Марк Крутов
Українська група хакерів «Кіберальянс» у четвер опублікувала новий масив електронних листів, відправлених і надісланих на адресу приймальні помічника президента Росії Владислава Суркова. Перша публікація містила листи про підготовку Кремля до українського Майдану, анексії Криму та створення проекту «Новоросія». У новому масиві можна знайти документи, що свідчать про безпосереднє керування політичним та економічним життям «ДНР» та «ЛНР» з Москви і про спроби Росії впливати на політичну ситуацію в Україні.
Друга зламана поштова скринька приймальні Владислава Суркова має відмінну від першої адресу – pochta_mg@mail.ru. Однак вела його все та ж помічниця Суркова, Марія Виноградова (після першої публікації Радіо Свобода з'ясувало, що Виноградова працює на цій посаді і зараз). У викладеному масиві – 347 вхідних, 88 відправлених повідомлень. Вони охоплюють період від кінця 2013 року до осені 2016-го. Деякі листи, кажуть представники «Кіберальянсу», не були опубліковані через їхню «оперативну цінність», але вся без винятку «пошта Суркова» була передана українським спецслужбам.
Критерії достовірності листування, застосовані експертами до першого обсягу даних, підходять і до нових опублікованих листів – значна їхня частина складається з рутинних документів, аналітичних зведень і спаму. Сам Владислав Сурков публікації українських хакерів, як і раніше, не коментує.
Прес-секретар Володимира Путіна Дмитро Пєсков висловлювався про справжність листів у вкрай розмитих формулюваннях, зазначивши, що «Сурков взагалі не користується електронною поштою» (при тому, що йдеться про листи його приймальні). Справжність одного з листів першої публікації підтвердив один з фігурантів листування, російський бізнесмен, що живе в Лондоні, Євген Чичваркін. Експерти проекту DFRLab аналітичної групи Atlantic Council вважають, що й нові опубліковані листи також є справжніми. Багато з подій, згаданих у дипломатичному листуванні, підтверджуються з відкритих джерел – наприклад, надіслані Суркову на узгодження поправки до Конституції України через кілька днів були офіційно запропоновані Києву представниками «ДНР» та «ЛНР».
Ще один цікавий документ у листуванні – це документ під назвою «Довідка про політв'язнів по проекту «Народна Рада Бессарабії». Список «політв'язнів» з'являється на пошті помічника Путіна 29 квітня 2015 року і складається з 4 осіб. Двоє з них – проросійські активісти Олена Глищинська та Віталій Діденко – пізніше були обміняні на заарештованих у Росії українців Геннадія Афанасьєва та Юрія Солошенка.
Листи й документи з нової «пошти Суркова» Радіо Свобода, як і минулого разу, вивчає із аналітиком групи розслідувачів Conflict Intelligence Team Кирилом Михайловим.
– Як і в попередній публікації, тут немає якихось суперсенсаційних матеріалів. Я б сказав, що це вже готові мемуари архітектора гібридної війни в її щоденних проявах. Вони свідчать про те, як Кремль керує подіями на сході України і намагається контролювати те, що відбувається на контрольованих українською владою територіях. По-перше, це «менеджмент» так званих «ДНР» та «ЛНР». Наприклад, засідання заступників міністрів уряду Росії, де вирішуються абсолютно побутові питання існування так званих «народних республік» – пенсії, опалення тощо.
Із проекту порядку денного наради в адміністрації президента Росії, яка мала відбутися 21 жовтня 2015 року, випливає, наприклад, схема постачання палива в «ДНР». З неї видно, що це здійснюється через «дочку» «ДНР»-івської державної компанії» в Росії, паливо якої відвантажує російська компанія під кредит на 400 мільйонів рублів у кримському банку.
Є звіти, наприклад, від депутата Держдуми Михайла Маркелова, який неодноразово писав Суркову про свої плани «розгойдування човна» в Харкові, де свого часу були дуже серйозні проросійські настрої. Там описується актив, з яким можна працювати, описується те, які заходи можна проводити для розпалювання антиукраїнських настроїв у цьому місті. При цьому потрібно зазначити, що більша частина з цього, мабуть, так і не була реалізована через нестачу активу або грошей.
Досить цікаво те, як Сурков постійно моніторить те, що відбувається у Верховній Раді України. Йому постійно надсилають якісь законопроекти, які пізніше вносить до Верховної Ради проросійська фракція «Опозиційний блок», яка складається з колишніх депутатів «Партії регіонів» Віктора Януковича. Суркова періодично інформують про такі речі. Наприклад, є лист тодішньому спікеру Верховної Ради Гройсману від очільника «Опозиційного блоку» Бойка, і цікаво, що цього листа ніде у відкритих джерелах я не виявив. Мабуть, якісь документи з «Опозиційного блоку» в 2015 році передавалися безпосередньо в адміністрацію президента Росії. Це показує, як Сурков просто щодня намагається впливати на процеси на сході України і в Україні в цілому.
