Брюссель – Після нещодавніх виборів у Литві доволі вірогідно, що зовнішньополітичне відомство цієї країни замість Лінаса Лінкявічуса може очолити хтось інший. Але для європейського дипломатичного фронту протистояння російській агресії відсутність цього балтійського дипломата може стати дуже відчутною. Радіо Свобода в бесіді з Лінкявічусом розпитало його про те, як він оцінює свою чотирирічну дипломатичну звитягу, про шанси Заходу зупинити беззаконня путінського режиму та перспективи нових санкцій і ратифікації угоди про асоціацію в Нідерландах.
– З огляду на те, що негативні тенденції навколо Росії нагромаджуються, які шанси впровадження щодо неї нових західних санкцій?
Росія не може бути в Україні агресором, а в інших місцях – миротворцем
– Насамперед я б хотів, щоб в нашій політиці відбулося більше змін. Адже санкції, вся ця мова погроз – це не те, чим ми можемо хизуватися. Насправді, це останній вихід, коли до твоїх закликів та сигналів не прислухаються. На жаль, я бачу, що ситуація не змінюється. Ми ж вже неодноразово заявляли: Росія не може бути в Україні агресором, а в інших місцях – миротворцем. А саме так і є насправді, тож наразі навіть ті, хто досі вірили у конструктивний підхід, втрачають свою віру та починають звинувачувати Росію у воєнних злочинах, а такі звинувачення є дуже серйозними. Вони починають подумувати щодо нових санкцій, насамперед, через Сирію. Зауважу, що це не є наші ініціативи, але я їх розумію. Побачимо. В першу чергу, важливо адекватно вивчити ситуацію і не покладатися на те, чого б хотілося, чи на уявлення. Треба оцінити все так, як є, а справа виглядає дуже сумно: триває гуманітарна катастрофа, очевидно, найгірша з часів Другої світової війни. Умисні авіабомбардування шпиталів та інших громадських установ – це дійсно злочин, за який комусь слід відповісти. Роль ООН в цьому є також дуже складною через те, що Росія має право вето в Раді безпеки. Це підриває віру не лише в ООН, але й у діяльність міжнародного співтовариства. Адже тим часом, як тривають безкінечні розмови, переговори, саміти, спільні фотографування на згадку, – люди щодня гинуть.
Висновок такий: санкції є найлогічнішим шляхом, яким нам слід йти
Тож виникають питання: що ми, міжнародне співтовариство, можемо вдіяти? Це дуже засмучує, і насамперед нам слід добре й адекватно зважити ситуацію, аби зрозуміти, що сталося. Оцінити роль кожного з гравців, що зробити не завжди можливо, бо дехто натомість хоче сказати «нам треба зберегти відкритими канали комунікації», вірячи, що з боку Росії ще може бути щось конструктивне. Але я бачу, що нічого подібного немає, доки там переслідують свої різноманітні цілі. Тому висновок такий: санкції є найлогічнішим шляхом, яким нам слід йти. Це єдиний важіль, який ми використовуємо для чинення цього тиску. І втримувати цей тиск вкрай необхідно, бо інакше нам не слід очікувати в зоні бойових дій жодних змін.
– Тож ви все ж сподіваєтеся на впровадження деяких санкцій?
– Я можу сподіватися чи ні, але нам слід домовитися. Спочатку домовитися щодо проведення оцінки скоєного, а потім визначитися, як нам на це реагувати. А щодо цих дій у відповідь, у нас є тільки санкції. Я вважаю, що це логічно, і я добре розумію всі аргументи тих, хто порушив це питання.
– Чи можна очікувати консенсусу протягом наради міністрів закордонних справ держав ЄС, або, можливо, під час цьоготижневої зустрічі лідерів на саміті у Брюсселі?
– Побачимо після дискусій. Навіть якщо глянути на коментарі в громадських обговореннях (щодо дій Росії) чи в пресі, бачимо, що одностайного об’єднаного бачення немає. Є різні нюанси, але важливо усвідомлювати, що не можна гаяти часу, бо поки ми розмовляємо, людей далі вбивають.
– Озирнувшись назад на останні чотири роки вашої діяльності як голови литовської дипломатії, зокрема в сфері європейсько-російських відносин, де ЄС припустився помилки?
Якщо ЄС хоче залишатися здатним діяти своєчасно і належним чином, то час ухвалення рішень є дуже важливим
– Європейський союз зробив найкраще з того, що було можливе, адже ми маємо 28 гравців, різноманітні бачення, усвідомлення. Водночас ЄС – це дійсно світова потуга, коли він об’єднано щось ухвалює. Натомість досягнення цих рішень є значним викликом, подеколи воно займає надто багато часу. Інколи ми робимо надто мало, інколи надто пізно. А інколи, відверто кажучи, взагалі втрачаємо контроль над ситуацією. Скажімо, маючи змогу надати безвізовий режим грузинам й українцям ще рік тому, ми думаємо про це тільки тепер. Це погано. Або ж угоди про асоціацію – це ж очевидно, що вони працюють та приносять користь. Це ж не символізм, це реальні практичні речі, не лише політика, а й гроші, торгівля. Скажімо, за першу половину цього року торгівля більшості країн ЄС з Україною зросла вдвічі. Так що це дуже відчутний результат, але ми досі не в змозі завершити роботу над ратифікацією угоди про асоціацію з Україною. Тож ми справді у цьому відстаємо. Якщо ЄС хоче залишатися здатним діяти своєчасно і належним чином, то час ухвалення рішень є дуже важливим.
