Першого лютого минає 120 років від дня народження Євгена Маланюка – поета, вояка Армії УНР, автора «Ісходу» – чи не найсильнішої за своїми неприхованими почуттями поезії про біль розлуки з батьківщиною. У спадщині Маланюка є також одне невелике есе, про яке нині майже не згадують. Але саме воно підтверджує давню істину про те, що справжні поети є провісниками долі своєї землі. Щоб у цьому переконатись, ось лише кілька рядків зі вступного слова поета до «Книги спостережень» (1966 рік, том ІІ, збережені стиль і правопис оригіналу) про силу віри – тоді і зараз в Україну і Воїна-захисника своєї землі.
«Коли шукатимемо родоводу культурного відродження Батьківщини 20-х рр. з цілим рядом видатних творців науки і мистецтва…
Коли шукатимемо безпосередніх причин з’явлення в ХХ ст. нашої Державности…
Коли шукатимемо чинника, який зробив так, що на арені історії знову з’явилося – від кінця XVIII ст. – політично неіснувавше слово «Україна»…
– То за найголовнішу, за найістотнішу, за найважчу причину тих історичних з’явищ і подій, мусимо – хочемо чи не хочемо – визнати Військо, бо без війська, без Армії – тих явищ і тих подій уявити не можна.
Військо було тією реальною першопричиною, тим Першим Мотором, який урухомив нашу Історію.
Трохи смішно стверджувати аж сьогодні цей факт, який для кожного суспільства з живою історичною пам’яттю – є просто аксіомою»
Евген Маланюк (поет наполягав саме на такому написанні його імені)
ДОВІДКА:
Євген Маланюк – видатний український поет і публіцист, народився 1 лютого 1987 року на Херсонщині. Учасник визвольних змагань, спочатку старшина Генерального штабу Армії УНР, службу закінчив у 1920 році ад’ютантом командувача Дієвою армією УНР. Із осені 1920 року в еміграції, про сильну внутрішню драму розлучення з батьківщиною нагадує поезія «Ісход», написана того самого року. Спочатку жив у Польщі, від 1923 року в Чехословаччині. У місті Подєбради закінчив Українську господарську академію. У 1925 році побачила світ перша збірка поета «Стилет і стилос». У 1929 році повернувся до Польщі, жив у Варшаві, один із організаторів літературного групи «Танк», тісно співпрацював з українськими поетами Наталією Лівицькою-Холодною, Юрієм Липою, Оленою Телігою та іншими. У 1944 році емігрував до Німеччини, весною наступного року виїхав до США, осів у Нью-Йорку, де 16 лютого 1968 року помер.
Автор низки поетичних збірок, серед них «Земна мадонна» (1934 р.), «Вибрані поезії» (1943 р.), «Перстень та посох» (1972 р.) та інших. До вершин творчості також відносяться «Книги спостережень» (два томи, 1962 рік і 1966 рік) – збірники досліджень, есе, роздумів і аналітики, які стосуються історії, літератури, книгознавства України, позначені глибокою увагою і розумінням у ставленні до теми.