– Велика частина листів присвячена мінському переговорному процесу щодо Донбасу. Що цікавого в цій частині опублікованого листування?
– Там дуже багато цікавого на цю тему. Тому що Сурков практично тримав руку на пульсі і «Мінська-1», і «Мінська-2». Йому надсилали якісь варіанти планів, перший мирний план був присланий співробітником МЗС України ще в серпні 2014 року. Тут ми бачимо теж постійну, щоденну роботу над цими планами, його про це інформують співробітники російського посольства в Києві тощо. Його інформували і керівники так званої «ДНР»: Денис Пушилін надсилав якісь документи зі своїм підписом. Цікаво, що потім у всіх цих документів був дуже сильний супровід: багато законопроектів «Опозиційного блоку» пов'язані саме з імплементацією того, про що було домовлено в Мінську. Це зміни до Конституції України, закріплення в ній окремих районів Донецької та Луганської області з особливим статусом. Можна сказати, що всю першу половину 2015 року Сурков активно займався укладанням Мінських угод і реінтеграцією Донбасу на автономних правах до складу України. На жаль, мабуть, для Суркова, це провалилося, принаймні на тих умовах, на яких цього хотів Сурков. Насправді, я думаю, що для майбутніх істориків мінського процесу і взагалі війни і миру між Росією і Україною це буде дуже важливий документ.
– У минулому листуванні практично не було слідів, які могли б свідчити про російську військову присутність на Донбасі. Чи з'являються вони в нових листах?
– Є один цікавий момент. Під час першого мінського процесу всі помітили, що в документах щодо відведення артилерійських частин була присутня так звана «Торнадо С» – це нова російська система залпового вогню, якої немає на озброєнні України. Так ось, у цих документах, що стосуються ще «Мінська-1», є згадка, що повинні відводитися вогнеметні системи ТОС – «Буратино», «Солнцепек» і так далі. Це важкі вогнемети, яких також немає на озброєнні України, вони є тільки на озброєнні Росії. Але при цьому потрібно, звичайно, уточнити, що в цьому документі згадуються також румунські та іспанські системи залпового вогню. Їхня наявність в України базувалася лише на чутках, які свого часу підхопив ТАСС. Тож ми, звичайно, не можемо стверджувати, що саме ось ця згадка ТОС свідчить про те, що вони дійсно там були. Однак є безліч інших свідчень – від ОБСЄ і тому подібних організацій – що така артилерійська вогнеметна система там дійсно була присутня.
– Які з фактів і подій в цьому листуванні найлегше підтверджуються з відкритих джерел?
– Найлегше підтверджується та частина, де Сурков узгоджує якісь посади в ЗМІ, якісь записи в блогах, у журналах, у газетах, які потрапляють до нього часто за тиждень до того, як вони взагалі були опубліковані. Є, наприклад, якась стаття, опублікована в журналі «Експерт» 25 травня 2015 року, яка виявляється у Суркова в пошті 18-го.
– Сурков багато уваги приділяв культурним проектам, пов'язаним з Донбасом, але переважна частина з них так і залишилася нереалізованою. Наприклад, бойовик про війну на Донбасі і масштабний рок-фестиваль у Донецьку та Луганську. Чому цим проектам не судилося реалізуватися?
– Це, насправді, досить цікава історія. Кілька місяців тому «Медуза» писала про тісну співпрацю з Сурковим колишнього музиканта «Агати Крісті» Вадима Самойлова, про те, що він їздив на Донбас у квітні 2015 року й організовував там фестиваль за участі Чичеріної та інших російських музикантів. А ось більш масштабний рок-фестиваль з іноземними артистами, який він намагався організувати в другій половині 2015 року та звітував про це безпосередньо Суркову, не відбувся. Самойлов намагався урізати бюджет, спочатку там було 50 мільйонів, потім 36 мільйонів рублів, потім 27 мільйонів рублів, і все одно в кінцевому підсумку це закінчилося нічим, ніякого рок-фестивалю «Брат» у Донецьку і Луганську так і не відбулося.
Є ще курйозна історія з фільмом. У пошті є сценарій Юрія Бикова, автора досить гучного свого часу фільму «Дурак», про війну на Донбасі. Туди їде якийсь бандит, бачить там жертв української армії і так далі. І найсмішніше, напевно, у всьому цьому листуванні, це рецензія на цей фільм від людини з так званого пулу сурковських політологів. Він пише цю рецензію і каже: «По-перше, ваш фільм «Волонтери», ця назва прохідна, і давайте назвемо його мемом «Ватник»! Тобто вони пропонували назвати касовий блокбастер – «Ватник». І друге: це те, що пропонували бандита-героя переробити на учасника білострічкового руху. Нібито людина ходить бульварами у Москві з українським прапором, а в цей час на тих же кадрах фільму українці руйнують будинки і села. Далі він прозріває і стає на бік «ополчення». Це, насправді, нагадує якісь радянські художні ради, які різали сценарії по живому. Ну, напевно, на щастя, цей фільм не склався. Але склалася книга! Суркову постійно звітували про створення книги Захара Прилєпіна про Олександра Захарченка, лідера так званої «ДНР». Звітував про це Олександр Казаков. Судячи з усього, це такий «ДНР»-рівський» Сурков, якщо хочете. Людина, яка від 2014 року активно займається там якимись піар-проектами, створенням позитивного образу теж сурковського ставленика Олександра Захарченка. І в результаті вийшла книга Захара Прилєпіна «Бесіди з Олександром Захарченком». Ось це, напевно, один із небагатьох проектів, який там реалізувався.
