У Польщі на 80 відсотків притулки для бездомних фінансуються з місцевих бюджетів

Варшава – У 38-мільйонній Польщі, за офіційною статистикою, 36 тисяч безхатченків. Експерти припускають, що насправді таких людей чи не вдвічі більше. Про те, чому чиновникам, поліції і волонтерам важко порахувати бездомних, а також, як навчити безхатченків нормального життя, Радіо Свобода запитало польських фахівців, які досліджують проблему бездомності. Експерти розповіли й про те, хто і за які гроші допомагає польським бездомним вийти з кризової ситуації.

Варшав’янин Ігнатій Дудкевич – філософ за освітою, а журналіст за професією щотижня зустрічається із своїми приятелями безхатченками. До цього його спонукає християнська віра та ліві погляди. Ось уже кілька років Ігнатій бере активну участь в діяльності міжнародної доброчинної організації Sant’Egidio, яка діє в 70 країнах світу. У Варшаві волонтери цієї спільноти організувають обіди для бездоминих там, де їх легко зібрати.

«Ця спільнота організовує вечері для бездомних безпосередньо на вулиці. Це робиться для того, щоб безхатченків нагодувати, дати їм теплий одяг, теплі напої. Але це також нагода для ще однієї важливої справи, а може, навіть найважливішої – для будування стосунків, спілкування. Наша варшавська спільнота щотижня проводить такі вечері на вулицях – у двох місцях: біля центральної станції метро і біля центрального вокзалу», – розповідає Дудкевич розповідає.

За його словами, зустрічі з бездомними навчили його бути більш відкритим до чужих проблем, уважніше ставитися до інших людей. Він переконаний, що піклування про бездомних допомагає суспільствам не втрачати людяності. Тому вечорами Ігнатій зразом із своїми однодумцями вирушає в місто на пошуки безхатченків. Бездомних знаходять на вокзалах, біля теплотрас, на дачних ділянках і намагаються з ними спілкуватися про різноманітні проблеми:

«Якщо ви з’явитеся там кілька разів, то відчуваєте обов’язок спілкуватися з цими людьми. Я познайомився там із конкретними людьми, які мають конкретні обличчя, імена, прізвища, історії, які мені відомі. Вони на мене чекають. Якщо ми домовлені на певний день і годину, то вони приходять на зустріч. Таким чином тепер я зустрічаюся не просто з якимись абстрактними бездомними, а з моїми знайомими, у яких життя склалося так, що вони втратили помешкання».

Дудкевич вважає, що допомога бездомному – це не тільки їжа, одяг чи тимчасовий дах над головою. За його словами, люди, які з різних причин опинилися на вулиці, не повинні потрапити на узбіччя суспільного життя. Тому волонтери з Sant’Egidio дбають навіть про те, аби бездомні могли проголосувати на виборах або й нагадати про своє існування депутатам парламенту під час спеціально організованих зустрічей. Ігнатій Дудкевич говорить про умову, необхідну для зменшення бездомності: «Це будування особистого контакту між тими, хто хоче пітримувати бездомних, і тими, хто переживає кризу бездомності. Дуже важливо бачити не тільки статистику і проблеми, але бачити конкретних людей з різними проблемами, шансами, потенціалом і мріями. І це вдається, бо ми бачимо, скільки завдань держави у питанні вирішення проблеми бездомності взяли на себе неурядові організації і діячі, які віддані справі усім серцем», – зазначив волонтер.

Чому бездомних важко полічити?

Юлія Вигнанська, одна з провідних польських експертів із питань бездомності, наголошує на тому, що в Польщі саме неурядові організації відіграють ключову роль у наданні допомоги бездомним. Вони почали виникати ще в 1990-х роках, тобто тоді, коли раптом виявилося, що в країні є тисячі безхатченків. За комунізму існування таких людей «не зауважували».

Сьогодні багато з цих організацій діють при церквах. Вони утримують приблизно 700 нічлігів та притулків. Крім цього, у Польщі діють сотні їдалень та пунктів роздачі їжі для бездомних. 80 відсотків фінансування для таких закладів надає місцеве самоврядування.