– Чи не є Брюссель надто наївним у тому, як він вибудовує свою стратегію щодо Москви?
Коли проблеми перебувають на деякій відстані або стосуються не нас, а когось іншого, то складається враження, що цих проблем не існує взагалі
– І не тільки Брюссель, а й також окремі країни... Брюссель – це Брюссель, але ми окреслюємо наші позиції спільно. Іноді у нас є різні очікування, можливо, деякі національні очікування. Коли проблеми перебувають на деякій відстані або стосуються не нас, а когось іншого, то складається враження, що цих проблем не існує взагалі, що це відбувається десь на іншій планеті. Те ж саме було й із російською агресією в Україні. Пригадуєте, що на самому початку це сприймалося як місцевий конфлікт, який ще називали «українським конфліктом». Ми ж намагалися це виправити, підкреслюючи, що це не український конфлікт, а конфлікт проти України, тож називаймо його так, як це є насправді.
Ми не можемо звинувачувати себе в агресії, в анексії, бо ж ми цього не робимо. Але відповідальність за ці речі лежить і на нас, через нашу бездіяльність
Але тільки тоді, коли це пройшло через деякі чутливі сегменти нашого власного сприйняття, як, скажімо, зараз у Сирії, ми починаємо називати ці дії «воєнними злочинами». Після закінчення Холодної війни нічого схожого за моєї пам’яті не траплялося. Тож питання: чи нам потрібні насправді ці стреси, драми, вбивства, щоб нарешті розплющити очі і адекватно усвідомити ситуацію? Тому це не тільки Брюссель, це ми. Мова йде не про них, не про те, що вони роблять у Брюсселі, але й про нас. І я вже неодноразово казав: ми не можемо звинувачувати себе в агресії, в анексії, бо ж ми цього не робимо. Але відповідальність за ці речі лежить і на нас, через нашу бездіяльність в той час, коли нам потрібно було діяти.
– Як ви вважаєте, чи є у ЄС дієві інструменти, щоб кинути виклик порушенням Росії?
Ми повинні діяти і доносити наші сигнали, засновані на спільних цінностях. Цього не можна втрачати
– У ЄС є багато інструментів, тому що це головний гравець світового масштабу не тільки політично, але й економічно. Це не тільки півмільярда громадян, але це дійсно велика частина світової економіки. І у нас є важелі, особливо якщо вони координуються зі Сполученими Штатами та іншими державами світу. Саме це нині й відбувається, до речі. Хтось може критикувати, мовляв, цього недостатньо, але важливо вже те, що це відбувається. Вважаю, що у майбутньому необхідно зберегти ці зв’язки, цю співпрацю. Тут немає жодної агресії, ніхто нікого не хоче принижувати чи карати. Це просто питання принципів. Ми повинні діяти і доносити наші сигнали, засновані на спільних цінностях. Цього не можна втрачати. Так само не слід опускатися до цинізму чи захисту своїх інтересів на шкоду цим цінностям. Це наш обов’язок, і якщо ми це втратимо, якщо ми опустимо руки, то ми будемо мати справу з великими проблемами в майбутньому. Ми, міжнародна спільнота, НАТО, Євросоюз, Сполучені Штати – ми всі мусимо втілити це у життя. Тому що відбувається щось дуже симптоматичне, воно може розмножуватися в майбутньому, в інших місцях, в інших регіонах. І тоді ми запитаємо себе, чому це трапляється знову, то відповімо: на жаль, це відбувається через нашу бездіяльність тоді, коли ми повинні були вчасно діяти.
– Ви згадали нідерландський референдум щодо асоціації з Україною. Як цю проблему можна було вирішити? Як уряд цієї держави мав би діяти?
– З повагою до раніше ухвалених рішень всіх 28 європейських парламентів, включно із нідерландським, який теж ратифікував цю угоду, – ця справа доволі особлива, дискомфортна, але, я сподіваюся, уряд Нідерландів знайде прийнятне рішення, не руйнуючи наших раніше надісланих сигналів, нашого підходу, базованого на спільних цінностях, і не руйнуючи надії народу України. Я сподіваюся, (Нідерланди) не будуть завершувати того, що не вдалося зробити Януковичу, який не підписав угоди. Через чотири роки після всього цього сум’яття, хаосу, кровопролиття та складних обставин ми не будемо робити те ж, так би мовити, чужими руками. Сподіваюся, що ні. Тож я справді вірю, що уряд Нідерландів знайде рішення.
Над матеріалом працювали Rikard Jozwiak і Віталій Єреміца
