох останніх років кількість українських заробітчан у Польщі зросла утричі. Війна та економічні негаразди змушують до польських заробітків не лише галичан чи волинян, але й тих мешканців України, які раніше їздили на сезонні роботи до Росії. Проте заробітчани з Дніпропетровської чи Херсонської областей не мають досвіду роботи у Польщі, тож їм доводиться несолодко. Іноді доходить до нечуваних раніше ситуацій: українські робітники, ошукані посередниками чи польськими працедавцями, організовують протестні акції. На початку лютого протести українських заробітчан відбулися у двох містах – в Кутно і Варшаві.
Наталя, жителька Луцька, у Польщі на заробітках не вперше. Та вперше потрапила у халепу. Через непорозуміння між фірмою-посередником та польським працедавцем вона несподівано втратила роботу. На приватному м’ясокомбінаті Pini Polonia в місті Кутно, де вона працювала від середини січня, працює понад 300 громадян України. Багатьом із них зарплату виплачують агентства-посередники, які укладають угоди з польськими працедавцями.Наприкінці січня агентство Grand-Med повідомило своїм працівникам, що воно згортає діяльність, тож можуть виникнути проблеми з оплатою праці. 2 лютого майже сотня обурених цією новиною українців зібралася на спонтанне віче біля входу на м’ясокомбінат. На місце події прибула поліція та місцеві ЗМІ.
Непорозуміння вдалося швидко владнати, людям того ж дня заплатили зароблене, та учасники протесту залишилися без роботи. Їм не запропонували продовження договору. Наталя каже, що тепер вона і її подруги сидять у робітничому гуртожитку на валізах і не знають, куди податися. «Я тільки 13 січня приїхала сюди. Скільки я поробила до першого лютого? Дві неділі, так? І за тих дві неділі, яка там зарплата, плачевна, тисячу злотих дали, та ще й вирахували, то за те, то за те. А є от жінка, біля мене сидить, то вона взагаі не працювала, перший раз приїхала на цей завод, і навіть не приступала до роботи, і її також виселили», – нарікає заробітчанка. Вона не хоче, аби її прізвище з’явилося в ЗМІ, бо побоюється, що після цього взагалі не зможе працевлаштуватися у Польщі.
Вони повинні звертатися до державної інспекції праці. Це тривожні сигнали, тож скривджені особи повинні звертатися до таких служб, як державна інспекція праці, яка проводить контроль і може якимось чином покарати працедавцяЙоанна Брильська
Йоанна Брильська, речник мерії у місті Кутно каже, що міська влада моніторить проблеми українських робітників на м’ясокомбінаті, проте вона не має правових інструментів, аби втручатися в якісь конфліктні ситуації між робітниками та працедавцями. За словами Брильської, працівники мусять самі поскаржитися у відповідні державні органи. «Вони повинні звертатися до державної інспекції праці. Це тривожні сигнали, тож скривджені особи повинні звертатися до таких служб, як державна інспекція праці, яка проводить контроль і може якимось чином покарати працедавця», – пояснила речник мерії.
Заробітчани із західної України рідше користуються послугами посередників
Експерти кажуть, що конфліктних ситуацій між польськими працедавцями та робітниками з України останнім часом стало більше, бо побільшало українських працівників. За даними польського видання часопису Forbes, кількість українців, які працюють у Польщі, протягом останніх двох років потроїлася і сягнула 1,2 мільйона. На початку лютого протестні акції українських робітників відбулися не тільки в Кутні, але й у Варшаві.
Софія Недімова, консультант із центру допомоги іноземцям при фонді «Наш вибір» наголошує, що далеко не всі випадки конфліктів потрапляють у поле зору ЗМІ чи громадських організацій. Часто українські працівники не знають, куди звертатися, або ж бояться поскаржитися на нечесного працедавця.
Я чула: «Раніше їздив до Росії, тепер – до Польщі». І взагалі люди зі східної України тепер частіше їздять на роботу за кордон. Вони частіше приходять до агентств і посередниківОлена Литвиненко
Одеситка Олена Литвиненко, яка надає консультації в одному з варшавських агентств праці, звертає увагу на разючі зміни, що відбулися в структурі української трудової міграції. За її спостереженнями, раніше на польському ринку праці переважали заробітчани із західної України, які самі шукають собі роботу і рідше користуються послугами якихось підозрілих фірм. Натомість тепер побільшало людей зі сходу України: «Люди зі сходу раніше до Польщі не їздили, їздили до Росії, наприкад. Бувало таке, що я чула: «Раніше їздив до Росії, тепер до Польщі». Ну, і взагалі люди зі східної України тепер частіше їздять на роботу за кордон. Вони ніколи раніше не були в Польщі, не знають мови, тому частіше приходять до агентств і посередників».
Литвиненко каже, що через незнання польських реалій та польської мови представники нової хвилі української трудової міграції нерідко влаштовуються у Польщі на низькооплачувану некваліфіковану роботу і навіть потрапляють у халепу. Вона вважає, що експерти та посадові особи, які займаються українською трудовою міграцією, часто оцінюють її крізь призму застарілих стереотипів. Мовляв, їдуть до Польщі здебільшого галичани та волиняни, які переважно працюють у варшавській агломерації і добре орієнтуються у польських проблемах. Та ситуація змінилася, каже Литвиненко. Тепер українці з різних регіонів працюють у всій Польщі. Прикметно, що із головного автовокзалу Варшави щодня вирушають рейсові автобуси чи не в усі обласні центри України.
Як наголошує тижневик Forbes, найближчими роками Польщу очікує «демографічний армагедон», тож потреба в українських робочих руках тільки зростатиме. А це означає, що Польща й Україна повинні разом подбати про те, аби українські робітники на польських підприємствах почували себе захищеними. Олена Литвиненко вважає, що потрібні нові ретельні дослідження української трудової міграції на польському ринку праці, які допоможуть зрозуміти її специфіку.