– Багато листів проливають світло на зв'язки найрізноманітніших українських журналістів і громадських діячів з Росією і Кремлем. Ця частина листування, звичайно, буде цікава, швидше, українцям, в тому числі українським спецслужбам. Однак, хто і в якій якості виявився найбільше замішаний у зв'язках з Сурковим?
– Напевно, якщо говорити саме про найбільш відомих персонажів, це Ігор Гужва, колишній директор холдингу «Вести», і колишній редактор газети «Вести», зараз – редактор видання «Страна.ua», який підтримував зв'язок з Сурковим через його «ручного» журналіста Лейбіна, головного редактора російських журналів «Експерт» та «Русский репортер».
Гужва, по-перше, розмовляв з Лейбіним про те, що його нібито пресують в Україні за просепаратистські настрої в його ЗМІ. Йому обіцяли допомогу, йому обіцяли порушити питання про дотримання свободи слова. Далі був досить курйозний момент, коли він буквально вибачався перед Сурковим, теж через Лейбіна, за те, що поширив чутку про те, що Мінські угоди переукладатимуться вже втретє. Сурков особисто спростував ці чутки і заявив, що газета «Вести» кидає тінь на російсько-українські відносини. Мабуть, Гужву це дуже зачепило за живе, і він буквально писав: «Я не хотів нічого проти вас». Тобто нічого поганого він Суркову зробити не хотів. Після цього Сурков сам уже майже вибачився і сказав, що, так, «ми цю чутку вкинули самі». Лейбин називає Гужву «цінним кадром», говорить, що, якщо йому доведеться емігрувати в Росію, то йому потрібна буде допомога, і Сурков обіцяє йому допомогти. Це, напевно, найвідоміший персонаж.
Є й інші. Є близький до «Опозиційного блоку» київський політолог Олексій Вороненко, який у липні 2015 представляв на конференції в Києві доповідь «Єврореалізм». Ця доповідь, як і багато інших матеріалів, виявилася в листуванні Суркова за тиждень до того, як була представлена публіці. Власне, питання в українських спецслужб виникнуть, звичайно, до представників «Опозиційного блоку» – що роблять їхні законопроекти на пошті Суркова? Що робить лист, закритий, голови фракції «Опозиційний блок» спікеру Верховної Ради на пошті Суркова? Є ще безліч питань, там навіть зустрічаються прізвища Ляшко і Тимошенко, але в контексті того, що вони підтримували якісь автономістські проекти в Україні – «Порто-франко» в Одесі, прямі вибори губернаторів на місцях... Не можна, звичайно, з приводу всього цього говорити, як у випадку з Гужвою, що Тимошенко і Ляшко мали якесь безпосереднє співробітництво, контакти з Сурковим. Я сподіваюся, що українські спецслужби все це уважно і ретельно перевірять і зрозуміють, хто там опинився просто як потенційний кандидат, а хто вже підтримував контакти з адміністрацією президента Росії.
У «пошті Суркова» знайшлося місце і міжнародним справам. Один із листів датується 19 травня 2015 року і містить у собі прохання «надати візову підтримку» двом громадянам Угорщини: Габору Сабо і Адрієнн Санісло. Обидва – члени угорської націоналістичної партії «Йоббік», яку часто звинувачують у зв'язках з Кремлем. Габор Сабо є співголовою партії і заступником керівника її фракції в парламенті Угорщини, однак слідів його поїздки в Росію у відкритих джерелах знайти не вдалося. Натомість відомо, що Адрієнн Санісло ще за рік до цього листа відвідувала Ростовську область, де була спостерігачем на виїзній дільниці голосування на «виборах» «голови ДНР».
Є в пошті помічниці Суркова і кумедні речі. Наприклад, лист від Йосипа Кобзона з віршами «Кричать руїни України», які пізніше були опубліковані в «Комсомольской правде» за авторством якогось «жителя Полтави». У якийсь момент сервіс mail.ru надіслав помічниці Суркова лист з пропозицією встановити авторизацію по смс для входу в аккаунт, щоб захистити переписку від зламу – можна припустити, що Марія Виноградова до цієї поради не дослухалась.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