Вигнанська розповіла, що тепер у Польщі кожні два роки проводять облік бездомних. Його організовує міністерство праці з допомогою поліції, неурядових організацій та соціальних служб. У 2013 році в Польщі нарахували 30 тисяч безхатченків, а в 2015-му вже 36 тисяч. Таке зростання кількості бездомних, на думку експерта, не означає, що раптово зросла кількість людей без даху над головою. Можливо, їх просто краще порахували, каже Вигнанська, бо це дуже важко.

«Нам здається, що ці цифри сильно занижені. Передусім тому, що не до всіх бездомних вдається потрапити. Скажімо, не рахують осіб, які тимчасово перебувають у неформальних місцях – у знайомих, на робочому місці, десь у рідних. Бездомність – це динамічний стан, бездомні часто змінюють свої житлові умови, вони трохи в притулку, трохи на вулиці, миряться з родиною, потім знову опиняються на вулиці», – говорить вона.

Крім цього, зауважує експерт, поза увагою обліковців залишаються люди молодого віку та з вищою освітою. Така категорія бездомних перебивається десь у знайомих, або, наприклад, на робочому місці. Саме тому частина польських дослідників стверджує, що справжня кількість бездомних у 38-мільйонній Польщі – це 50-80 тисяч. Вигнанська описує польських безхатченків: «Середньостатистичний польський бездомний – це чоловік віком від 40 до 60 років. Одна з головних причин його бездомності – це конфлікт у сім’ї, розпад шлюбу, виселення з помешкання чи якась залежність. Понад 50 відсотків опитаних польських бездомних кажуть, що вони без дому понад три роки, а 43 відсотки живуть без даху над головою навіть понад 5 років, тобто це стан, який триває досить довго. Крім цього, більшість із них – самотні, часто після розлучення. Дуже багато з них шукають нову пару».

Деяким бездомним для нового життя потрібна зовсім невелика допомога

Юлія Вигнанська запевняє: аби ефективніше допомагати бездомним, треба спростовувати стереотипи, які поширені в суспільстві, зокрема й серед державних службовців. Один із таких розповсюджених стереотипів полягає в тому, що безхатченки не хочуть жити «нормально» – в помешканні й працювати так, як усі. Мовляв, держава викидає гроші на вітер, інвестуючи в притулки та нічліги, бо бездомні обирають вокзали і парки.

Це дуже спрощене розуміння проблеми бездомності, каже експерт. За її словами, іноді людині, яка опинилася на вулиці, достатньо невеликої допомоги, аби вона почала життя з чистого аркуша. Буває й таке, що безхатченки – це люди з порушеною психікою, тому їм потрібна спеціалізована допомога, як це роблять на Заході. Там таких людей селять у соціальні помешкання без жодних попередніх умов. А потім їх починають лікувати і вчити жити.

Один із способів вирішення проблеми бездомності, апробований у Західній Європі, поволі приживається у Польщі. Бездомним пропонують пожити у спеціально облаштованих помешканнях – так званих «квартирах для тренінгів». «Це невеликі помешкання, добре якщо вони розпорошені по місту, серед нормальних квартир, де бездомні після надання психологічної допомоги по-новому навчаються жити в квартирі, ходити на роботу, мити посуд, прати, прибирати тощо. Бо чим довше живеш на вулиці або в притулку, то тим довше треба вчитися цього по-новому. І таких місць у Польщі є 1300, натомість у притулках і нічлігах – 30 тисяч», – пояснила експерт.

Вигнанська спростовує ще один міф про начебто «велику ціну» утримання нічлігів та притулків для бездомних. За її словами, у польській столиці ціна одного ліжко-місця в нічлігу – 8 злотих, а місця в притулку – 12-13 злотих. Для бюджету Варшави – це копійчані суми. Тим більше, що не бракує добродіїв, які охоче надають матеріальну допомогу таким притулкам: чи то грішми, чи їжею, або одягом.