Росія, яку критикують багато лідерів мусульманського світу за втручання у війну в Сирії, в союзі з Іраном, на стороні Башара Асада, останнім часом прагне повернути втрачену довіру і заявити про себе, як про потужну силу примирення на всьому Близькому Сході. Серед іншого – у справі нескінченного врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту. Очевидно, домогтися бодай якогось результату в Кремлі хотіли б найнайшвидше, поки правила гри в регіоні не змінив новий президент США Дональд Трамп.
На переговори з врегулювання ситуації у Сирії, заплановані на 23 січня в столиці Казахстану Астані, Москва запрошує представників США. Про це цього тижня на великій прес-конференції в Москві заявив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров. Він висловив сподівання, що «взаємодія стосовно сирійської кризи з командою Дональда Трампа буде більш ефективною, ніж з адміністрацією Обами». Лавров також зазначив, що до домовленостей щодо припинення вогню в Сирії можуть приєднатися ті збройні групи опозиції, які не підписали угоди про перемир’я 29 грудня минулого року.
Зустріч в Казахстані є частиною спільної «сирійської стратегії» Росії, Туреччини та Ірану, але при цьому кожен з трьох її організаторів ставить взаємовиключні умови. Глава МЗС Ірану Мохаммад Джавад Заріф вже заявив, що Тегеран виступає різко проти присутності США на переговорах в Астані. «Ми США не запрошували», – сказав він. Водночас міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу раніше висловлювався на підтримку участі США в переговорах і одночасно зазначив, що Анкара виступає проти будь-якої участі в них курдських воєнізованих угруповань, які він назвав «терористичними організаціями», хоча в Астані їх хотіли б бачити Іран і, менше – Росія.
Цього ж тижня у Москві відбулися неофіційні триденні переговори представників більшості палестинських партій і угруповань, багато з яких визнані в США і Євросоюзі (але не в Росії) терористичними. На них було укладено угоду про створення в найближчі три місяці палестинського уряду національної єдності. До нього повинні увійти, як було заявлено, два головних раніше непримиренних ворога – «Рух за національне визволення Палестини» (ФАТХ) та «Ісламський рух опору» (ХАМАС), – які перебувають з 2006-2007 років в стані уповільненого збройного конфлікту, відколи ХАМАС захопив владу в секторі Гази, і тим самим розколов Палестинську автономію на два утворення.
Відтак досягнуті домовленості стороннім спостерігачам здаються утопічними, як, ймовірно, і багатьом палестинцям. Більшість газет і телеканалів Палестинської автономії, попри радісні повідомлення багатьох державних російських ЗМІ на цю ж тему, або нічого не писали про переговори в Москві, або обмежувалися короткими новинними рядками. Формально представники ХАМАС, ФАТХ, Організації визволення Палестини (ООП), «Ісламського джихаду» та інших палестинських угруповань і партій зустрічалися під патронажем Інституту сходознавства Російської академії наук, однак в понеділок їх приймав очільник МЗС Росії Сергій Лавров, а потім (що викликало чимало жартів і здивованих коментарів) – високопоставлені ієрархи Російської православної церкви.
При цьому зустріч в Москві відбулася одночасно з аналогічною конференцією щодо близькосхідного врегулювання в Парижі, організованою 72 державами без участі Ізраїлю. Конференція закінчилася безрезультатно, лише із закликом до Вашингтона, з боку Франції та Німеччини, не переносити американське посольство в Ізраїлі до Єрусалима. На можливість такого кроку в майбутньому кілька разів натякали в оточенні нового президента США Дональда Трампа. Від Сполучених Штатів на форум прибув на той час ще держсекретар Джон Керрі, однак представники майбутньої адміністрації Трампа до Парижа не приїхали.
Про те, як пов’язані палестинські переговори в Москві, конференція щодо Сирії в Астані, репутація Росії в арабському і в усьому ісламському світі та погляди Дональда Трампа на майбутню зовнішню політику США, в інтерв’ю Радіо Свобода розмірковує політолог-арабіст професор Григорій Косач:
– Час, який було обрано для організації палестинської зустрічі в Москві, свідчить багато про що. Так, якщо перефразувати назву відомої п’єси, весь світ живе «в очікуванні Трампа»…Головне, що я хотів би сказати: російський інтерес до того, щоб палестинці приїхали до Москви, визначається тим, що в арабському світі в цілому надзвичайно незадоволені всім, що Росія робить в Сирії, в зв’язку з бомбардуваннями і облогою Алеппо і так далі, та надзвичайно незадоволені багатьма обставинами, які пов’язані з майбутньою конференцією в Астані щодо все тієї ж Сирії. Зараз Москва повинна шукати якісь підходи-виходи на арабський світ, для того, щоб довести своє значення. Найкращим варіантом є участь в палестинському питанні. Тим більше, що ізраїльсько-палестинський конфлікт знову вийшов зараз на авансцену серед тих подій, які відбуваються в регіоні. Росія вирішила проявити себе тут, довівши, що вона «стоїть на сторожі арабських інтересів», і саме тому було обрано цей час і так був обраний склад учасників зустрічей в Москві.
– Домовленість про створення в тримісячний термін палестинського уряду національної єдності – це прорив? Світ пам’ятає вже десятки таких домовленостей, і всі вони зривалися, насамперед через ворожнечу між ХАМАС і ФАТХ.
– Я не вважаю, що станеться диво. ХАМАС і ФАТХ знаходяться в надзвичайно складних відносинах протиборства, яке триває чи не з часів Першої палестинської інтифади. І можливості домовитися у цих двох структур, звичайно, відсутні, як вони були відсутні завжди і в минулому. Навіщо все це потрібно Росії – ось це головне питання.
Ізраїлю, звичайно, проведення цієї конференції не сподобалося, і це природно. В Ізраїлі багато говорять про те, як може Москва ставитися до ХАМАС, я вже не кажу про «Ісламський джихад», як до організації, з якою можна співпрацювати? Оскільки представники цих угруповань вбивали і тих ізраїльтян, хто мав поряд з ізраїльським в кишені і російський паспорт, іншими словами, російських громадян. Але рівень економічних контактів і відносин між Росією та Ізраїлем надзвичайно високий, по суті справи, Ізраїль – єдина країна Близького Сходу, з якою у Росії є по-справжньому плідні економічні зв’язки і відносини, і ізраїльтяни не підуть на те, щоб цю систему відносин зруйнувати. І в зв’язку з цим вони закриють очі на ці переговори в Москві, не реагуючи дуже жорстко. Вони, власне, і не відреагували дуже серйозно на цю конференцію.
– Як всі гравці, Росія, США, Ізраїль, палестинці, зможуть знайти якийсь компроміс, в цій складній «покерній партії» з великою кількістю зацікавлених?
– Я б звернув увагу на головне протиріччя, яке виникає в російській позиції щодо Дональда Трампа. Так, звичайно, в Росії вітали прихід Трампа до влади в США, покладають на нього великі надії, ведуть розмови про скасування санкцій. Росія пропонує Трампу і представникам його нової адміністрації брати участь у конференції в Астані, і це величезний крок. Але з іншого боку, в Росії публічно зав’язують відносини з тими конкретними палестинцями, які, м’яко кажучи, мало задовольняють Трампа. І де послідовність в російській позиції? Це мене цікавить насамперед.
Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
